Час, коли «лінію оборони тримають мертві» (Ліна Костенко)
У грудні 1892 року на Львівщині в сім’ях священиків народились майже водночас:
– творець артилерії УНР Роман-Микола гербу Корибут Дашкевич з’явився на світ 6 грудня 1892 року на Дрогобиччині,
– перша в світі жінка-офіцер — січовий стрілець Олена Степанів — у день святої Катерини (7 грудня) у селі Вишнівчик Перемишлянського повіту.
Роман Дашкевич навчався у Перемишльській гімназії та на юридичному факультеті Львівського університету. У студентські роки брав активну участь в українському національно-визвольному русі на Галичині, був членом управи Української академічної громади й Українського студентського союзу, головою просвітньої комісії і просвітнього гуртка у Львові, які займалися культурно-освітньою роботою серед українського населення. У 1914 р. Роман Дашкевич першим за кошт батьків і свій одягнув у блакитні мундири свою сотню, закупив зброю та вирушив на фронт. За словами Петра Франка, Дашкевич за власні кошти і за кошти своїх батьків закупив січовикам не лише мундири, а й кріси та кулемети. Ця родина добре усвідомлювала, що таке формування власної держави, і дуже дбала про вишкіл молодого покоління.
На початку Першої світової війни Роман Дашкевич був мобілізований до австрійської армії, тому не мав змоги вступити до Легіону українських січових стрільців. У 1915 році він у чині старшини артилерії австрійської армії потрапив у російський полон і був інтернований на Забайкалля. Після Лютневої революції 1917 року в Росії втік з табору військовополонених і у Києві спільно з Є.Коновальцем, І.Чмолою, Г.Лисенком, Ф.Черником та іншими розгорнув активну діяльність зі створення Галицько-Буковинського куреня січових стрільців. Поклав початок формуванню стрілецької частини, а в січні 1918 року був обраний до складу Стрілецької ради і призначений командиром гарматної батареї куреня січових стрільців. Його підрозділ брав активну участь у запеклих боях з червоноармійськими частинами, що рвалися до Києва, а в березні 1918-го — у визволенні міста від більшовиків.
Після встановлення в Україні влади гетьмана П.Скоропадського Роман Дашкевич очолював 4-ту батарею Запорізького корпусу, який займав позиції на схід від Олександрівська (тепер Запоріжжя). З вересня 1918 року знову командував новосформованою батареєю Січових Стрільців. Ця артилерійська частина під командуванням Дашкевича відіграла вирішальну роль у перемозі республіканських військ у Мотовилівському бою 1918 року.
У січні–грудні 1919 року — командир гарматної бригади січових стрільців, яка брала участь у всіх бойових операціях Армії УНР. З того часу за ним закріпилася слава й авторитет мудрого та хороброго воєначальника, але доля відвернулася від України.
Р. Дашкевичу важкого морального удару завдала зрада отамана Волоха, який зі своїми гайдамаками напав на державні інституції, пограбував державну скарбницю і подався до більшовиків. Тоді він прокляв «отих татарських людей – по цілій Україні, чи це люди темні, шкурники, які хотять тільки наживи, грабунку, чи це волохи, хоменки, які кричали українській армії «слава», коли ж побачили, що москалі, все одно червоні чи білі, сильніші від України» побігли до них з поклоном, щоб заслужити ласку в них. Та не дослужились, а погинули з рук ворога.
Після поразки українських національно-визвольних змагань тимчасово перебував на еміграції (в Чехословаччині й Австрії). У липні 1920 року Роман Дашкевич одружився з Оленою Степанів, весільним дружбою генерала Дашкевича був полковник Євген Коновалець. Дашкевич закінчив навчання в університеті, отримав звання доктора права, розпочав адвокатську кар’єру. Роман Дашкевич був серед тих, хто не змирився з поразкою. Разом з Євгеном Коновальцем, Юрієм Отмарштайном та іншими військовими діячами він став співорганізатором УВО – Української військової організації.
У 1926 р. народився син Ярослав, майбутній видатний український історик…
Друга світова, внесла корективи до біографії Романа Дашкевича: у зв’язку з окупацією радянськими військами Львова він змушений був виїхати на Лемківщину, а наприкінці 1943 р. опинився в Австрії, у таборах для переміщених осіб у Тиролі. Його рідні залишилися під окупацією совєтів у Львові… У післявоєнний час викладав історію України у школі, яка розміщувалася в таборі для біженців. Роман Дашкевич у цей період став генерал-хорунжим армії УНР, активно займався літературною і дослідницькою діяльністю. Написав книгу «Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота» (Нью-Йорк, 1965), численні історичні довідки, спомини.
У січні 1975 року на чужині, в Австрії, помер в самотності. Завдяки старанням сина його тлінні останки з військовими почестями поховали в рідну землю на Меморіалі воїнам УГА у Львові, де з 1963 р. спочивала його дружина.
У 2010 р. до них приєднався і син, щоб назавжди бути разом.
Джерело: uahistory.com
