Микола Леонтович – його називають “Українським Бахом” за величезний внесок у розвиток хорової музики. 1 (13) грудня 1877 року – день народження славетного українського композитора, диригента і педагога.
Микола Дмитрович Леонтович з’явився на світ у селі Монастирок (зараз Немирівського району Вінницької області) в родині священника. Початкову музичну освіту здобув від батьків. Тато, Дмитро Федорович, грав на скрипці, гітарі, віолончелі, контрабасі, керував хором семінаристів. Мама, Марія Йосипівна, любила співати і прищепила синові любов до української народної пісні.
У неповні п’ятнадцять років Микола закінчив Шаргородське початкове духовне училище і вступив до Подільської духовної семінарії у губернському центрі – Кам’янці-Подільському. Тут він навчився грати на скрипці, фортепіано, духових інструментах, вивчав теорію музики, хоровий спів, займався музичною обробкою народних пісень. Після закінчення семінарії викладав церковний спів, музику, чистописання, арифметику у школах на Поділлі, видав дві збірки “Пісень з Поділля”. Одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич – українською інтелігенткою з Волині.
1904 року родина Леонтовичів переїхала на Донбас, на станцію Гришине (нині Покровськ Донецької області), де Микола Дмитрович викладав співи і музику, а також організував капелу робітників-залізничників. Та згодом під тиском влади, яка закидала йому участь у революційних подіях 1905–1907 років, був змушений повернутися на рідне Поділля.
Із осені 1908 року Микола Леонтович працював у Тульчинській жіночій єпархіальній школі. Очолив місцеве відділення товариства “Просвіта”. Це був час його творчої зрілості, коли композитор написав такі хорові шедеври, як “Коза”, “Ой сивая зозуленька”, “Женчичок-бренчичок”, “Піють півні”, “Козака несуть”, “Праля”.
1914 року він створив хорову обробку народного “Щедрика”. А на Різдво, 7 січня 1917-го, її вперше виконав хор Олександра Кошиця у Київському університеті Святого Володимира. Згодом хор Кошиця неодноразово виступав із “Щедриком” за океаном. Пісня стала настільки популярною, що американський композитор українського походження Пітер Вільховський (Peter Wilhousky) написав до неї англійський текст. Ця версія під назвою “Carol of the Bells” і нині є однією з найпопулярніших різдвяних пісень у світі. Її можна почути у фільмах “Сам удома” і “Міцний горішок 2”, сатиричних мультсеріалах “Сімпсони”, “Південний Парк” і “Гріфіни”.
Перебуваючи у Тульчині, Микола Леонтович познайомився з видатним композитором Кирилом Стеценком, який згодом висловлювався про нього, як про “справді велику одиницю серед музичних кіл, з великими здібностями й талантом; він – ніби різьбяр у музиці, що творить найтонші музичні вартості, неначе “кружева” із шовку…
Леонтович бере невелику річ і так вирізбярить її, вичеканить, що просто диву даєшся: маленьку простеньку мелодію він розгорне на широку картину з безліччю найрізноманітніших фарб; мелодії остільки ніжні, лагідні і чимось таким теплим віє від них, що хоч-не-хоч, а навіває на тебе мрії”.
За сприяння Стеценка на зламі 1918–1919 років Леонтович із родиною переселився до Києва, де замешкав у квартирі по вулиці Багговутівській, 2. За участі Леонтовича у Києві постала перша українська національна хорова капела і народна консерваторія. Та коли місто ненадовго опинилося під контролем білогвардійців, які переслідували українських діячів, Леонтович був змушений переховуватися. В листопаді 1919 року він пішки, в літньому пальто, змарнілий і застуджений повернувся до Тульчина.
В останні роки життя Микола Леонтович працював над своїм першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою у трьох діях “На русалчин Великдень”. Опера так і залишилася недописаною – через півстоліття її завершив та інструментував для сучасного симфонічного оркестру композитор Мирослав Скорик.
Музей Миколи Леонтовича в селі Марківка Теплицького району. Фото: vezha.vn.ua
В умовах постійних бойових дій (Армія УНР, більшовики, білогвардійці, поляки, повстанський рух) та радянської політики “воєнного комунізму”, жити Леонтовичам доводилося у тяжкій матеріальній скруті. Дуже часто родині не вистачало коштів навіть на харчі й одяг. Один з колег згадував про зустріч із Леонтовичем за кілька днів до смерті композитора: “Він був убраний в старе пальто, на голові в нього була оригінальна шапка, яку пошила йому дружина з старого одіяла. На руках рукавиці на один палець (також робота його дружини), а штани – сіро-чорного кольору – з великими фіолетовими латками. Та він ще ніс на паличці зав’язаний у великий платок гостинець для мене – калачі”.
Видатний композитор не міг більше витримувати життя в Радянській Україні. Він зумів зібрати кошти і придбати квитки для виїзду за кордон. Та потрапити туди йому не судилося. Рано вранці 23 січня 1921 року, коли Леонтович гостював у батька в селі Марківка (нині Теплицького району Вінницької області), його застрелив із гвинтівки чекістський агент Афанасій Грищенко, який на додачу ще й пограбував оселю. Незадовго до того Миколі Дмитровичу виповнилося 43 роки. За радянських часів стверджувалося, що вбивцею був якийсь безіменний “білогвардієць”, “петлюрівець” або просто “бандит”. А правда з’ясувалася тільки у 1990-х, коли відкрився доступ до архівів.
Джерело:uain.press
