“Війна без правил повернулася”. Репортаж з-під Зайцевого, де росіяни підло порушили Женевську конвенцію

113515072020Росіяни під окупованою Горлівкою скоїли воєнний злочин.

13 липня командир взводу, офіцер 35-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ під час виконання бойового завдання підірвався на міні чи розтяжці в “сірій зоні” біля селища Зайцеве. Для евакуації його тіла українські військові запросили режим “тиша” – так роблять обидві сторони, через посередництво СММ ОБСЄ, щоб витягти своїх “двохсотих”. Коли наші отримали підтвердження, група в білих касках та з іншими розпізнавальними знаками, що свідчать про намір не стріляти, відправилась на місце підриву. Але ця група потрапила в засідку і фактично була розстріляна з трьох боків.

Медик загинув на місці. Один поранений військовий зміг відповзти до українських позицій. Доля ще одного важко пораненого українського воїна досі достеменно невідома (станом на 16:00 вівторка, 14 липня). Він може бути або поранений і лишатися без допомоги на полі бою. Або також загиблий.

Російські окупанти забрали тіло загиблого комвзводу та пишуть у соцмережах і кишенькових пропагандистських ЗМІ, що українці кидають своїх. Хоча дозволу забрати вбитих і понівечених із “сірої зони” під Зайцевим не дають.

Цей випадок – не так про війну. Він – про найвищий цинізм. Адже вбивство медика з розпізнавальними знаками – це воєнний злочин, що визначає Перша Женевська конвенція, прийнята ще 1864 року.

“Вони влаштували підлу засідку”

Висока шавлія плутається під ногами і пахне так, що паморочиться в голові. У вівсюгах подекуди проростають будяки і деревій, сюрчать коники, снують мурахи та жучки.

Донбаський степ улітку сповнений життя. Навіть якщо поруч – глибока траншея зі спостержниками та вогневими точками. Навіть якщо неподалік – потрощені війною хати багатостраждального селища Зайцевого, що розділене лінією фронту на нашу й “сепарську” частини.

…У траві нечутно іде український офіцер. Скрадається. Вийшов на розвідку. Раптом лунає вибух. Офіцер падає на землю. Він уже не чує запах шавлії.

Я намагаюся відтворити події, що сталися вчора. Те, що відбувалося насправді, може відрізнятися менше або більше.

Але український офіцер – командир взводу – справді виконував бойове завдання в “сірій зоні” неподалік Зайцевого.

Командир 35-ї бригади морської піхоти ВМС ЗСУ полковник Микола Палас

 

“За наказом комбата група дорозвідувала підходи до наших позицій на предмет імовірності підходів диверсійно-розвідувальних груп противника. Під час дорозвідки командир взводу потрапив на мінне поле, на невідомий вибуховий пристрій, який спрацював. Він отримав поранення, несумісні з життям, та загинув на місці”, – розповідає командир 35-ї бригади морської піхоти полковник Микола Палас.

Після цього пішла доповідь на командувача, запит “режиму тиші”. Із 14-ї до 18-ї години зброя не мала працювати на цій ділянці фронту, російсько-окупаційні війська надали гарантії.

Група евакуації складалася з двох представників української сторони СЦКК (Спільного центру з контролю та координації), саперів та групи супроводу.

“Були одягнуті в білі каски, білі жилети, також із ними був бойовий медик. Коли вони підходили до пораненого (на момент евакуації упевненості в тому, що військовий загинув, не було – “Н”), не доходячи 15 метрів до тіла, потрапили в підлу засідку”, – розповідає комбриг Палас.

За його словами, ще один постраждалий – також розвідник, сержант.

“Першим ішов сержант розвідвзводу, який прийняв на себе вогневий удар. Він був поранений. Група відійшла назад, перегруповувалася, на чолі з офіцером розвідки і бойовим медиком намагалися надати допомогу пораненому сержанту, який відповзав у бік наших позицій”, – переказує Палас.

Окупанти відкрили шквальний вогонь із гранатометів, влучили в медика, що мав на собі знак хреста. Він загинув.

Офіцер розвідки дістав контузію і за допомогою саперів зміг відповзти.

Далі пішла команда на відступ.

“Вони влаштували підлу засідку”, – повторює полковник Палас.

Молодий комбриг на вигляд пригнічений, похмурий, дещо розгублений. Коли він відходить після коментаря журналістам на КПВВ “Майорське”, намагаюсь його сфотографувати. “Будь ласка, досить”, – гірко говорить Палас. Перепрошую. Запитую, чи були на його пам’яті такі випадки раніше. “Ні, – хитає головою, – не було”.

“Ми відповзали. Ми написали запит на Відень”

Керівник української сторони СЦКК полковник Микола Левицький – один із тих, хто брав участь в евакуації.

“О 14-й годині, коли була створена група, ми перевдягнулися всі в білі каски, на бронежилетах були білі пов’язки, нас було дев’ятеро, і висунулись на евакуацію. Метрів 10-15 ми не дійшли до тіла. Була влаштована підла засідка. Почався шквальний вогонь зі стрілецької зброї із трьох сторін. Змушені були відійти”, – розповідає Левицький.

– То ви фактично відповзали? – уточнює журналістка.

– Не фактично, ми відповзали.

 

Керівник української сторони СЦКК полковник Микола Левицький

 

Левицький розповідає, що після автоматів росіяни наростили калібр – підключили гранатомети і міномети.

“Конкретно відповіді нам немає, чому так сталося, чому не дотрималися режиму тиші, чому влаштували ту засідку. Ми написали на Відень (штаб-квартира ОБСЄ – “Н”), написали ноту протесту на МЗС, чекаємо результатів”, – говорить керівник української сторони СЦКК.

Після того, як представники збройних сил Росії вийшли зі Спільного центру контролю і координації, домовленості щодо передачі тіл влаштовуються через посередників – Спеціальну моніторингову місію ОБСЄ. За словами Левицького, запити відправили вчора, а також сьогодні зранку. Відповіді поки немає.

За свої кілька років у СЦКК офіцер не пригадує настільки цинічного порушення законів війни.

АДЖЕ ВБИВСТВО МЕДИКА ВВАЖАЄТЬСЯ ВАРВАРСТВОМ
І РІЗКО ЗАСУДЖУЄТЬСЯ СВІТОВОЮ СПІЛЬНОТОЮ ЩЕ З ХІХ СТОЛІТТЯ.

“Вони кажуть, що ми кинули тіла на полі бою, що не хочемо забирати тіло, – показує Левицький на екрані повідомлення в соцмережах, телеграм-каналах та сепарЗМІ. – Вони не дають нам забрати тіло! Чергова брехня з їхнього боку!”

Левицький сподівається, що сержант, який ішов із ними на евакуацію і прийняв перший удар, живий. Хоче вірити в це і комбриг.

Але час, який, наче жуйку, тягнуть окупанти, йде не на користь пораненому. Фактично ворог забирає години, такі важливі під час надання медичної допомоги.

Якщо військовий усе ж живий.

“Єдине, як ми можемо себе вбезпечити
– це лягти долілиць і лежати”

Ірина Борисова – цивільна жителька Жованки, одної з околиць Зайцевого. Вона приїхала на Майорське разом із чоловіком. Мали невеликі справи.

У джинсах і легкій блузці, пані Ірина дисонує з великою кількістю камуфльованих військових.

 

Жителька Жованки Ірина Борисова

 

“Дуже сильне загострення, – говорить жінка. – Не було такого протягом двох останніх років. Із чим пов’язано, взагалі незрозуміло.

РАНІШЕ ХОЧ МОЖНА БУЛО СПРОГНОЗУВАТИ, КОЛИ СТРІЛЯТИМУТЬ.
ЗАРАЗ – НІ. ЦЕ НАЙСТРАШНІШЕ”.

“Чотири дні тому чоловік і син вийшли ввечері покурити, і я тільки почула, як син закричав: “Лягай!” – і полетіло у верби, в город. Коли вбило тьотю Олю Бихову, це було рано вранці. Велика спека, посьолок, люди рано-вранці роблять якісь справи на городі, пораються, поки немає спеки. Ось її і вбили, коли рвала траву курям. Тьотя Оля була пр-р-росто порубана уламками. Весь лівий бік порубаний, у дірках”.

Зі слів Ірини, частина людей під час того обстрілу Жованки дивом врятувалася: були в хатах чи поїхали кудись.

“Єдине, як ми можемо себе вбезпечити – це лягти долілиць і лежати. Але коли воно свистить, ти це чуєш і радієш, що якщо свистить, то не впаде тобі на голову… Ескалація сильна. Стріляють сильно і без попередження.

ТОЙ ПСИХОЗ І ТОЙ СТРАХ, ЯКИЙ БУВ ДВА РОКИ ТОМУ,
ПОВЕРНУВСЯ ДО ВСІХ.

Немає сміливих. Немає людей, які не реагують”, – розповідає Ірина Борисова.

У Жованці живуть переважно старші люди, є й діти. Це не зупиняє окупантів.

 

Прифронтовий стінопис Майорська

 

“Останнім часом ми сподівалися, що війна заморожується, не було б хоч стрілянини. Увійшли міжнародні місії, почали перекривати дахи, ремонтувати житло. Не хочу сказати, що побачили світло в кінці тунелю – я так розумію, його нема, – але люди хоч якось почали облаштовувати житло, жити в більш людських умовах. І тут раптом… У нас жінці на сусідній вулиці щойно перекрили дім, поставили вікна, двері – не минуло й доби, як їй прилетіло. Дивом урятувалася, просто дивом, за кілька хвилин до обстрілу пішла в крамницю. Було б те саме, що з Олею Биховою”, – розповідає Борисова.

Раніше, за словами пані Ірини, в обстрілах була певна “системність”: відкривали вогонь переважно в один час. Зараз можуть почати гатити будь-якої миті.

“До стрілецької зброї ми звикли, вже ми не реагуємо. Кулі тільки свистять. У мене молодий сад, то гілки пообчухрало, самі стовбури стоять. А зараз вже й міна 82-го калібру лягає”, – викладає Ірина власне зведення про бойові дії в районі Зайцевого.

Вони з чоловіком не їздять прострілюваною дорогою, відомою всім, хто хоч раз був у Жованці. Намагаються обрати інший шлях.

“У нас старе авто, яке вже розстрілювали у 2016-му. Те, що працюють снайпери, ні для кого не секрет. Проїхали – пощастило. Не проїхали – не пощастило. Тому обираємо інший шлях. Я боюся”, – зізнається жінка.

Коли в понеділок загинули військові, обстріл був сильніший, ніж зазвичай, каже Ірина.

“Це було агресивніше. Огризались українці… – на цьому слові жінку перебиває обстріл, наче дятел стукає по дереву. – Їх постійно тріпають”.

 

Ірина Борисова

 

…Уже коли я вимикаю диктофон, Ірина додає: дуже хоче жити спокійно. Із тими, кого називають сусідами.

“Мені вони – не сусіди. Вони – вороги”, – каже донбасівка.

Мешканка розділеного Зайцевого ще раз повторює, що не бачить світла в кінці тунелю. Але, попри це, жінка, яка вже виїжджала з фронтового селища, повернулася і залишається в рідному домі, незважаючи на нову фазу бойових дій.

“Що далі? Знову з сумками кочувати Україною? Шукати прихисток у посадці?…” – питає вона чи то в нас, чи то в долі, чи то в затягнутого хмарами неба, що спохмурніло, але ніяк не проллється зливою.

* * *

Мікроавтобус українських військових у районі Горлівки чекає “вантаж 200”.
Фото: ФБ Ольга Омелянчук

 

У вівторок “сепари” фактично визнали, що порушили домовленості, коли відкрили вогонь по евакуаційній групі. В “офіційній” заяві самопроголошеної “сторони ДНР в СЦКК” ідеться про те, що бойовики вирішили, нібито замість евакуаційної команди до тіла загиблого просуваються українські військові.

“Дані дії… призвели до зриву узгоджених гарантій безпеки. Процес евакуації був зупинений”, – заявив “представник” ДНР”. Водночас він так і не визнав, що з їхнього боку почався підступний обстріл. Навіть із трьох боків.

А тіло першого загиблого “сепари” після цього евакуювали на свій бік нібито “як жест доброї волі”.

 

Квіти Донбасу

Станом на 17-ту годину вівторка новин щодо загиблих не було. Тіло командира взводу залишається в бойовиків у Горлівці. Тіло медика – у степу біля Зайцевого, де запаморочливо пахне шавлія і снують мурахи. Десь неподалік – хотілося б вірити, ще живий поранений сержант.

Поля Донбасу сповнені життя, хоча смерть тут – дуже часта гостя.

Джерело: novynarnia.com

Додати коментар


Захисний код
Оновити

us1

Популярні новини


Warning: filesize() [function.filesize]: stat failed for http://i1.ytimg.com/vi/iframe<span/hqdefault.jpg in /var/www/vh-6373/data/www/sz.uz.ua/modules/mod_junewsultra/img/phpthumb.class.php on line 3375
Серед безлічі достойників, закатованих більшовицькою владою, до нас повертається й Марко Федорович Грушевський — педагог, богослов...
Вівісекції, тобто експериментальні операції над живими істотами, в СССР проводилися не лише на тваринах, а й на людях. В якості «...
Порівнявши себе з пророком, очільник РПЦ патріарх Кирило закликав паству не вірити власним очам і вухам, якщо до них долітає інфор...
Усі новини...

Всі права застережено. "Срібна Земля 2014"

Про нас | Зворотній зв’язок | RSS