Закон забезпечує право особи на необхідну оборону, незалежно від можливості уникнути посягання чи звернутися за допомогою. На це звернула увагу суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, доктор юридичних наук Наталія Антонюк з посиланням на відповідну позицію ККС ВС у справі №382/1239/18 (наразі постанова в Реєстрі ще не опублікована – прим. ред.).
«Ключові речі про необхідну оборону, які знову упускають з уваги:
- закон забезпечує право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання чи звернутися за допомогою;
- дії при необхідній обороні усвідомлені, а отже, той факт, що ушкодження спричинені умисно автоматично не виключає стану необхідно оборони;
- якщо є хоча б одна із підстав, зазначених в ч. 5 ст. 36 КК, то про перевищення меж необхідної оборони взагалі не може йтися», зауважила вона.
Як зауважила суддя ККС ВС, у цій справі Верховний Суд вказав, що кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбачені КК (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).
Частиною 5 ст. 36 КК передбачено, що незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Тобто, закон передбачає, що у разі наявності хоча б однієї з умов, яка передбачена ч. 5 ст. 36 КК, особа вважається такою, що діяла у стані необхідної оборони.
Суд наголосив, що йдеться не про вчинення дій з перевищенням меж необхідної оборони, а саме про знаходження особи в цьому стані. Як наслідок, у разі констатації того факту, що мав місце або напад озброєної особи, або напад групи осіб, або йшлося про відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, особа не підлягає кримінальній відповідальності за будь-які наслідки, які настали внаслідок вчинення таких дій, в тому числі й за наслідки у вигляді смерті або ж спричинення тяжких тілесних ушкоджень.
Так само колегія суддів наголошує, що трапляються випадки, коли суди неправильно вказують на те, що особа перевищила межі необхідної оборони, оскільки спричинення наслідків у вигляді смерті або ж тяжких тілесних ушкоджень було умисним.
Особа, яка діє в стані необхідної оборони, тобто яка спричинює шкоду з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів, зазвичай діє умисно. Вчинення нею дій по захисту є усвідомленим, адже дії при необхідній обороні спрямовані на захист законних прав та інтересів, відвернення можливості заподіяння їм шкоди.
Суд вже неодноразово наголошував у інших своїх рішеннях на тому, що особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або можливості звернутися за допомогою до інших осіб або органів влади. Це правило безпосередньо вказане у кримінальному законі, а тому покликання у деяких судових рішеннях на ту обставину, що особа могла уникнути посягання або звернутися по допомогу до правоохоронних органів безпосередньо суперечить кримінальному закону.
У цьому провадженні сторона захисту вважала, що судами не було застосовано імперативних приписів ч. 5 ст. 36 КК, що призвело до неправильної кримінально-правової оцінки дій засудженого, який перебував у стані необхідної оборони. При цьому захист вважає, що засуджений захищався від нападу озброєної особи, оскільки мав місце напад із металевою трубою, якою пошкоджувалося майно та спричинювалися тілесні ушкодження; до того ж така особа була не одна, а прийшла до домоволодіння засудженого разом з групою (всього три особи), а тому мав місце напад групи осіб; стверджує, що засуджений захищався від протиправного насильницького вторгнення в його житло, оскільки один із учасників групи розбив шибки та намагався пройти в будинок через напівпрочинені двері.
Колегія суддів ККС ВС нагадала, що визначення того, чи особа перебувала у стані необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом із врахуванням всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.
У колегії суддів ККС ВС немає сумніву у тому, що спільний прихід трьох осіб вночі до будинку особи, який супроводжувався спробами проникнути у будинок одним з учасників такої групи, який мав з собою металеву трубу, якою розбив вікна та спричиняв ушкодження мешканцям такого будинку підпадає під ті ознаки, які зазначені у ч. 5 ст. 36 КК, а тому суд вважає, що суди, констатувавши означені обставини, неправильно застосували кримінальний закон, кваліфікувавши дії засудженого за статтями 124 та 121 КК.
Джерело:sud.ua
