Кількість самовільно залишивших частину (СЗЧ) в Україні досягла критичної позначки – 80 тисяч за час повномасштабної війни. Ця тривожна статистика свідчить про серйозні проблеми в морально-психологічному стані військовослужбовців та викликає питання щодо зміни підходів в рекрутингу, управлінні та бюрократичних процедурах, з якими стикаються військові.
Зауважимо, що на серйозність проблеми вказує той факт, що Рада зняла кримінальну відповідальність за першу самоволку. Але чи є це дієвим вирішенням проблеми і які ще є шляхи подолання кризи – розбирався Інформатор.
Кількість СЗЧ досягла критичної межи
Нардеп Руслан Горбенко в ефірі Новини live розповів, що з початку повномасштабної війни понад 80 тисяч військових самовільно залишили службу. Це ставить під сумнів здатність армії справлятися з мобілізаційним тягарем.
Горбенко наголосив на важливості пошуку засобів для повернення таких військових до лав ЗСУ. За його словами, 25-30% з тих, хто залишив частину, можуть повернутися до бойових дій після відпочинку та реабілітації, однак для цього потрібна значна підтримка з боку психологів.
“Відверто кажучи, треба мати сили і засоби, щоб всіх знайти… Ще раз, я дуже багато разів спілкувався і з командирами, і в тому числі з цими СЗЧшниками, коли хлопець виходить чи збігає, і у нього просто шалені очі. Я не знаю, скільки треба психологів, щоб його просто заспокоїти, повернути. Давайте відверто: він побачив, як його побратим помер чи його вбило, і це була не куля, а розрив ФАБа чи КАБа. І від нього просто мокре місце залишилося. І психологічно що від цієї людини можна очікувати. Він спить і йому сняться ці кошмари. Це не всі звісно, але випадки є і я вам таку кількість привів в якості прикладу”, – розповів Горбенко в студії.
Психологічний тиск, травми, конфлікти з ТЦК та командуванням: причини втечі
Випадки самовільного залишення військових частин мають різні причини. Згідно з даними Офісу генерального прокурора, лише за перше півріччя 2024 року було відкрито 29,8 тис. нових кримінальних справ щодо СЗЧ, що перевищує річний показник за 2023 рік, пише DW. Деякі військові залишали службу для допомоги родині, інші – через незадоволення командуванням або бажанням бути на фронті.
Серед причин, через які деякі українці залишають місця служби, можна назвати декілька. По-перше, це може бути хронічна перевтома та психологічні проблеми бійців, які вже давно воюють без відпочинку. По-друге, це відсутність чітких критеріїв та строків демобілізації, через що час знаходження в армії суб’єктивно здається нескінченним. Нарешті, зараз в Україні почастішали випадки примусової мобілізації зі значним фізичним тиском на особу. Тут можна згадати десятки прикладів, одним з найяскравіших з яких став випадок у Хустському РТЦК та СП у березні 2024 року, де хлопець начебто намагався накласти на себе руки (щоправда фото з лікарні свідчать про жорстоке побиття).
Окрім психологічних причин, до проблеми додаються випадки порушень з боку командування ТЦК та СП. Так, нещодавно на Закарпатті спалахнув скандал після смерті мобілізованого чоловіка, що призвело до втручання омбудсмена Дмитра Лубінця. Він закликав до негайного розслідування неправомірних дій працівників військкомату.
Додатковим фактором, що загострила ситуацію з дезертирами і їх зникненням, стала активізація незаконних спроб перетину кордону. Журналіст Інформатора Ігор Рець провів небезпечне розслідування в Карпатах, де зіткнувся з різними ухилянтами. Його особистий досвід підкреслює, наскільки відчайдушними можуть бути спроби уникнути мобілізації. Він описав те, наскільки небезпечною може стати “стежка життя” через гори та які існують ризики такого уникнення військового обов’язку.
Законодавчі зміни і інші спроби розв’язати проблему СЗЧ
Попри кількість дезертирств і дисципліну в армії, що вочевидь похитнулася, нещодавно Рада ухвалила законопроєкт, який навпаки звільняє від відповідальності військових, які вперше стали СЗЧ. Це рішення дозволило тим, хто вперше пішов у самоволку, повернутися до лав армії без кримінальної відповідальності. І воно ж, зняло певний тиск з дисбатів та інших військових структур, які існують для виконання покарань військовослужбовцями.
Проте експерти, наприклад, командир Дмитро Кухарчук, попереджають, що це лише тимчасовий захід, і потрібно боротися з основними причинами проблеми, зокрема з покращенням морально-психологічної підготовки. До речі, самі військові також виступали проти спеціального закону “про дезертирство”.
Щоправда, після ухвалення закону про декриміналізацію першого дезертирства думки військових розділилися. Наприклад, український військовий Станіслав Бунятов з позивним “Осман” пише, що проблема з СЗЧ могла б вирішуватися легше, якщо б військові могли переводитися за власним бажанням. Бо зараз це робиться саме через СЗЧ.
“Все таки перевестись можна, тепер піти в СЗЧ за попередньою домовленістю з певним командиром і перейти в його підрозділ буде легше ніж перевестись, бо зараз на це стоїть повна негласна заборона”, – пояснює він.
Інший військовий з позивним Алекс підтвердив, що завдяки прийнятому закону зараз хлопці зможуть повернутися до іншої військової частини після того, як стали СЗЧ через труднощі чи конфлікти. Однак він також наголошує на бюрократії в армії, коли для солдата інколи простіше порушити дисципліну, ніж чекати на офіційне переведення між частинами. Ситуація складна і може призвести до безкарності і збільшення випадків СЗЧ, особливо якщо процедура з переведеням бійців затягуватиметься. Однак Алекс все ж радіє, що через новий закон хлопці отримують шанс на інше призначення, адже серед тих, хто порушив дисципліну, чимало талановитих і мотивованих бійців.
Тож, незважаючи на всі заходи, проблема СЗЧ залишається однією з найбільших у Збройних силах України. Через втікачів українській армії банально не вистачає вмотивованих військовослужбовців. Вона потребує комплексного підходу: від посилення дисципліни до належної підтримки військовослужбовців на психологічному рівні.
Джерело:enovosty.com
