“Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки”, – емоційно виголосив Дмитро Вітовський під час засідання Української Національної Ради та Військового Комітету увечері 31 жовтня.
На уламках Австро-Угорської імперії, що зазнала поразку у Першій світовій війні, поляки, чехи, словаки проголосили національні держави. Влада новопроголошеної Польщі заявила про включення Галичини до складу своєї держави. Зі згоди Антанти була створена Польська ліквідаційна комісія, яка мала б шляхом збройного виступу захопити владу у краї. Тим паче, що адміністративні посади у Східній Галичині займали поляки. Для реалізації цих планів на 1 листопада було заплановано приїзд комісії до Львова.
31 жовтня представники Української національної ради та Центрального військового комітету на чолі із сотником Дмитром Вітовським зібралися у львівському Народному домі для прийняття рішення. Вітовський переконав зібрання негайно, не чекаючи приїзду ліквідаційної комісії, перебрати владу в місті на себе.
Військовий комітет перейменовано в Українську генеральну команду, яка стала керівним центром повстання. Штаб розташовувався у Народному домі.
Повстання розпочалося о 4–й годині ранку. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1400 вояків, зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк, летовище. Над ратушею і намісництвом підняли синьо–жовтий прапор.
Того ж дня Дмитро Вітовський відрапортував про те, що влада у Львові повністю перейшла до УНРади.
Майже безкровно українська влада була встановлена в Станіславі, Коломиї, Снятині, Жовкві. В деяких містах це відбулося завдяки збройним виступам місцевих жителів.
Уже надвечір 1 листопада польські військові організації підняли повстання. Почалися вуличні бої.
Попри утворення українського уряду та проголошення ЗУНР, збройне протистояння між Українськими Січовими Стрільцями та польськими вояками призвело до Українсько – польсько війни.
Джерело: upa75ua.blogspot.com
ADVERTISEMENT
