Наука, медицина фіксують, визначають нове психічне захворювання людей – смартфонозалежність. Ну, добре, назвімо це делікатніше: не хвороба, а психічний розлад. Хоча якщо йдеться саме про залежність, то це пряме порівняння з іншими давно відомими залежностями – від алкоголю, наркотиків, куріння. А це все давно вже кваліфікується як хвороби.
Що нова ця штука не так діє на фізичний, фізіологічний стан людини? Можливо. Хоч фізіологію і психіку відокремити одне від одного не просто. Он мій добрий товариш, відомий кардіолог, про таке поширене, небезпечне і доволі загадкове захворювання, як гіпертонія, тобто високий тиск, говорить, що тут прямий зв’язок з психоемоційним станом людини. Простіше кажучи, по-народному: всі хвороби – від нервів.
Отже, що ми маємо?
Смартфонозалежність – це залежність від смартфону, тобто мобільного телефону. Дехто ці мобільні телефони жартома, хоча які тут жарти, називає «дебільними» телефонами. Хоча б через те, що вони хапають нас за барки в найнесподіваніший момент і ситуацію.
Ну, зараз майже всі мобільні телефони у новітньому форматі смартфонів, а старі, на кнопках – хіба що у бабів у селах. А так – більші за розміром, з чималим же дисплеєм, чи, якщо менше по іноземному, – екраном. З сенсорним управлінням, тобто тицяємо пальцями по екрану і керуємо телефоном А він керує нами. Ще й як керує!
Типова картинка.
Заходите у вагон електрички. І добра половина пасажирів, десятки людей, сидять в однаковій позі: зігнулися, і морди, вибачте, фізіономії, тобто обличчя – в телефонах. І не лише молодь, яка на хвороби цивілізації хворіє першою, а й не молоді люди. Їхати якісь 30 – 40 хвилин. І от не може людина ці хвилини проїхати без пики в телефоні. Ну, не може вона розігнути шию, подивитися одне на одного, у вікно вагону на красиву осінь, врешті просто подрімати. Поза одна і та ж, уже на рефлексах, автоматично, бо – залежність.
Що ж люди дивляться?
Дехто новини. Хоча вони, за великим рахунком, такі одноманітні, що мимоволі згадаєш жарт, здається, французів: найкраща новина – відсутність новин. Дехто дивиться різні сайти, Ютуб. Адже інтернет, особливо Фейсбук – це повна свобода слова, словоговоріння і словопомиїв. Пиши, став що хочеш, що стукнуло в голову, – читачі завжди знайдуться.
Дехто дивиться коротенькі, на кілька секунд, відео специфічного змісту. Це ті, де дівчата, молоді жінки трясуть оголеними частинами своїх тілес. Це ще не порнографія, але вже і не еротика. Еротика – це коли жінка приваблює вдягненою.
Врешті, тут теж нічого нового. Та ж наука давно класифікувала два психічні, навіть не захворювання, а теж назвімо їх так – психічні розлади. Ексгібіціонізм – це настирливе прагнення оголюватися і показувати себе оголеного іншим. Вуайєризм – настирливе бажання підглядати за оголеними. Речі доволі поширені. Читачі Фейсбуку можуть прикинути, приміряти це на себе.
До речі, щодо згаданих «відосиків», то де ж тут гендерна рівність? Коли 100 % їх – це відео жінок. Значить, це для мужчин. Хіба що плюс для деякої кількості жінок – лебіянок (скільки їх – толком ніяк не порахують).
Доволі популярні й інтернетові ігри, ігрища. Там можуть бути і пасьянси, і забавки на тему – хто розумніший чи дурніший. Клацай, тобто тицяй собі в екран до несхочу.
Позитивне лише, що ця смартфонія, зазвичай, без звуку. Бо то вже виринає інша проблема телефономанії, інша картинка. Тролейбус. Десятки пасажирів. Мабуть, у кожного мобільний телефон. Раптом така-то (такий-то) з пасажирів відповідає на дзвінок чи сам його робить. І починає гучні перемовини з кимось зі своїх домашніх чи друзів. Про те, що купила (купив) в одному магазині дешевші сосиски, а в іншому з`явилися гарні і недорогі кришки для унітазу. Теми, звісно, поважні. От тільки не зрозуміло, чому це десятки людей зобов`язані все це вислуховувати. Чернігів – місто не таке велике. Хвилин за 8-10 буде твоя зупинка, вийдеш і будеш торочити про сосиски і унітази. Так ні ж, треба негайно.
Але повернімося в переповнену електричку.
Здається, ну й що, що люди мордами, вибачте, пиками, тобто фізіономіями, словом, обличчями – вниз, у склянки. Кому до цього діло? Правда, дехто заявляє, що коли ти сидиш посеред десятка увімкнутих мобільників, навіть без розмов по них, то опиняєшся серед магнітних полів. А ще цього нам не вистачало. Може, такого й нема?
Яка ще халепа? Ну, розучилися люди спілкуватися, дивитися одне на одного. Нічого нового. Ну, підупадає здоров`я людей. Так, може, це комусь і треба? І взагалі кажуть: все, що діється у світі, комусь для чогось треба. Постійно розряджаються телефони? Підзарядимо. Струму в розетках не міряно. Правда, влада, і не лише в нашій країні, постійно говорить, що енергію варто все ж міряти, берегти. Зношуються швидше телефони? Купимо новий, зекономивши на книзі, квитку в театр. І на радість виробникам телефонів і торгівцям ними.
Це фото я зробив сьогодні…сматфоном.
Так-так, у мене він теж є. Для роботи, спілкування. І у Фейсбук я влип для того ж, правда, лише кілька років тому. І у мене там не 4 чи 5 тисяч «друзів по ФБ» (чесно кажучи, не розумію, що це і як?), а сотня з чимось, і всі наче ж принаймні добрі знайомі.І як журналіст знаю про дискусії щодо того, можна чи не можна фотографувати людей без їх дозволу? Одні кажуть, що не можна, бо це приватне життя, їх приватний простір. Інші кажуть, що коли ти вийшов з дому, на кагал і загал, то це вже публічний простір. І будь готовий, що тебе «знімають».
Щоб не вдаватися в ці дебати, я зробив фото лише рук зі смартфонами. Причому, мої сусіди по електричці навіть не зреагували. Вони просто не помітили. Фізіономії ж були спрямовані все туди ж, у смарткотик, тобто наркотик смартфону.
ADVERTISEMENT
