Зокрема, говорили про намагання Росії розширювати експансію на території колишньої Російської імперії та використовувати Церкву як інструменту впливу на цьому шляху.
Євродепутат від Румунії Васіле Динку під час дискусій навів статистику про те, що загалом рівень довіри до Церкви у східних країнах Європи становить 70–80%, тому, за його словами “найбільш потужний інструмент “м’якої сили” Росії ґрунтується саме на величезній довірі людей до своїх церков”.
Динку звернув увагу на це в контексті парламентських виборів, які відбудуться в Молдові вже 28 вересня.
“Молдова сьогодні перебуває в великій небезпеці, бо там існують дві церкви: одна – православна, що безпосередньо підпорядковується Москві, та інша – що підпорядковується Румунській Православній Церкві в Бухаресті”, — заявив він.
За словами Динку, парадокс у тому, що Церква, підпорядкована Москві, має більше парафіян. “Це небезпечна ситуація. Думаю, ми маємо робити все, щоб змінити її”, – зазначив євродепутат.
Утім, як саме Європейський Союз може протидіяти впливу православних Церков, які підконтрольні Кремлю, поки що залишається відкритим питанням.
Голова спецкомітету Наталі Луазо обґрунтувала побоювання щодо перспектив використання Церкви як політичного інструменту історичними паралелями.
Вона наголосила, що раніше в Грузії “Грузинська Православна Церква стала одним із головних провідників антиєвропейських наративів, зокрема під гаслом “сімейних цінностей”.
За словами політикині, це повсякчас знаходить відображення і в низці інших країн:
“На парламентських виборах у Чорногорії 2020 року мав місце російський вплив через Сербську Православну Церкву, яка вперше з часу здобуття незалежності країни привела до влади проросійську коаліцію. Церква відіграла центральну роль у відборі кандидатів і мобілізації виборців. Ідеться при цьому про країну-кандидата на вступ до ЄС та члена НАТО”, — заявила вона.
Вона нагадала, що Московський Патріархат заявляє, що його релігійна влада поширюється на всі території колишньої Російської імперії, “надаючи ідеологічне виправдання політичному втручанню та територіальним претензіям” і заявила, що Москва давно визначила свої політичні амбіції, проголосивши себе третім Римом і окресливши експансію як “божественну місію, спрямовану на захист і провід православного християнства”.
Схожої думки й Томаш Здеховський — депутат Європейського парламенту від Чехії. Він наголосив, що Путін не є релігійною людиною, і лише користується Церквою.
“Це дуже важливо – розуміти менталітет. Путін приходить до церкви не тому, що він релігійна людина, а щоб використати релігію, аби люди були на його боці і щоб продовжувати цю війну”, — зазначив Здеховський.
За словами Луазо, втручання Росії виходить за межі православної Церкви, охоплюючи й інші християнські конфесії, включно з Вірменською Апостольською Церквою — однією з найдавніших у світі.
Вона зокрема згадала, як наприкінці червня двох впливових архиєпископів Вірменської апостольської церкви заарештували у кримінальній справі про спробу захоплення влади, а Вірменський уряд звинуватив настоятеля церкви, Гарегіна II, у підтримці так званого “російсько-натхненного перевороту” та закликав його піти у відставку.
“Ці події розгорталися в умовах стратегічної переорієнтації країни та її віддалення від сфери впливу Росії”, — долала Луазо.
Торніке Ґордадзе, старший науковий співробітник Інституту Жака Делора, виступаючи перед євродепутатами, додав: і в Вірменії, і в Грузії церкви були союзниками проросійських або посткомуністичних урядів і вкрай вороже ставилися до всіх урядів, які були проєвропейськими.
“Якщо подивитися на сучасну історію Грузії, то Грузинська православна церква мала дуже добрі стосунки з Шеварднадзе, пострадянським лідером Грузії, а тепер – із “Грузинською мрією” та Іванішвілі, проросійським керівником.
Водночас чимало напруження виникало за першого президента Грузії Гамсахурдії, який був антиросійським націоналістом, і за проєвропейського, ліберального уряду Міхеїла Саакашвілі.
У Вірменії ситуація подібна. Перший президент Левон Тер-Петросян мав віддалені стосунки з Вірменською апостольською церквою, тоді як посткомуністичні лідери з 1998 по 2018 рік – Серж Саргсян і Роберт Кочарян – підтримували з нею дуже тісні відносини.
Натомість нинішній проєвропейський уряд Пашиняна має серйозні проблеми з Церквою”, — розповів експерт.
При цьому, ані Грузинська, ані Вірменська Церкви не мають інституційної залежності від РФ.
“Грузинська Православна Церква має автокефалію, а Вірменська Апостольська Церква взагалі не вважається православною”, — нагадав він.
Існуючий стан речей він порівняв з пізньою Візантією та Османським періодом, “коли деякі православні клірики надавали перевагу султанському тюрбану, а не папській мітрі”.
Джерело:risu.ua
