Добрими намірами вимощена дорога до пекла. Саме цей вислів спадає на думку щодо появи в Україні ще однієї православної юрисдикції – Румунської православної Церкви. Румунія надавала і надає неоціненну підтримку Україні в боротьбі проти російської агресії. Та чи не помилився Румунський Патріархат беручи під опіку етнічні релігійні громади Української православної Церкви (в єдності з Московським Патріархатом)?
У комюніке за результатами свого засідання 29 лютого Синод Румунської Церкви «благословляє, заохочує та підтримує ініціативи румунських православних громад в Україні щодо відновлення сопричастя з Церквою-Матір’ю, Румунським Патріархатом, через їхню юридичну організацію в релігійній структурі під назвою Румунська Православна Церква в Україні».
Можна було б не переживати за цей крок Румунського Патріархату, бо тим самим рішенням Синод РумПЦ створив подібні релігійні структури у Великій Британії та Ірландії. Якби не «але». І далеко не одне «але».
Рік тому Синод Румунської православної Церкви заявив, що «зберігає свою сприятливу позицію на користь дотримання прав і свобод румунських громад на всій території України, оскільки поважають українців на всій території Румунії». Саме тоді архиєрей УПЦ (МП) Лонгін (Жар) та низка румунський радикалів почали розкручувати в румунському інформаційному полі тему «гонінь». Хоча румунські православні громади в Україні почувалися добре: не було жодних скандалів, пов’язаних з переходами, діленням майна і т.і.
Цілком можливо, що румунські православні громади в Україні попросилися до РумПЦ, бо їх лякав невизначений канонічний статус УПЦ (МП) після Собору у Феофанії, що віряни боялися через це втратити благодатність. Хочеться вірити, що їхні наміри дійсно щирі. Але факти говорять про інше.
Московська отрута в Румунії
Останній рік митрополит Лонгін регулярно з’являвся на румунському телебаченні. Він записав десятки відеозвернень, у яких закликав припинити підтримку України Румунією. Зазначається, що одна з цілей пропагандистської кампанії була досягнута відразу: румунське суспільство, яке є досить релігійним і консервативним, обурилось діями України.
Водночас у деяких румунських медіа з’явилося «Звернення до румунських священників в Україні та митрополита Лонгіна (Жара), що перебувають в юрисдикції Української Православної Церкви, похідної від Російського Патріархату, про перехід до традиційної канонічної юрисдикції Румунської Православної Церкви». У відкритому до підписання листі його так би мовити ініціатори звертаються до вірян Закарпатської, Чернівецької та Одеської областей переходити з УПЦ МП до Румунського патріархату.
Майже одразу після цього російські пропагандисти почали клепати фейки про те, що «Бухарестська влада» запропонувала приходам УПЦ (МП) перейти під протекторат Румунської православної Церкви, а отже, ніби Румунія починає «м’яко окуповувати» частину території України.
У той самий час в румунських медіа почали ширитися російські наративи про «гоніння на УПЦ (МП) і національні меншини». У румунський медіапростір їх запустив колишній депутат румунського парламенту від Ліберально-демократичної партії Вішан Желу (Vișan Gelu), який в прямому ефірі на Romania TV прямо звинуватив президента України Володимира Зеленського «у переслідуванні УПЦ», «руйнуванні церков» і «забороні румунам в Україні говорити румунською».
А на початку лютого цього року стався «напад» на архиєрея. На сторінці Банченського монастиря УПЦ (МП) в соцмережах опублікували фото митрополита Лонгіна із синцями під очима з підписом «Це є ціна чистоти Православної віри!», у тому числі й румунською. Цей фейк спростували навіть в УПЦ (МП). Але не факт, що це спростування дійшло до румунської аудиторії.
Церковний сепаратизм УПЦ (МП)
Такий церковний сепаратизм виник не вчора. І навіть не тоді, коли до Верховної Ради внесли законопроєкт 8371 про заборону релігійних організацій, пов’язаних з країною-агресоркою, і цей документ став підставою галасувати про «гоніння». А наприкінці березня 2022 року, коли російські окупанти відступали з Київщини.
Саме тоді архиєрей УПЦ (МП) Марк (Петровцій), який «випадково» виявився громадянином Росії, підписав дозвіл клірикам однієї з єпархій УПЦ (МП) на Закарпатті перейти до Румунського Патріархату. І водночас цей архиєрей погрожував священникам, які відкрито виступали за автокефалію УПЦ (МП) і повне розірвання зв’язків з Москвою.
Згодом скандально відомий ужгородський священник УПЦ (МП) Димитрій Сидор заявив про перехід до Сербського Патріархату.
Такі кроки мають єдину мету – зірвати будь-які спроби відновити єдність українських православних, створити хаос в релігійному житті України. Чого й домагається Кремль. Така зміна церковних юрисдикцій відкриває шлях громадам УПЦ (МП) виходу з-під дії законопроєкту 8371, у разі його ухвалення, бо керівний центр таких релігійних організацій вже знаходитиметься не у Москві, а у Бухаресті. .
Про це може свідчити реакція УПЦ (МП) на створення РумПЦ в Україні. Голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (МП) митрополит Климент (Вечеря) не те що не обурився, а ледь не тішився рішенню Синоду Румунського Патріархату.
«Пропонуючи свою юрисдикцію таким церковним одиницям, Румунська Церква констатує очевидну небезпеку, що в Україні вони можуть опинитися поза законом, а ще й гірше – під прямою забороною. Це гучний сигнал для українського парламенту про те, як про українську політику думають у Європі, і які наслідки це матиме», – заявив митрополит Климент.
Ці слова Климента про «визнання гонінь» може говорити, що сама УПЦ (МП) зацікавлена в такому розвитку подій: підставити українську державу та посварити її з офіційним Бухарестом. А вигодонабувач в цій ситуації один і той самий – Кремль.
Бездіяльність корисна і некорисна
Ця ситуація також виглядає як дипломатичний провал Православної Церкви України та архиєреїв Вселенського Патріархату, відповідальних за український напрямок. Ще влітку 2019-го ПЦУ створила румунський вікаріат – особлива адміністративна структура етнічних румунів в Україні з правами самоврядування у складі ПЦУ. Але це лишилося тільки на папері. Водночас цю ситуацію проґавила низка архиєреїв Вселенського Патріархату, зокрема категорично ігноруючи запит значного числа українського духовенства на посередницьку місію Вселенського Престолу у питанні розбрату між ПЦУ та УПЦ (МП).
Якби це не звучало дивно, українська держава не може і не повинна втручатися в це питання. Згідно з статтею 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади.
І добре, що у відповідальних чиновників присутнє мудре розуміння такої ситуації. Як-то в чиновників Закарпатської ОВА, які з ясним розумінням ситуації відреагували свого часу на церковний сепаратизм священника Димитрія Сидора.
А Румунському Патріархату треба дуже сильно замислитись: чи дійсно вони думають, що опікуються румунами в діаспорі, чи їм підкотили «троянського коня» РПЦ-УПЦ (МП) під виглядом такої опіки?
Джерело: Духовний Фронт
