30 червня 1941 року, 82 роки тому в ході Другої світової війни (1939 – 1945), у Львові Організацією Українських Націоналістів (очолюваної Степаном Бандерою) було проголошено Акт відновлення Української Держави. Документ складався з трьох пунктів. Пункт 1 – проголошував відновлення незалженості Української Держави і закликав український народ боротися за суверенну владу на всіх українських національно-історичних землях. У пункті 2 – йшлося про створення на західноукраїнських землях української влади, підпорядкованої майбутньому національному урядові в Києві. Пункт 3 – містив запевнення, що самостійна Українська Держава буде тісно співпрацювати з Німеччиною (зрозуміло, що з політичного розрахунку на те, Третій Рейх підтримає відновлення та утвердження незалежності України). Одночасно декларувалося про те, що Українська Армія буде боротися “…проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу…”
Далі було оголошено список членів Державного правління – Українського Уряду на чолі з Ярославом Стецьком.
Проголошення Акту схвально сприйняли провідні діячі українського політичного руху та українська громадськість.
У наступні дні по всій Західній Україні активісти ОУН організували мітинги на підтримку Акту відновлення Української Держави та створювали органи української місцевої влади.
Оскільки підготовка документа здійснювалася таємно, його проголошення стало для окупаційної нацистсько-німецької влади «громом серед ясного неба». Через кілька днів, після консультацій з Берліном, гестапо заарештовує Ярослава Стецька, Степана Бандеру й низку інших діячів Організації Українських Націоналістів. Після того як Бандера і Стецько відхилили вимоги німців про відкликання Акту відновлення Української Держави, обоє опинилися у концтаборі Заксенгаузен (за 30 км від Берліна). Із 11 липня 1941 р. нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність українським організаціям, у тому числі маніфестації на підтримку Акту від 30 червня. А вже у вересні цього ж року окупаційний режим Третього Рейху (гітлерівської Німеччини) провів масові арешти оунівців, за гратами опинилися майже 2 000 її активістів та інших українських патріотів. У відповідь залишки керівництва ОУН(б) ухвалюють рішення про перехід у підпілля, активізацію антинімецької пропаганди й підготовку збройного повстання проти окупантів.
Віктор БЕДЬ,
газета “Срібна Земля”
