Володимир Олександрович Сі́клер народився 12 (21) січня 1879 р. у м. Новий Маргелан Туркестанського краю. Батько — спадковий дворянин, військовий, мати — українка. Батько Володимира Сінклера, полковник російської армії — нащадок шведського майора Малкольмома Сінклера, зв’язкового старшини при гетьманові Пилипу Орлику. Навесні 1739 р. Григор Орлик і шведський майор Сінклер інкогніто поверталися в Європу зі Стамбула, де намагалися схилити турецький уряд до вступу в антиросійську коаліцію. 23 травня вони були дорогими гостями у Пилипа Орлика в Бухаресті, а 2 червня — у Станіславові, де гетьманша запросила їх на сніданок. Орликова застерігала подорожніх від московської небезпеки. Сінклер сміявся, говорячи, що вони на території Польщі, яка не є московською провінцією. Через два тижні московські агенти схопили М. Сінклера. Григорові Орлику тоді вдалося уникнути захоплення і смерті. 28 червня 1739 р. майора Малкольмома Сінклера з наказу «московського дипломата» Михайла Бестужева-Рюміна замордували у Шлезьку. Ця історія викликала обурення європейських урядів, і навіть спровокувала війну Швеції з Росією 1741 року. І саме у Шлезьку у 1945 році був арештований СМЕРШем та інтернований до Києва Володимир Сінклер.
Скільки себе пам’ятав Володимир Сінклер, він мріяв стати військовим.
Закінчив Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус (1896), Михайлівське артилерійське училище (1899), вийшов підпоручиком до лейб-гвардії 2-ї артилерійської бригади (Санкт-Петербург). У 1905 р. закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1905) з відзнакою у званні гвардії капітана. Був командиром роти, штаб-офіцером у Петербурзькому військовому окрузі. У Петербурзі весь час перебував довіреною особою командувача округом Великого князя Миколи Миколайовича.
З початком Першої світової війни служив на Південно-Західному фронті, начальник штабу гвардійської піхотної дивізії, командир 176-го Переволоцького полку. 1916 р. отримав тяжке поранення в голову. Повернувся до армії на посаду командира 2-го гвардійського корпусу. З липня 1917 — генерал-майор російської армії.
Після утворення Центральної Ради перейшов на її бік, сприяв українізації армії. У «Книзі спостережень» Євген Маланюк описав шляхетність, чесність, глибокі знання військової справи генерала. У листопаді 1917 р. ввійшов до Генерального штабу УНР, займався оперативною діяльністю армії УНР. За часів Директорії брав участь у військових діях проти більшовицької армії, визволив Київ у серпні 1919 р. В кінці 1919 р. виконував обов’язки начальника штабу армії УНР. Наприкінці травня 1920 прийняв командування штабом Армії УНР. У 1920 р. брав участь у переговорах із Пілсудським і Польським урядом, що завершилися підписанням Варшавського договору. На посаді начальника штабу залишався до ліквідації армії УНР в Польщі.
Після поразки і ліквідації УНР оселився в східній Польщі в у м. Соснівці (Шлезьк). З 1921 р. жив на еміграції у Тарнові, з 1926 р. — у м. Бензин (Польща), згодом — у м. Челядь (Польща). Від пропозицій перейти до польської армії Сінклер відмовився, працював маркером на вугільній копальні, залізничним кондуктором тощо.
Коли прийшли «визволителі», якийсь «добродій» доніс на українського генерала, чим підписав останньому смертний вирок. 3.03.1945 р. 66-річний Сінклер був схоплений СМЕРШем 1-го Українського фронту як український буржуазний націоналіст і переданий у розпорядження НКВС. У в’язничній лікарні Лук’янівської тюрми Києва 16 березня 1946 р. на руках у колишнього підполковника Армії УНР В. Проходи помер генерал-поручник Армії УНР Володимир Сінклер. Швед, який у анкетах у графі «національність» завжди називав себе українцем.
Джерело: uahistory.com
