10 квітня у 1898 році у Полтаві народився Степан Скрипник – людина незвичної долі, відома у світі як перший Патріарх Київський і Всієї України Мстислав.
Батько Степана Івановича походив з роду полтавських козаків. Мати Маріанна була сестрою Симона Петлюри. Ця обставина визначила подальшу долю юнака – на початку 1918 року він добровольцем вступив до Армії УНР. Воював за незалежність України у складі полку імені Костя Гордієнка та 3-ї Залізної стрілецької дивізії. У березні 1919 року дістав поранення у бою з більшовиками. Після одужання деякий час служив особистим ад’ютантом свого дядька, який очолював Директорію і всі військові формування УНР. Отримав ранг хорунжого, що відповідає сучасному званню лейтенанта.
Хорунжий Армії УНР Степан Скрипник, близько 1920 року
Після вимушеного відступу українського війська за Збруч Степан Скрипник оселився на Волині, що відійшла до складу Польщі. 1921 року одружився з Іванною Вітковицькою, яка походила з родини галицьких інтелігентів і працювала вчителькою у Стрию. У подружжя народилося троє дітей – Ярослав, Тамара і Маріанна.
Від 1930 до 1939 року Степан Іванович був депутатом (послом) до Польського сейму, представляв політичну партію Волинське Українське об’єднання. На засіданнях парламенту у Варшаві рішуче захищав інтереси українського населення та православної церкви у Польщі. Зокрема, виголосив близько 20 промов з питань розвитку освіти й культури, з протестом проти примусового окатоличування православних українців.
Коли вибухнула Друга світова війна, Степан Скрипник опинився у німецькій зоні окупації Польщі. Родина ж його перебувала у Львові, який зайняли радянські війська. Це мало трагічні наслідки: 6 травня 1940 року Іванну Вітковицьку було вбито за досі нез’ясованих обставин. Поховали її на Личаківському цвинтарі.
Родинна трагедія спонукала Степана Івановича присвятити решту життя служінню церкві та боротьбі за автокефалію. Навесні 1942 року він прийняв чернечий постриг під ім’ям Мстислав, а невдовзі був рукопокладений на єпископа Переяславського Української православної церкви. Проте нацистська окупаційна адміністрація забороняла йому проводити богослужіння. У жовтні 1942-го він був заарештований гестапо і півроку провів у тюрмах Чернігова, Прилук і Києва.
Архієпископ Мстислав (Скрипник), 1948 рік. Фото sknews.net
Біля пам’ятника Т.Г.Шевченка. З ліва на право: митрополит Іоан (Боднарчук), Патріарх Мстислав (Скрипник), єпископ Роман (Балащук). Фото: pokrovska.org.ua
1944 року єпископ Мстислав організував евакуацію частини українського православного і греко-католицького духовенства та їхніх родин до Західної Європи. Перед наступом радянських військ сам був змушений виїхати до Німеччини, а далі емігрувати до Франції, потім Канади і, зрештою, США. Там його обрали архієпископом Української автокефальної православної церкви. У повоєнний період прихожанами УАПЦ були майже виключно українські емігранти, бо в Радянській Україні до 1989 року ця церква перебувала під забороною.
У 1971 році Мстислава обрали митрополитом Української православної церкви у США. Однією з найбільших його заслуг вважається створення “українського Єрусалиму” в Америці – церковно-меморіального комплексу у містечку Саут-Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі). Архітектурною домінантою комплексу є собор Святого Андрія Первозваного, побудований у пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років. Поруч із собором розташовано цвинтар Святого Андрія, де поховано близько 10 тисяч українських діячів, померлих на чужині.
В’ячеслав Чорновіл, Микола Горинь (ліворуч), Юрій Сорочак (праворуч) зустрічають Патріарха Мстислава в аеропорту Львова, 27 жовтня 1990 року
Отець Володимир Ярема (перший ліворуч) вітає Патріарха Мстислава у соборі Св. Софії. Київ, 18 листопада 1990 р.
Рух за відродження УАПЦ в Україні посилився із розгортанням горбачовської “Перебудови”. 5–6 червня 1990 року в Києві відбувся Всеукраїнський Православний Собор. Понад 700 делегатів ствердили факт утворення УАПЦ і обрали Мстислава (Скрипника) першим Патріархом Київським і Всієї України. Але прибути на Собор до Києва церковний діяч не зміг, оскільки Радянський Союз не видав йому в’їзну візу. Деякий час державні органи не визнавали УАПЦ, і лише під тиском вірян 2 жовтня 1990 року церкву було офіційно зареєстровано. Того ж місяця до України нарешті зміг прибути Мстислав. 18 листопада в Софійському соборі відбулася його інтронізація.
За два з половиною роки Патріарх, попри поважний вік, відвідав Україну 7 разів і подовгу тут працював. Бував у Києві, Львові, Рівному, Івано-Франківську, Каневі, в рідній Полтаві. У першу річницю незалежності передав Збройним Силам України прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Написав “Заповіт і моє благословення”, в якому закликав до об’єднання усі православні церкви України. З плином часу актуальність цього заклику анітрохи не зменшилася.
Патріарха Мстислава не стало 11 червня 1993 року у місті Грімсбі (провінція Онтаріо, Канада) на 96-му році життя. Похований у крипті собору Святого Андрія Первозваного, що в Саут-Баунд-Брук.
Джерело:uain.press
