Україна, одночасно з відбиванням військової агресії Росії, змушена витрачати сили на ще один конфлікт. Цього разу – гібридний.
Віктор Орбан, прикриваючись гаслами про “мир”, насправді рухає Угорщину до протилежного стану. Він робить все можливе, щоб занурити угорське суспільство і державу у конфлікт, який він сам придумав.
“Європейська правда” детально розповідає про політику чинного угорського уряду; та нагадаємо коротко про те, якою є ситуація зараз. На парламентських виборах, які відбудуться у квітні-2026, Орбан уперше за 15 років правління має значні шанси зазнати поразки.
Від початку року жодне авторитетне опитування не прогнозувало партії влади перше місце. Угорці визнають, що невдоволені правлінням Орбана. І головне: прем’єр стикнувся з браком аргументів для зміни цього тренду.
Це привело його до рішення будувати кампанію навколо штучно створеної “української загрози”.
Угорські міста обклеєні банерами із закликом зупинити Україну та Брюссель, які вирішують долю угорців. Державна машина пропаганди послідовно розповідає угорцям, що всі економічні проблеми, які у них є – викликані європейською допомогою Україні; а якщо Україна стане членом ЄС – це неминуче призведе до банкрутства і ліквідації угорської держави (детально про все це йшлося у статті “ЄП” “Український план Орбана“).
Думку про те, що Україна стала загрозою угорській нації, і цю загрозу треба будь-що зупинити, Орбан робить чимось на кшталт національної ідеї, розраховуючи, що це згуртує людей навколо нього – того, хто помітив цього “ворога” і здатен його зупинити.
Єдине, чого Орбану трохи бракує – це доказів української агресивності.
Тому це – ще один інформаційний пріоритет угорського прем’єра, який шукає будь-яку можливість для того, щоби показати виборцям: “От бачите, я не дарма вас захищаю”.
Усвідомлення цього є визначальним для того, щоби розуміти, як діяти Україні та її представникам, щоби власними вчинками – нехай навіть проти волі – не допомогти Віктору Орбану будувати підвалини гібридної війни та ворожнечі між нашими державами та суспільствами.
Це особливо важливо розуміти, зважаючи на те, що офіційний Київ вже зробив кілька помилок. На щастя, не критичної ваги.
Вибори без України
Нас це може обурювати або засмучувати, але це є фактом: для багатьох угорських виборців зв’язок з Україною і тим більше підтримка України є токсичними.
Це – один із результатів тривалої кампанії брехні та антиукраїнської пропаганди з боку режиму Орбана, яка зараз радикально загострилася, але загалом мала місце і у попередні роки.
Три роки тому, коли цієї “токсичності” ще не було, українське питання вже стало козирем команди Орбана. Тоді, на попередніх виборах у квітні 2022 року, угорська машина держпропаганди маніпулювала заявами лідера опозиції Петера Маркі-Зая зі згадками про Україну.
Опозиціонера критикували за все, навіть за співчуття жертвам російських бомбардувань, але передусім – за зроблену у лютому 2022-го, ще до початку повномасштабного вторгнення, заяву про підтримку членства України в НАТО. Тоді опозиційний кандидат пояснив, що у разі вступу України до Альянсу усі інші союзники, у тому числі Угорщина, матимуть захищати її у разі нападу.
Потім почалася велика війна, що посіяла жах в угорському суспільстві.
А вирвану з контексту фразу Маркі-Зая про угорських солдатів, що мають захищати Україну – тисячі разів транслювали на залежних від уряду угорських телеканалах (тобто, по суті, на всіх). Як вважають, саме це заклало фундамент чергової електоральної перемоги Орбана. Його партія “Фідес” отримала тоді 52,5% голосів та понад 2/3 місць у парламенті.
Зараз в Орбана – інший опонент.
Головну загрозу правлячому режиму несе новостворена партія “Тиса” на чолі з Петером Мадяром, вихідцем з “Фідес”, який нині є найпопулярнішим політиком у країні.
Найбільша помилка, яку може зробити Україна – це чекати та вимагати від Мадяра підтримки України.
Петер Мадяр підкреслено відсторонений від українського питання.
При цьому він не боїться виявляти людське співчуття там, де це доречно – наприклад, після обстрілу “Охматдиту” (до слова, Орбан тоді вчергове пробив дно у публічній реакції). Але з політичних питань заяв немає – і не треба. Нема чого давати режиму підстави для брехні і маніпуляцій.
Українська влада тут діє переважно коректно.
Попри очевидну відмінність між лідерами угорської влади і опозиції, від Києва не лунає жодних заяв саме про Мадяра.
Але Орбану достатньо будь-якої заяви керівництва України про Угорщину, щоби ретранслювати її і показати виборцям: “От бачите, Київ нас атакує, і лише я здатен захистити угорців від українців”.
Ми вже побачили це на початку травня, коли заява Зеленського стала для Орбана приводом заявити, що Київ хоче поставити до влади в Угорщині “друзів України”.
А бути проукраїнським у сучасній Угорщині – це політичний гріх, подобається нам це чи ні.
Зважаючи на це, українським офіційним особам варто накласти повну заборону на коментування угорської політики; на публічні заяви про те, що нинішня влада Угорщини шкодить Україні. Це не дасть нам жодних плюсів, а от нашкодити – може.
Шпигунська помилка
Та найбільшою помилкою офіційного Києва на угорському треку стали події 9 травня, коли Служба безпеки України оприлюднила публічну заяву про викриття агентурної мережі військової розвідки Угорщини.
Чи є сумнів у тому, що Угорщина веде в Україні недружню розвідку? Та жодних сумнівів. Понад те, угорські незалежні журналісти і раніше повідомляли, що є ознаки таких дій влади, і що це й раніше викликало питання у партнерів у НАТО. І те, що українська контррозвідка виявила частину угорської мережі – виключно добре, і не несе негативу.
Дипломати знають, що подібні історії трапляються також у відносинах дружніх держав, але завжди лишаються непублічними. Але навіщо цього разу СБУ зробила з цього гучний інформаційний привід – лишається відкритим питанням.
Такий крок точно не враховував особливий період угорсько-українських відносин. Він не дав Україні жодних переваг. Припущення, що це частина якогось ширшого, не зрозумілого загалу плану – спростовані часом, оскільки з українського боку жодного розвитку не було.
Але проблеми це створило цілком реальні. Не лише у відносинах з Будапештом.
Передусім ми власноруч подарували Орбану ґрунт для антиукраїнської пропаганди (яка, нагадаємо, украй потрібна угорській владі дорогою до виборів).
Це перетворилося на одну з ключових тем, яку експлуатує уряд. Навіть дії Орбана з придушення залишків демократії в Угорщині тепер прикривають цим “шпигунським конфліктом”. Також, підживлюючи антиукраїнські наративи, угорський уряд затримав вже кількох вихідців з України, оголосивши їх “шпигунами”.
Загалом заяви угорського уряду можуть навіть викликати трохи гордості у представників українських спецслужб: останніми днями Орбан будує у медіа імідж потужної української розвідки, яка втручається у діяльність Угорщини.
Але насправді Україна не має від цієї міфології жодних плюсів. На відміну від Орбана.
Але є також інший, напевно, неочікуваний для офіційного Києва наслідок шпигунської історії.
Від кількох співрозмовників у структурах ЄС та у державах-членах “Європейська правда” за останні дні почула, що вони більше не чекають на позитив в угорсько-українських відносинах.
Ця оцінка, напевно, є коректною. Але проблема у тому, що частину відповідальності ці дипломати покладали на Україну, висловлюючи здивування щодо того, нащо Київ пішов на це загострення.
Конструктив крізь зуби
“Європейська правда” детально розповідала про те, що відбувається зараз у наших вступних переговорах з ЄС, які де-факто лишаються заблоковані через угорське вето. Детально про це – у статті “План Б” для вступу України“; саме під час підготовки цього матеріалу від європейських дипломатів у Брюсселі і у Києві доводилося чути чи то запитання, чи то здивування про те, навіщо Україна роздула шпигунський скандал.
Також ми згадували, що Україні не варто переоцінювати одностайність підтримки нашого руху до вступу з боку абсолютно всіх членів ЄС. Для частини друзів України важливо бачити, що Київ робить щирі зусилля з виконання умов членства і вимог, які виникають на цьому шляху.
Хочемо ми того чи ні – та захист національних меншин є однією з базових цінностей ЄС.
Угорщина цим зловживає, використовуючи цю тему для торпедування України. Але нам доводиться щоразу пояснювати і доводити це нашим партнерам.
Численні співрозмовники “ЄвроПравди” описують стратегію угорців у Брюсселі таким чином. Будапешт свідомий того, що ставлення інших держав ЄС до його представників – негативне, тому не витрачає сили на оскарження чи заперечення того, що угорські дії стосовно України є некоректними. Їхня мета – довести, що з боку України також є хиби. Мовляв, “ви ж і так знаєте, що ми – покидьки, тут нічого нового, але подивіться, українці ж точно такі самі!”
А оскільки задача угорських дипломатів – звинуватити Київ, то задача України – довести європейським партнерам, що Україна виконала все, що необхідно.
Авторові цих рядків, до прикладу, цілком очевидно, що Орбан не хоче досягти жодного компромісу з Україною. Що жодні робочі переговори і консультації не матимуть результату. Віктор Орбан взагалі не переймається долею угорської діаспори на Закарпатті, а його політика щодо закордонних угорців та щодо України загалом стратегічно лише шкодить збереженню угорської діаспори (і шкодить етнічному розмаїттю, яке є одним з активів, багатств Закарпаття та України загалом).
Тому емоційно видається, що діалог з режимом Орбана не має сенсу.
Однак політична реальність інша. Навіть розуміючи, що чинний уряд Угорщини є відкрито антиукраїнським, офіційний Київ має вести з ним діалог, зустрічатися, відгукуватися на пропозиції, готувати “дорожні карти”, які у Будапешті ніхто не читатиме тощо…
Інакше не можна. Бо такими є “правила гри” у ЄС.
І це необхідно враховувати. У тому числі – оцінюючи дії офіційного Києва, які, на перший погляд, можуть видаватися принизливими і позбавленими сенсу. Бо саме такі дії насправді можуть зламати плани Орбана щодо України.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди”
Джерело:eurointegration
