Віктор БЕДЬ
Науково-дослідний інститут стратегічних та політико-правових досліджень
Карпатського університету імені Августина Волошина
м. Ужгород
23 травня 2026 р.
Останні заяви представників офіційного Будапешта та пов’язаних із ним угорських політичних структур Закарпаття щодо так званих «11 вимог» до України вкотре підтвердили: проблема давно вже вийшла за межі питання культурних чи мовних прав національної меншини.
Мова йде про системну багаторічну політику політичного впливу Угорщини на Закарпаття, використання теми угорської меншини як інструменту зовнішнього тиску, а також про спроби збереження та посилення етнополітичного анклаву в межах України.
Особливо небезпечним є те, що ця політика не припинилася ні за уряду Віктора Орбана, ні у риториці Петера Мадяра. Змінюються політичні обличчя, риторичні формулювання, стилістика подачі, однак стратегічна лінія Будапешта щодо Закарпаття залишається незмінною: створення особливого етнополітичного простору угорського впливу на території України.
При цьому методи політики офіційного Будапешта щодо України протягом багатьох років мають чіткі ознаки гібридного політичного впливу, інформаційного тиску та зовнішнього втручання у внутрішні справи України, подібні до механізмів і наративів, які системно використовувала і продовжує використовувати держава-агресор — Російська Федерація як напередодні, так і в ході російсько-української війни 2014–2026 рр.
Особливо важливо розуміти, що ця політика політичного Будапешта не обмежувалася лише періодом багаторічного прем’єрства Віктора Орбана. Попри зміну у квітні 2026 року політичного керівництва Угорщини та прихід до влади Петера Мадяра, ключові підходи Будапешта щодо Закарпаття не лише зберігаються, але й продовжують проявлятися у формі політичного тиску, маніпуляцій навколо теми угорської меншини та просування ідей її особливого статусу, а подекуди — й вимог адміністративно-територіальної автономізації.
Про це політичний Будапешт у межах багаторічної політики угорського етнополітичного сепаратизму на території українського Закарпаття, за окремої підтримки та співзвучності з антиукраїнськими інтересами Москви, неодноразово заявляв і намагався проштовхувати протягом останніх 35 років після відновлення незалежності України.
Тож мова йде про багаторічну політику Будапешта, спрямовану проти суверенної держави України, зокрема щодо:
- формування викривленого міжнародного образу України;
- поширення неправдивих тверджень про нібито «утиски» угорської меншини;
- здійснення зовнішнього політичного та інформаційного тиску;
- фінансування та підтримки політично лояльних до Будапешта структур;
- використання міжнародних механізмів як інструменту політичного шантажу;
- формування середовища подвійної політичної лояльності;
- просування ідей спеціального статусу, етнополітичних квот та елементів автономізації Закарпаття за етнічно-національною окремішністю угорської меншини.
Саме подібні політичні механізми Російська Федерація роками використовувала і продовжує використовувати:
- у Криму;
- на Донбасі;
- під приводом «захисту російськомовного населення»;
- через нав’язування теми «особливого статусу» для окремих регіонів України;
- шляхом формування політичної залежності та зовнішнього впливу на внутрішні процеси України.
У випадку ж Закарпаття офіційний Будапешт протягом тривалого часу використовує схожі недобросовісні, маніпулятивні та деструктивні інструменти політичного впливу й втручання у внутрішні справи України через:
- мовне питання;
- освітню політику;
- фінансові механізми;
- політичний тиск;
- міжнародний шантаж;
- підтримку лояльних політичних та громадських пробудапештських структур.
На жаль, особливо небезпечним і показовим є те, що останні заяви нових угорських політиків, зокрема й Петера Мадяра, також виходять далеко за межі гуманітарної чи культурної проблематики та переходять до відкритого просування під голослівним прикриттям нібито «захисту прав» угорської національної меншини на Закарпатті:
- теми спеціального політичного представництва;
- окремих виборчих механізмів;
- етнополітичних квот;
- так званої «адміністративної автономії».
Тож, як бачимо, і надалі, як і протягом попередніх десятиліть, з боку політичного Будапешта фактично мова йде не лише про питання угорської національної меншини, а про елементи довгострокової геополітичної стратегії впливу на український прикордонний регіон.
А це становить серйозний виклик для:
- державного суверенітету України;
- національної безпеки;
- єдності української політичної нації;
- збереження міжнаціонального миру і порозуміння в Україні;
- територіальної цілісності держави як в умовах триваючої російсько-української війни, так і у повоєнний період.
Усе це вимагає від України не емоційної реакції, а глибокої, професійної та стратегічної державної політики в інтересах української нації та Держави Україна.
Підміна понять: не «угорці Угорщини в Україні», а громадяни
України
Ключова маніпуляція, яка роками нав’язується як Будапештом, так і окремими угорськими політичними середовищами Закарпаття, полягає у свідомій підміні громадянської ідентичності етнічною.
Фактично суспільству нав’язується небезпечна теза: нібито громадяни України угорського походження — це не повноцінні громадяни України, рівні з усіма іншими громадянами держави, а «угорська політична громада» під окремим зовнішнім патронатом Угорщини.
Саме тут проходить принципова межа між:
- законним захистом культурних, мовних, освітніх і громадянських прав національної меншини як невід’ємної складової українського суспільства та єдиної української політичної нації;
- і політичним етносепаратизмом, спрямованим на формування в межах України окремого етнополітичного середовища, спеціальних політичних привілеїв, механізмів особливого представництва та елементів автономізації за угорською національно-етнічною ознакою, з орієнтацією не на власну державу Україну, а на політичне заступництво, зовнішній вплив і патронат іноземної держави — наразі Угорщини.
Конституція України чітко визначає у статті 5, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ України — тобто єдина політична нація громадян України, а не окремі етнічно-національні чи мовні спільноти за походженням.
Відповідно до статті 24 Конституції України: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом незалежно від етнічного походження, мови чи національності.
Саме тому:
- не існує права окремої етнічної групи на спеціальні політичні квоти;
- не існує права на окремий виборчий режим;
- не існує права іноземної держави втручатися у внутрішню мовну, освітню чи виборчу політику України;
- не існує права формувати в Україні етнополітичний анклав під зовнішнім контролем, тиском чи шантажем.
Які структури стали ядром угорського етнополітичного впливу
Протягом багатьох років на Закарпатті функціонують:
- «Товариство угорської культури Закарпаття» (ТУКЗ-КМКС);
- «Демократична спілка угорців України» (ДСУУ).
На базі цих середовищ були створені й політичні структури:
- Політична партія «КМКС» Партія угорців України;
- Демократична партія угорців України.
Фактично ці політичні партії створювалися за вузько етнічною ознакою належності до угорської національної меншини.
І саме тут виникає серйозна конституційно-правова проблема.
Українське законодавство виходить із конституційного принципу, що політична партія повинна представляти інтереси всіх громадян України незалежно, зокрема, від їх етнічно-національного походження чи мовної належності.
Правові Конституційно-правові засади та правова логіка Конституції України і Закону України «Про політичні партії в Україні» спрямовані на забезпечення єдності української політичної нації, захист державного суверенітету та недопущення:
- етнічного чи національного розколу українського суспільства;
- сегрегації політичного представництва за етнічною ознакою;
- створення політичних утворень за вузьконаціональною чи етнічною належністю;
- виникнення етнополітичних анклавів;
- політичної дискримінації громадян України за етнічно-національною ознакою;
- формування в Україні окремих етнополітичних середовищ із зовнішнім політичним впливом чи патронатом.
Фактичне ж існування на Закарпатті вищезазначених політичних партій та їх офіційна державна реєстрація, побудованих переважно навколо етнічно-національної угорської ідентичності, стали наслідком:
- політичної слабкості української держави у перші десятиліття після відновлення незалежності;
- проявів політичної корупції;
- можливих проявів запроданства чи навіть державної зради з боку окремих посадових осіб органів влади;
- багаторічного політичного загравання центральної та місцевої влади з офіційним Будапештом і підконтрольними йому етнополітичними структурами на Закарпатті;
- політичної безпринципності окремих представників української влади у питаннях захисту державного суверенітету та національних інтересів України;
- політичної короткозорості та непрофесійності окремих представників центральної і регіональної влади, які протягом багатьох років не усвідомлювали або свідомо ігнорували ризики формування на Закарпатті, всупереч Конституції України та правовій логіці Закону України «Про політичні партії в Україні», окремого етнополітичного середовища з допущенням державної реєстрації політичних партій, фактично створених за ознакою етнічно-національної належності чи походження угорської національної меншини, із проявами зовнішнього політичного впливу, етнополітичного відокремлення, політичної сегрегації та елементами етнополітичного сепаратизму;
- недостатньо ефективної діяльності та слабкої протидії з боку українських спецслужб;
- а в окремих випадках — корупційної, політичної чи кадрової залежності окремих представників влади від офіційного Будапешта.
І ця проблема протягом багатьох років не лише свідомо замовчувалася, але й фактично ігнорувалася як на центральному, так і на регіональному рівнях влади, попри очевидні ризики для державного суверенітету, національної безпеки та єдності української політичної нації.
Брехня про нібито «порушення прав» угорської меншини
Особливо цинічними виглядають твердження про нібито «відсутність прав» угорської меншини в Україні.
Реальність абсолютно інша.
Представники громадян України угорського походження:
- масово представлені в місцевому самоврядуванні Закарпаття;
- були й залишаються депутатами місцевих рад;
- були народними депутатами України;
- представлені у сфері освіти;
- мають повноцінну мережу угорськомовних закладів дошкільної, початкової, базової, загальної середньої та профільної середньої, фахової передвищої і вищої освіти;
- мають культурні установи;
- мають медіа;
- мають релігійні структури;
- мають політичні організації;
- мають міжнародну підтримку Угорщини;
- представлені в органах державної влади та дипломатичній службі України.
Таким чином твердження про нібито «відсутність представництва» чи «позбавлення прав» угорської національної меншини в Україні, зокрема на Закарпатті, є або політичною маніпуляцією, або свідомою неправдою, спрямованою на реалізацію недобросовісних політичних інтересів і геополітичних цілей, що суперечать принципам міжнародного права, добросусідства, невтручання у внутрішні справи суверенної держави та основоположним засадам міжнародного співтовариства.
Насправді ж ідеться не про захист законних прав угорської національної меншини, які в Україні, зокрема на Закарпатті, реально забезпечуються та гарантуються відповідно до Конституції України, національного законодавства та міжнародного права, а про довгострокове прагнення:
- зберегти і посилити політичний вплив офіційного Будапешта на Закарпатті;
- забезпечити подальше існування контрольованого пробудапештського етнополітичного середовища;
- отримати спеціальні механізми політичного представництва та привілеїв за етнічно-національною ознакою;
- нав’язати Україні етнополітичні квоти, окремі виборчі механізми та елементи політичної сегрегації;
- сформувати умови для подальшого етнополітичного відокремлення угорського середовища Закарпаття;
- зберегти та розширити зовнішній політичний вплив Угорщини на внутрішні процеси України;
- просувати під прикриттям нібито «захисту прав меншини» ідеї особливого статусу та адміністративно-територіальної автономізації Закарпаття.
Чому Будапешт зараз так активно вимагає квот
Насправді причина нинішньої активізації вимог Будапешта значно глибша.
Політичні кола Угорщини прекрасно розуміють: угорська національна меншина Закарпаття вже суттєво скоротилася чисельно протягом останніх десятиліть і продовжує скорочуватися надалі.
Причинами цього є:
- міграційні процеси;
- асиміляція;
- загальні демографічні процеси;
- багаторічна політика окремих пробудапештських структур, насамперед Товариства угорської культури Закарпаття — КМКС (ТУКЗ-КМКС), Демократичної спілки угорців України (ДСУУ), а також пов’язаних із ними однойменних політичних партій — Політичної партії «КМКС» Партія угорців України та Демократичної партії угорців України, спрямована на фактичне стримування повноцінного вивчення і належного володіння державною українською мовою серед значної частини представників угорської національної меншини у закладах освіти Закарпаття, що в подальшому обмежує їх можливості для повноцінної інтеграції, професійної реалізації та участі у державному й суспільному житті України, а це, у свою чергу, додатково стимулює виїзд частини цих громадян на постійне місце проживання до Угорщини, інших країн Європейського Союзу та світу;
- виїзд до країн Європейського Союзу та інших держав світу, зокрема внаслідок багаторічної політики Будапешта щодо стимулювання набуття громадянами України угорського походження, належності до угорської національної меншини або походженням від осіб, які проживали на територіях, що у різні історичні періоди входили до складу Королівства Угорщина чи перебували під окупацією хортистської Угорщини, громадянства Угорщини та отримання угорських паспортів;
- російсько-українська війна;
- економічні та соціальні фактори.
Саме тому офіційний Будапешт, пов’язані з ним пробудапештські структури — ТУКЗ-КМКС, ДСУУ та їх однойменні політичні партії — дедалі більше зацікавлені не у реальній інтеграції угорської національної меншини в українське суспільство та єдину українську політичну націю, а у збереженні механізмів окремого етнополітичного впливу, спеціального представництва та політичного контролю над угорським середовищем Закарпаття незалежно від його реальної чисельності у майбутньому, фактично ігноруючи при цьому реальні права, інтереси та перспективи повноцінної самореалізації цих громадян України у власній державі — Україні.
Це означає: на майбутніх виборах підтримка етнічних угорських політичних проєктів та пов’язаних із ними пробудапештських структур на Закарпатті може істотно зменшитися.
Саме тому офіційний Будапешт, пов’язані з ним пробудапештські політичні сили, ТУКЗ-КМКС, ДСУУ та їх однойменні політичні партії дедалі активніше просувають ідеї:
- гарантованих політичних квот;
- спеціальних виборчих округів;
- окремого представництва за етнічною ознакою;
- особливих механізмів участі у місцевій та державній владі.
Тобто фактично йдеться не про «захист прав» угорської національної меншини, а про спробу штучно зберегти та закріпити етнополітичний вплив на Закарпатті навіть в умовах поступової втрати реальної демографічної та електоральної підтримки.
І саме це є однією з ключових причин нинішнього політичного тиску офіційного Будапешта на Київ, використання теми угорської меншини як інструменту зовнішнього впливу, а також спроб нав’язування Україні політичних механізмів, що суперечать конституційним принципам єдиної української політичної нації та державного суверенітету України.
Гібридна стратегія Будапешта: мова, освіта, медіа, фінанси,
політика
Окремої уваги заслуговує сама система впливу, яка роками вибудовувалася на Закарпатті.
Вона включає:
- фінансування громадських та релігійних організацій;
- підтримку політично лояльних структур;
- інформаційний вплив;
- освітні програми;
- грантові механізми;
- гуманітарні проєкти;
- культурні центри;
- медійний вплив;
- формування подвійної політичної лояльності.
Формально це подавалося як підтримка культури , освіти та духовності.
Однак поступово ця система почала набувати ознак:
- політичного патронату;
- зовнішнього впливу;
- етнополітичної автономізації;
- формування всередині України, насамперед на Закарпатті, окремого угорськоорієнтованого етнополітичного середовища з елементами зовнішнього політичного впливу, політичної відокремленості та поступового дистанціювання від єдиного українського суспільно-політичного простору.
Саме така модель у перспективі створює ґрунт для:
- політичної дестабілізації;
- автономістських рухів;
- зовнішнього втручання;
- інформаційних маніпуляцій;
- сепаратистських тенденцій.
Україна вже бачила подібні сценарії:
- у Криму;
- на Донбасі;
- у діяльності проросійських мереж.
Тому держава не має права повторювати власні помилки.
Методи Будапешта дедалі більше нагадують російські
У своїх методах сучасний політичний Будапешт дедалі частіше використовує механізми, подібні до російських:
- постійна риторика про «утиски»;
- перебільшення проблем;
- зовнішній політичний тиск;
- використання теми мови;
- маніпуляція історією;
- фінансовий вплив;
- підтримка лояльних структур;
- нав’язування подвійної політичної лояльності;
- впровадження та системне стимулювання практики набуття подвійного угорського громадянства громадянами України, включно з масовою видачею угорських паспортів, як одного з інструментів довгострокового політичного, гуманітарного та етнополітичного впливу офіційного Будапешта на Закарпатті та в Україні загалом.
- інформаційна війна;
- шантаж міжнародними механізмами.
Особливо недружелюбним, політично цинічним та небезпечним є використання офіційним Будапештом питання вступу України до Європейський Союз як інструменту політичного тиску та шантажу.
Фактично Будапешт намагається перетворити європейську інтеграцію України на механізм примусу Києва до поступок у внутрішній політиці, насамперед у питаннях мовної, освітньої, гуманітарної та етнополітичної політики на Закарпатті.
Подібні дії:
- суперечать принципам і нормам міжнародного права;
- суперечать духу, принципам та базовим цінностям Європейського Союзу;
- порушують засади добросусідських міждержавних відносин;
- дискредитують саму ідею європейської солідарності;
- створюють небезпечний прецедент політичного шантажу держави, яка веде війну за власне існування та безпеку всієї Європи;
- фактично використовують статус члена Європейського Союзу як інструмент політичного тиску на державу-кандидата;
- дедалі більше формують міжнародне сприйняття Угорщини як держави, що використовує механізми Європейського Союзу не для зміцнення європейської єдності та безпеки, а для реалізації власних вузькополітичних та етнополітичних інтересів щодо України.
Нова фаза угорського політичного тиску: від «захисту прав» до
теми автономії
Особливо тривожним сигналом стали нові заяви угорського прем’єр-міністра Петера Мадяра щодо Закарпаття, у яких фактично було порушено тему так званої «адміністративної автономії» для угорської меншини.
При цьому українському та міжнародному суспільству знову нав’язується теза про нібито «відсутність базових прав людини» у громадян України угорського походження на Закарпатті.
Подібна риторика є особливо небезпечною з кількох причин.
По-перше, вона свідомо формує хибний міжнародний образ України як держави, що нібито порушує права національних меншин.
По-друге, такі заяви створюють підґрунтя для подальшого політичного тиску на Київ через міжнародні інституції та механізми Європейського Союзу.
По-третє, сама постановка питання про «адміністративну автономію» вже виходить далеко за межі дискусії про культурні, освітні чи мовні права та набуває ознак політичного автономізму.
А це в умовах триваючої російсько-української війни, зовнішньої агресії тоталітарного режиму Російська Федерація проти України та тривалої гібридної дестабілізації є особливо небезпечним.
Фактично йдеться про продовження багаторічної політики офіційного Будапешта, яка незалежно від прізвищ угорських політиків зберігає незмінну стратегічну лінію:
- формування на Закарпатті окремого політично керованого угорськоорієнтованого етнополітичного середовища з елементами відокремлення, автономізації та претензіями на особливий статус.
У своїй основі така політика об’єктивно створює антиукраїнські наслідки, оскільки:
- послаблює інтеграцію частини угорської національної меншини у єдиний український суспільно-політичний простір;
- формує середовище подвійної політичної лояльності;
- створює передумови для зовнішнього політичного впливу на внутрішні процеси України;
- використовується як інструмент політичного тиску на Київ;
- підриває єдність української політичної нації;
- створює потенційні ризики етнополітичної дестабілізації Закарпаття у майбутньому.
І саме це підтверджує: проблема полягає не у «захисті прав» угорської національної меншини, а у спробах довгострокового політичного впливу, геополітичного контролю та збереження важелів зовнішнього впливу офіційного Будапешта на Закарпатті й в Україні загалом через:
- етнополітичний фактор;
- мовне питання;
- освітню політику;
- діяльність окремих релігійних та громадських структур;
- систему подвійного громадянства;
- механізми політичного представництва;
- контрольовані, фінансово чи політично залежні від офіційного Будапешта політичні, окремі релігійні, громадські, культурно-освітні та інформаційно-комунікаційні структури.
Проблема окремих проругорських діячів на Закарпатті
Окремої уваги потребує діяльність низки діячів, які протягом багатьох років формували та підтримували на Закарпатті пробудапештське етнополітичне середовище.
Серед них, зокрема:
- Василь Брензович — багаторічний керівник Товариства угорської культури Закарпаття — КМКС (ТУКЗ-КМКС) та однойменної політичної партії, колишній народний депутат України;
- Ілдико Орос — президент Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ у Берегові, депутат Закарпатської обласної ради.
Особливу небезпеку становить те, що частина таких діячів роками:
- формувала та поширювала антиукраїнські політичні й інформаційні наративи;
- просувала ідеї особливого статусу для угорської національної меншини на Закарпатті;
- підтримувала неправдиву риторику про нібито «утиски» угорської національної меншини в Україні;
- координувала та посилювала політичний вплив офіційного Будапешта на Закарпатті та в Україні загалом;
- формувала середовище подвійної політичної лояльності;
- сприяла формуванню окремого угорськоорієнтованого етнополітичного середовища з елементами політичного відокремлення та автономізації.
У частині своєї риторики та політичної діяльності окремі з цих діячів дедалі більше перегукувалися і продовжують перегукуватися як із політикою офіційного Будапешта, так і з окремими антиукраїнськими інформаційними наративами Москви, спрямованими на послаблення української державності, дестабілізацію українського суспільства та підрив єдності української політичної нації.
Проблема дипломатичної слабкості України в Угорщині
Окремим слабким та негативним фактором є і кадрова політика української влади на угорському напрямку.
Нинішній Посол України в Угорщині Федір Шандор публічно презентує себе як етнічний угорець за походженням.
Однак проблема полягає не в етнічному походженні дипломата.
Проблема полягає в іншому: за оцінками багатьох експертів, він є недостатньо професійним, малодосвідченим і слабким дипломатом для надзвичайно складного та конфліктного угорського напрямку.
А це в умовах постійного політичного тиску Будапешта:
- суттєво послаблює дипломатичні позиції України;
- зменшує можливості ефективного захисту інтересів Києва;
- створює ризики м’якого політичного впливу;
- погіршує якість стратегічної комунікації України в Угорщині.
Особливо небезпечно це виглядає в умовах, коли Будапешт системно й недобросовісно використовує:
- тему національних меншин;
- питання євроінтеграції;
- міжнародні механізми;
- політичний шантаж як інструменти зовнішнього тиску на Україну.
Що повинна зробити Україна
Українська держава має перейти від хаотичних і ситуативних реакцій до системної, професійної та стратегічної державної політики у сфері українсько-угорських міждержавних відносин, захисту національних інтересів України та протидії проявам зовнішнього етнополітичного впливу на Закарпатті.
Для цього необхідно:
- провести повний аудит іноземного політичного, фінансового, гуманітарного та інформаційного впливу на Закарпатті;
- посилити державний контроль за фінансуванням громадських, окремих релігійних, культурно-освітніх та політичних структур з боку іноземних держав;
- надати належну конституційно-правову оцінку діяльності етнополітичних партій та структур, створених за вузьконаціональною чи етнічною ознакою;
- припинити багаторічну практику політичного загравання з офіційним Будапештом та підконтрольними йому пробудапештськими структурами на Закарпатті;
- усунути корупційну, політичну чи кадрову залежність окремих представників центральної та місцевої влади від зовнішньодержавних впливів;
- посилити державну інформаційну політику та протидію антиукраїнським інформаційним наративам;
- послідовно розвивати український гуманітарний, культурний, освітній, духовно-релігійний та інформаційний простір Закарпаття як невід’ємну складову єдиного українського національного, державного та суспільно-політичного простору.
- забезпечити повноцінну інтеграцію всіх громадян України незалежно від їх етнічно-національного походження у єдиний український суспільно-політичний простір та українську політичну націю;
- посилити стратегічну дипломатію України на угорському напрямку;
- забезпечити професійне, принципове та державницьке представлення українських інтересів у Будапешті;
- сформувати системну державну політику національної безпеки щодо прикордонних регіонів України;
- забезпечити належний рівень діяльності українських спецслужб щодо виявлення та нейтралізації проявів зовнішнього етнополітичного впливу, сепаратизму та загроз державному суверенітету України;
- не допустити формування на території України етнополітичних анклавів, середовищ подвійної політичної лояльності та механізмів зовнішнього політичного контролю під прикриттям нібито «захисту прав національних меншин».
Висновки: виклики для української державності
Закарпаття є невід’ємною частиною України — історично, міжнародно-правово, конституційно, політично та цивілізаційно. А громадяни України угорського походження є повноправними громадянами України, а не «представниками Угорщини» в українській державі.
Проблема, про яку йдеться у даному дослідженні, полягає не у правах угорської національної меншини, які в Україні реально забезпечуються, а у багаторічній політиці офіційного Будапешта та пов’язаних із ним пробудапештських структур, спрямованій на формування на Закарпатті окремого угорськоорієнтованого етнополітичного середовища з елементами зовнішнього політичного впливу, відокремлення, особливого статусу та автономізації.
У своїй основі така політика:
- послаблює інтеграцію угорської національної меншини у єдиний український суспільно-політичний простір;
- формує середовище подвійної політичної лояльності;
- створює передумови для зовнішнього політичного впливу на внутрішні процеси України;
- використовується як інструмент міжнародного політичного тиску та шантажу щодо Києва;
- підриває єдність української політичної нації;
- створює ризики етнополітичної дестабілізації Закарпаття у майбутньому.
Особливо небезпечним є те, що сучасна політика офіційного Будапешта дедалі активніше використовує методи гібридного політичного та інформаційного впливу, подібні до тих, які Російська Федерація роками застосовувала і продовжує застосовувати проти України:
- маніпуляцію мовним питанням;
- неправдиву риторику про нібито «утиски» національних меншин;
- зовнішній політичний тиск;
- фінансовий вплив;
- формування середовища подвійної політичної лояльності;
- використання міжнародних механізмів як інструменту політичного шантажу.
Особливу небезпеку становить і те, що у риториці окремих привладних угорських політиків як раніше, так і сьогодні дедалі частіше звучать теми «особливого статусу» та так званої «адміністративної автономії» Закарпаття, що є неприйнятним для суверенної держави та створює ризики:
- політичної дестабілізації;
- політичного сепаратизму;
- зовнішнього втручання;
- формування автономістських тенденцій;
- підриву єдності української політичної нації.
Україна не має права допустити повторення сценаріїв, які вже використовувалися і продовжують використовуватися державою-агресором — Російська Федерація проти України під прикриттям нібито «захисту населення», «мовного питання», «особливих прав регіонів» чи «захисту національних меншин».
У цьому контексті питання Закарпаття давно перестало бути лише регіональним чи міжетнічним питанням. Це питання:
- державного суверенітету;
- національної безпеки;
- стійкості української політичної нації;
- захисту територіальної цілісності України;
- майбутнього України як сильної європейської держави.
Саме тому Україна повинна перейти від багаторічної політики ситуативних компромісів і політичного загравання до системної, професійної та принципової державної стратегії захисту національних інтересів на міжнародному рівні, зокрема й в українсько-угорських відносинах, особливо в умовах триваючої російсько-української війни та сучасних гібридних викликів.
Будь-які спроби:
- нав’язати Україні етнополітичні квоти;
- створити особливі політичні режими за ознакою національних меншин;
- сформувати автономізовані етнополітичні середовища;
- використовувати тему національних меншин як інструмент зовнішнього політичного впливу;
- здійснювати політичний шантаж України через міжнародні механізми
— становлять пряму загрозу українській державності.
І чим довше українська влада уникатиме системного, професійного та принципового вирішення цієї проблеми, тим небезпечнішими можуть бути її наслідки як сьогодні, так і у майбутньому.
Джерела та електронні посилання
- Конституція України. Верховна Рада України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text
Дата доступу: 23 травня 2026 р. - Закон України «Про політичні партії в Україні». Верховна Рада України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2365-14#Text
Дата доступу: 23 травня 2026 р. - Закон України «Про національні меншини (спільноти) України». Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2827-20#Text
Дата доступу: 23 травня 2026 р. - Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Верховна Рада України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2704-19#Text
Дата доступу: 23 травня 2026 р.
- Закон України «Про освіту». Верховна Рада України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text
Дата доступу: 23 травня 2026 р. - Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_055#Text
Дата доступу: 23 травня 2026 р. - Європейська хартія регіональних мов або мов меншин.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_014#Text
Дата доступу: 23 травня 2026 р. - Рух ЧЕСНО. «Форинти не пахнуть»: як Угорщина фінансує свій політичний вплив в Україні. URL: https://www.chesno.org/post/6037/
Дата доступу: 23 травня 2026 р. - СБУ провела обшуки в благодійному фонді на Закарпатті. Угорщина хоче звернутися до НАТО
URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-uhorshchyna-ukrayina/30977056.html Дата доступу: 23 травня 2026 р. - На Закарпатті СБУ проводить обшук у лідера Партії угорців України
URL: https://suspilne.media/uzhhorod/84119-obsuki-provodat-na-zakarpatti-u-lidera-partii-ugorciv-ukraini/ Дата доступу: 23 травня 2026 р. - Чому з України вислали консула Угорщини: історія конфлікту
URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-45720660
Дата доступу: 23 травня 2026 р. - До роковин війни: Орбан блокує санкції та допомогу Києву
URL: https://www.dw.com/uk/do-rokovin-vijni-orban-blokue-sankcii-ta-dopomogu-kievu/a-76097601 Дата доступу: 23 травня 2026 р. - ЗМІ: Угорщина блокує відкриття переговорів про вступ України до ЄС через питання нацменшин
URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/02/15/7205075/
Дата доступу: 23 травня 2026 р. - Віктор БЕДЬ. «Угорський напрямок: стратегічна помилка Києва, історична пам’ять Закарпаття і нова фаза викликів для України».
URL: https://kau.com.ua/uhorskyj-napriamok-stratehichna-pomylka-kyieva-istorychna-pam-iat-zakarpattia-i-nova-faza-vyklykiv-dlia-ukrainy/
Дата доступу: 23 травня 2026 р.
- «Мадяр вимагає прав для угорців Закарпаття перед тим, як схвалити вступ України до ЄС».
URL: https://hromadske.ua/europa/263212-perehukuyetsia-z-11-vymohamy-orbana-madiar-khoche-bilshe-prav-dlia-uhortsiv-zakarpattia-pered-tym-iak-skhvalyty-vstup-ukrayiny-do-yes-bloomberg Дата доступу: 23 травня 2026 р.
- «Мадяр: ми говоримо про право на мову, на культуру, на адміністративну автономію для угорців Закарпаття».
https://mukachevo.net/news/madiar-my-hovorymo-pro-pravo-na-movu-na-kulturu-na-administratyvnu-avtonomiiu-dlia-uhortsiv-zakarpattia_6281174.html Дата доступу: 23 травня 2026 р.
