Науковці з Університету Юти довели, що унікальний землетрус 1979 року під містом Рендольф справді відбувся на аномальній глибині — 90 кілометрів під землею. Це дослідження підтвердило існування нового, рідкісного типу підземних поштовхів, які раніше вважалися геологічно неможливими так глибоко в мантії планети.
Про це повідомляє Earth.
Зазначається, що першим цю аномалію зафіксував молодий постдокторант Джордж Зандт після землетрусу магнітудою 3,8 бала, який стався 24 лютого 1979 року. Проте його висновки залишалися непоміченими майже пів століття. Дослідники за допомогою сучасних методів повторно проаналізували дані сейсмічних хвиль і підтвердили точність розрахунків Зандта.
Загалом науковці виявили дев’ять подібних випадків, включно з землетрусом магнітудою 4,1 бала, який зафіксували 10 вересня 2025 року поблизу Мейзера на глибині 68 кілометрів. Зараз ці явища офіційно класифікують як «землетруси континентальної мантії» (КММ).
Особливість полягає в тому, що на глибині понад 70 кілометрів за умов екстремального тиску й температури понад 700 градусів Цельсія гірська порода зазвичай не ламається, а деформується під впливом тектонічних процесів.
Такі землетруси виникають через те, що тверда підземна плита (Вайомінгський кратон) стикається з гарячою мантією, яка навколо неї рухається. Це створює сильне напруження, від чого і стаються поштовхи. Ці глибокі землетруси відбуваються самі собою — без жодних попередніх чи повторних поштовхів, а через величезну глибину люди на поверхні їх узагалі не відчувають.
Науковці наголошують, що виявлена закономірність ускладнює традиційну оцінку сейсмічної небезпеки, оскільки для таких явищ немає видимих поверхневих розломів для картографування і наразі неможливо встановити ліміт їхньої максимальної сили. Автори дослідження навели точні цитати науковців, які пояснюють природу та важливість відкриття.
Описуючи властивості породи у верхній мантії та специфіку нових сейсмічних явищ, керівник дослідження Кіт Копер зазначив, що в масштабах мільйонів років вона поводиться подібно до м’якої іриски, яка поступово розтягується і тече під дією часу.
«Це свого роду загадка з погляду фундаментальної фізики. Як взагалі таке може траплятися? Ще одна причина, чому це важливо, полягає в тому, що ми не маємо уявлення, наскільки великими вони можуть бути. За допомогою землетрусів у земній корі ми можемо виміряти, яким, на нашу думку, буде їхній максимальний розмір. Ми вимірюємо розломи, які можемо нанести на карту поблизу поверхні. Ми можемо виміряти довжину сегмента розлому, і це підказує нам, наскільки великим він може бути, що допомагає нам оцінити сейсмічну небезпеку», — додав професор Копер.
Нагадаємо, в ніч проти 12 травня у Закарпатській області зафіксували землетрус. Його магнітуда становила 1,7 бала.
Джерело:tsn.ua
