Арештована “труба Медведчука” нарешті перейшла у власність держави. Як це відбувалося? І що буде далі?
Господарський суд Житомирської області 26 червня задовольнив позов Фонду держмайна (ФДМУ) щодо визнання за ним права власності на українську частину магістрального нафтопродуктопроводу “Самара-Західний напрямок”. Про це ФДМУ повідомив 11 липня.
Про трубу
Нафтопродуктопровід було побудовано у 1957-1968 роках. Після проголошення незалежності він мав перейти у державну власність. Але замість цього трубою користувалась російська компанія “Транснєфтєпродукт”.
Історія активу пов’язана з експортом російського дизельного пального в країни Євросоюзу через Білорусь та Україну. Вона починається у 90-х роках. У 1993 році Україна та Росія уклали угоду про взаємодію щодо експлуатації магістральних нафтопроводів.
Її копію неможливо знайти у відкритих джерелах. Але є копія подібного документа між Росією та Білоруссю. В ньому написано, що експлуатацією білоруських ділянок нафтопроводів займатиметься компанія “Транснєфтєпродукт”, яка є дочкою російського оператора “Транснєфть”.
За транзит нафти, згідно з білоруським документом, передбачається плата “0,89 долара за 1 тонну нафтопродуктів, переміщених на 100 км”. Водночас нафтопровід залишається у власності Росії, що підтверджується протоколом між двома країнами. Фактично власність держави Білорусь є у власності іншої держави. В Білорусі це ніяк не заперечували. В Україні спроби опротестувати подібні угоди йдуть з 2000-х років.
Для керування трубою в Україні було створено Дочірнє підприємство “Прикарпатзахідтранс”, яке фактично належало російській компанії “Транснєфть”.
Судові позови, Порошенко та білоруси
У 2011 році господарський суд Рівненської області визнав, що нафтопровід “Самара-Західний напрямок” є власністю держави Україна. У 2014 та 2015 роках це рішення підтвердив Вищий господарський суд.
Однак у 2015 році російська Транснєфть знову подала позов до господарського суду Рівненської області, пославшись на нові обставини. Суд ухвалив рішення про належність нафтопроводу ДП “Прикарпатзахідтранс”. Рішення ухвалив суддя Ярослав Гудзенко. НАБУ почало проти нього кримінальне провадження. Але це не завадило тодішньому президенту Петру Порошенку призначити його на довічну суддівську роботу.
2017 року Транснєфтєпродукт передала права на трубопровід швейцарській компанії International Trading Partners, яка належить Анатолію Шеферу. А на початку 2019 року власником трубопроводу став білоруський олігарх Микола Воробей, який має тісні зв’язки з Віктором Лукашенком – старшим сином президента Білорусі.
Звідки взявся Медведчук
Після того, як “швейцарці” купили українську частину труби, старе дизпаливо перекупило Міністерство оборони України. А нове російське дизпаливо почали ганяти через компанію Proton Energy, яка належить Нісану Моїсеєву.
Моїсеєв також був власником мережі АЗС Glusco, створеної на базі комплексів TNK, які входили в Роснєфть, поки на неї не були накладені санкції після початку російської агресії в 2014 році.
В листопаді 2016 року журналісти Радіо Свобода зафільмували Моїсеєва в компанії з Медведчуком. Разом вони літали з Києва в Москву. Сам Медведчук, вже після арешту в 2022 році, говорив, що питанням труби займався на прохання Порошенка.
Крім того, Медведчук казав, що за їх угодою, фактично нафтопровід належав Порошенку. Порошенко, ніби то, заробив на імпорті дизпалива нафтопродуктопроводом понад $42 млн.
У 2017-2019 роках через трубу щомісяця з РФ в Україну транспортували до 200 тис. тонн дизпалива, що складало близько 40% від його загального імпорту. Джерелом ресурсу була російська Роснєфть. Постачальником – компанія Proton Energy Нісана Моїсеєва. Ексклюзивним покупцем в Україні – група компаній Wexler бізнесмена Петра Белза, яка керувала мережею АЗС Glusco.
З одного боку, постачанням, транспортуванням і реалізацією дизпалива займались зовсім різні компанії. З іншого – всі вони були пов’язані з РФ та Медведчуком.
Чому труба важлива
У лютому 2021 року Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення про арешт та передання в управління Агентству з розшуку активів (АРМА) всього майна та інфраструктури стратегічного нафтопродуктопроводу.
Згодом її передали в керування Укртранснафті – оператору трубопроводів, що входить в державну Групу Нафтогаз.
“Труба” працювала в реверсному напрямку – прокачувала дизпаливо з Європи в Україну. У 2022 році Укртранснафта імпортувала з Угорщини 114 тис. тонн дизельного пального.
Що буде далі
Українська частина труби є стратегічним об’єктом транспортної інфраструктури. На думку експерта видання “Нафторинок” Олександра Сиренка, труба повинна залишатись у власності держави, щоб над нею не було політичних маніпуляцій.
Після націоналізації нафтопродуктопровід може і далі використовуватись для імпорту дизпалива з європейських країн. Його встановлена потужність складає 3,5 млн тонн на рік, що дорівнює більше як половині споживання дизпалива в Україні.
Залишається відкритим питання щодо операційного управління активом. З лютого 2021 року арештоване майно трубопроводу є в управлінні державної Укртранснафти, яка керує й іншими нафтопроводами. Вона має для цього необхідні досвід, співробітників та компетенції.
Тепер у ФДМУ є три опції: або продати майно на аукціоні, або залишити трубу в управлінні Укртранснафти, або самому займатись операційним управлінням. Яка саме опція буде реалізована, в Фонді поки що не коментують.
Джерело: Ліга.нет
