Віктор Бедь
єпископ Мукачівський і Карпатський Православної Церкви України
доктор юридичних наук, доктор богословських наук, професор, академік
м. Ужгород, 21 червня 2025 р.
20 червня 2025 року виповнюється 150 років від дня народження видатного українського церковного, державного та національного діяча — Блаженнішого Митрополита Полікарпа Сікорського (в миру — Петро Дмитрович Сікорський), Першоієрарха Української Автокефальної Православної Церкви періоду її Другого відродження — у роки Другої світової війни та післявоєнної еміграції (1942–1953).
- Витоки та становлення
Петро Сікорський народився 20 червня 1875 року в селі Зеленьки Канівського повіту Київської губернії — на українських землях, що перебували під окупацією Російської імперії (нині — Миронівська громада Обухівського району Київської області, Україна), в родині православного священника. Початкову духовну освіту здобув в Уманському духовному училищі, після чого продовжив навчання у Київській духовній семінарії, яку закінчив 1898 року. У 1906–1910 роках вивчав юридичні науки в Києві, на юридичному факультеті Університету святого Володимира (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка), що істотно розширило його світогляд і дало міцне підґрунтя для глибшого розуміння взаємин між Церквою і державою.
- Служіння Україні
У добу Української революції та визвольних змагань 1917–1921 років Петро Сікорський брав активну участь у державному будівництві Української Народної Республіки (далі — УНР), працюючи у Міністерстві віросповідань, зокрема на посаді віце-директора департаменту загальних справ. Після окупації українських земель більшовицькою Росією та поразки УНР у 1921 році він був змушений емігрувати до Польщі.
У 1922 році, перебуваючи в Польщі, прийняв чернечий постриг з іменем Полікарп і був рукоположений у сан ієромонаха єпископом Діонісієм Валединським (у майбутньому — Митрополитом і Предстоятелем Польської Автокефальної Православної Церкви; у 1919 р. — членом Першого Святого Синоду УАПЦ в Україні). У наступні роки отець Полікарп ревно служив у монастирях Православної Церкви в Польщі — Дерманському, Загаєвському, Жировицькому — як ігумен та архимандрит.
У 1932 році його було висвячено на єпископа Луцького, вікарія Волинської єпархії. На Волині владика Полікарп послідовно впроваджував українізацію церковного життя: богослужіння відправлялися українською мовою, перекладалися богослужбові книги, утверджувалася національна ідентичність духовенства й парафій. Його служіння було не лише пастирським, а й активним суспільно-просвітницьким.
- Голова УАПЦ в умовах війни
У роки Другої світової війни, зокрема в період німецько-радянської війни, 24 лютого 1942 року на Пінському соборі архиєпископа Полікарпа було обрано Адміністратором Української Автокефальної Православної Церкви на тимчасово визволених землях України. Саме під його духовним проводом, з благословення Блаженнішого Митрополита Діонісія Валединського, Предстоятеля Польської Автокефальної Православної Церкви, та за погодженням із Константинопольським Патріархатом, було відновлено єпископат УАПЦ шляхом канонічно здійснених хіротоній і повернення до церковного служіння українських архієреїв. Це стало можливим після майже повного винищення єпископату Першого відродження УАПЦ (1917–1930 рр.): архипастирів було заарештовано, ув’язнено, закатовано й убито Московським комуністично-радянським окупаційним режимом на території Української РСР у складі СРСР у 1920-х – 1930-х роках. Відновлення єпископату стало визначальною подією в історії Української Церкви та українського народу того драматичного періоду.
Варто підкреслити, що владика Полікарп чітко засвідчив непричетність Української Церкви до співпраці з нацистським режимом — ця позиція була офіційно задекларована в меморандумі до Організації Об’єднаних Націй у 1946 році, в якому УАПЦ виступала як духовна опора українського народу в умовах подвійної окупації.
- Еміграція та духовна місія на Заході
У 1944 році, внаслідок наступу радянських військ, Митрополит Полікарп був змушений залишити Україну. Його еміграційний шлях пролягав через Варшаву, Словаччину та Австрію до Німеччини. У повоєнні роки він відіграв ключову роль у консолідації українського церковного життя в діаспорі.
Зокрема, у 1950 році тимчасово очолював Українську греко-православну церкву в Канаді, а згодом оселився у Франції, де завершив своє земне життя 22 жовтня 1953 року в місті Ольне-су-Буа поблизу Парижа. Похований на цвинтарі Пер-Лашез у столиці Франції.
- Життєвий подвиг і духовна спадщина
Митрополит Полікарп залишив по собі глибоку духовну спадщину, яка й сьогодні слугує орієнтиром для українського православ’я. Він уособлює гармонійне поєднання вірності канонічним традиціям і національному духовному пробудженню. Його життєвий шлях — це приклад жертовного служіння Богові, Церкві та українському народові в умовах потрясінь, війн, переслідувань і вигнання.
На тлі сучасних викликів — як зовнішніх, так і внутрішніх — постать Митрополита Полікарпа Сікорського постає духовним дороговказом для всіх, хто прагне єдності віри, церковної відповідальності та любові до рідної землі. Вшановуючи його пам’ять, ми водночас утверджуємо і наше українське національне духовне коріння, яке не дозволяє стерти з історії ідентичність Української Церкви та її святу боротьбу за свободу і істину.
- Рекомендована література
- Полікарп Сікорський, Митрополит. Спогади та документи. — Торонто: Українська Автокефальна Православна Церква, 1956.
- Станкович М. Митрополит Полікарп Сікорський і відродження УАПЦ в роки Другої світової війни. — Львів: [видавництво не зазначено], 2001.
- Бачинський А. Українська Автокефальна Православна Церква: історія, документи, постаті. — Вінніпег: УАПЦ в діаспорі, 1987.
- Дорошенко Д. Історія України. 1917–1953 рр. — Мюнхен: [видавництво не зазначено], 1954.
- Енциклопедія українознавства / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: [вид. «Молоде життя»], 1954–1989.
