Віктор БЕДЬ, доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор, академік,
єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Мукачівсько-Карпатською єпархією
Православної Церкви України,
президент Карпатського університету імені Августина Волошина
та Ужгородської української богословської академії
м. Ужгород, 28 травня 2025 р.
Замість пророчого слова — релігійна риторика?
27 травня 2025 року титулярний митрополит Онуфрій Березовський, Предстоятель так званої «Української Православної Церкви» Московського патріархату, оприлюднив звернення до вірних з нагоди третьої річниці Собору УПЦ МП, що відбувся 27 травня 2022 року в Києві. Тоді УПЦ МП проголосила нібито «відокремлення» від Російської Православної Церкви, однак досі не набула жодного визнаного канонічного статусу, а її ієрархи продовжують залишатися у фактичній канонічній та адміністративній єдності з Московським патріархатом.
Заява митрополита Онуфрія Березовського від 27 травня 2025 року звучить миролюбно та містить заклик до молитви за Україну, її народ і воїнів. Однак за зовнішньо правильними словами прихована відмова від істини, правди та дотримання канонічних норм Православної Церкви — а саме вони є ключовими чеснотами в умовах війни та визначальними для подальшого церковного буття.
Уникання істини, правди та церковних канонів як позиція
У зверненні митрополита не згадано:
- Росію — як державу-агресора, що з 2014 року розв’язала й продовжує вести окупаційну війну проти суверенної України та українського народу (2014–2025);
- Московський патріархат — як духовного співучасника війни та воєнних злочинів проти українського народу, проти людяності та основ людської цивілізації;
- Відступ ієрархії та кліру Російської Православної Церкви від святих Заповідей Божих в умовах агресивної російсько-української війни.
- Московського Патріарха Кирила Гундяєва — як проповідника людиноненависницької рашистської ідеології, ідеолога єресі «русского міра» та релігійного легітимізатора геноциду проти українського народу.
У заяві не сказано жодного слова про злочини, вчинені російськими окупантами проти українських громадян під прикриттям церковної риторики. Це мовчання — не випадковість, а системна стратегія УПЦ МП, яка протягом десятиліть зберігала лояльність до Москви, прикриваючись благочестивими фразами. Нині ж ця структура фактично перетворилася на промосковську колаборантську мережу, що вичікує зміну політичної ситуації, зберігаючи підпорядкування тоталітарному релігійному центру — Московському патріархату — в умовах триваючої російсько-української війни.
Молитва за воїнів: щирість чи тактична необхідність?
Вперше за тривалий час у зверненні очільника УПЦ МП лунає заклик до молитви за воїнів Збройних Сил України. Це, безумовно, позитивне зрушення — але воно не є свідченням повного духовного переосмислення, оскільки залишається ізольованим і нічим не підкріпленим ані церковно-канонічно, ані пастирськи.
Не засуджуючи московського зла, війни та її ініціаторів, ця молитва ризикує стати суто ритуальним жестом без етичного і духовного Богу угодного змісту. Бо, християнська мораль і справжня духовність починається з істини: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого» (Мт. 5:37).
Канонічна мімікрія замість єдності з Церквою
У зверненні Предстоятеля УПЦ МП також немає жодної згадки про канонічний статус очолюваної ним Церкви, яка залишається ізольованою від Вселенського Православ’я, не визнаною жодною Помісною Автокефальною Православною Церквою (окрім РПЦ). Попри три роки від так званого «відокремлення», УПЦ МП:
- не оголосила автокефалії;
- не звернулася за визнанням до Вселенського Патріарха;
- не скликала повноцінного Всеукраїнського Архієрейського Собору;
- не здійснила справжнього покаяння за свою співучасть у виправданні збройної агресії Російської Федерації проти України (2014–2025).
Усе це свідчить про намагання зберегти «модель лояльної Москві автономії» саме тоді, коли український народ гине на фронті російсько-української війни — від московських куль, освячених церковними ідеологами «русского міра» з Російської Православної Церкви.
Моральна і духовна відповідальність
Звернення митрополита Онуфрія Березовського не містить правдивого й пророчого голосу — того, що покликаний викривати неправду, закликати до покаяння, очищення й канонічного оновлення. Натомість маємо справу з лицемірною релігійною дипломатією, замаскованою біблійними цитатами, але позбавленою духовної мужності, істини й відповідальності.
«…воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:2) не може бути досягнута там, де відмовляються назвати зло — злом.
Справжня євангельська відповідь, якої очікують від УПЦ МП православний народ і вся Україна, — це:
- канонічний вихід з юрисдикції РПЦ;
- визнання Помісної Православної Церкви України;
- духовне переосмислення минулого;
- вибір не “влади тьми”, а шляху істини і соборності.
Висновок
Заява митрополита Онуфрія Березовського з нагоди третьої річниці Собору УПЦ МП, що відбувся 27 травня 2022 року, — це документ, який зберігає лише зовнішні ознаки благочестя, але позбавлений істини, правди, пророчого духу та справжньої канонічної легітимності.
У часи російсько-української війни та важких випробувань українське суспільство і православна спільнота потребують не релігійних кліше, а євангельського голосу Істини й Правди — голосу, здатного назвати зло поіменно, прийняти відповідальність і рішуче вийти з-під духовного й адміністративного підпорядкування Москві — бездушному тоталітарному центру рашистської імперії, що вбиває.
Бо мовчання про джерело зла — це не прояв нейтралітету чи благочестя, а духовна сліпота і співучасть у неправді та злочині.
