Хочу описати, який жах відбувається у лікарнях і чому ми – на першому місці у світі за смертністю на мільйон жителів.
Отже, щодо медикаментів у стаціонарах. НСЗУ фінансує мінімально, тарифів, за якими фінансується стаціонар, особливо інфекційний, не вистачає навіть на зарплати, не кажучи вже про медикаменти.
З одного боку, лікарі змушені складати так звані “списки” – медикаменти, які потрібно придбати для лікування. Туди входять, зокрема, ті препарати, які керівник медустанови не може купити, тому що вони не входять до “нацпереліку” (списку дозволених до закупівлі за бюджетні гроші препаратів, який незрозуміло хто складав і за яким принципом, адже жодного фахівця до роботи над створенням цього переліку не залучали).
Далі текст мовою оригіналу.
С другой стороны – это ловушка. Кто угодно может пожаловаться в НСЗУ по поводу составления такого “списка”. А НСЗУ оставляет за собой право (и это прописано в договоре) разорвать в любой момент договор с больницей и прекратить финансирование, если такая жалоба поступит или откуда-то они узнают, что пишутся списки. Т.е. главврач обязан запретить врачам рекомендовать лечение, которое может спасти больному жизнь. Многие главврачи так и делают.
Вся ответственность лежит на докторах – врач не может смотреть на умирающих больных, у которых есть шанс выжить, назначают лечение, иногда не пишут его в лист назначений, чем подставляют себя, в том числе, под уголовную ответственность. А если не пишут – больной умирает. И здесь уже – моральный аспект, подстёгивающий эмоциональное выгорание, врачебные депрессии и даже увольнение с работы.
На сегодняшний день многие больницы не имеют даже протокольного жизнеспасающего лечения, не говоря уже о дополнительном. А просить родных купить препараты, получается, запрещено. Замкнутый круг.
Джерело:news.obozrevatel
