2 січня, у розпал новорічних святкувань, захід Казахстану занурився у “газові протести”. Тисячі людей вийшли на вулиці через радикальне підвищення цін на скраплений автогаз – з 50 тенге за літр до 120 (з 3 до 7,5 гривень).
До 4 січня протести розгорнулися практично у всіх великих містах. По країні пішла хвиля зіткнень протестувальників із поліцією та масових затримань. Того ж 4 січня, пізно ввечері, в Алмати та на заході Казахстану запровадили надзвичайний стан.
Ні відставкою уряду, ні зниженням ціни на газ влада не змогла зупинити протест.
Президент Касим-Жомарт Токаєв запросив допомогу у Путіна та Ко – тобто країн Договору про колективну безпеку, про який до цього нічого не було чути, навіть під час конфлікту у Нагірному Карабаху між Азербайджаном та Вірменією, яка є членом ОДКБ. Також президент Казахстану наказав стріляти на ураження по мітингувальниках.
Тим часом його лідери та очевидці твердили, що влада замовчує розстріли та реальну кількість жертв. Міністерство охорони здоров’я повідомило про 164 убитих, але потім спростувало цю заяву.
У країні, за даними МВС, майже 10 тисяч затриманих.
Приблизно з 5 січня, за словами громадян Казахстану, з якими спілкувалася УП, у країні постійно відключають інтернет. У день прибуття “миротворців” інтернет та мобільний зв’язок вимкнули на 50 годин.
“Вся країна варилася в інформаційному вакуумі, пішли різні чутки і побоювання. Працював лише телевізор із державними каналами”, – ділиться з УП один із героїв цього тексту. Інтернет в Казахстані до сих пір вмикають за графіком.
“Українська правда” зв’язалася з трьома жителями Казахстану, щоб розпитати їх про причини протестів, його учасників, точку повороту у бік погромів та реакцію місцевих на введення військ ОДКБ.
Журналістка Надія розповіла УП, що місцями вірить президенту Токаєву, а також стверджує, що серед її знайомих немає людей, які вважають введення військ ОДКБ вторгненням до Казахстану. Озвучена нею позиція збігається із меседжами російського та казахстанського державного телебачення.
Водночас правозахисниця Асель і студент Дінмухамед вважають неприпустимим введення іноземних військ у Казахстан і називають це підтвердженням того факту, що незалежність їхньої країни є доволі умовною.
Прізвища двох героїв цього тексту ми не вказуємо з міркувань безпеки.
“Не можна заперечувати, що силами ОДКБ погроми зійшли нанівець, але скільки людей загинуло у перестрілках?” – Дінмухамед, студент
– Дін, у якому місті ви живете, і наскільки далеко воно знаходиться від Алмати?
– Я живу в протилежному боці від Алмати – на півночі, а якщо точніше, у столичній області. Протести були майже по всьому півдню та заходу, у всіх великих містах. Але в моєму місті люди теж виходили підтримати Жанаозен та Алмати – все було мирно і закінчилося діалогом з акімом, мером міста.
– Чи працюють у вашому місті магазини, банки, ресторани?
– Банки не працювали спочатку, коли було відключено інтернет, але зараз працюють стабільно. Щодо ресторанів – не можу сказати з упевненістю, але магазини працюють навіть у Алмати, причому працюють ще й деякі ТЦ, хай і не “в повну силу”.
– За вашими спостереженнями, яке ставлення до уряду Казахстану та президента Токаєва було в країні напередодні протестів?
– Ставлення до уряду завжди було скептичним. Навіть у 2019 році, коли Назарбаєв офіційно залишив посаду президента, і пішли розмови про наступника, майже ніхто не сумнівався, що це буде Токаєв.
Що ж до самого Токаєва… Навряд чи буде секретом, що Токаєв – підручний попереднього президента, який діє в межах його вказівок або за його порадами.
Але це один бік медалі, бо сам Токаєв, як політик, компетентна людина. До президентства він не один рік пропрацював у ООН, знає кілька мов та мислить демократично. І хоча його заведено звинувачувати в допуску миротворчих військ, не можна й опускати факт впливу оточення попереднього президента.
– Як би ви пояснили природу протестів у Казахстані для іноземців?
– Не найлегше питання. Історично так склалося, що захід та південний захід Казахстану були центром повстань проти Російської Імперії. Тепер Мангістау (регіон на південному заході Казахстану – УП) став стовпом енергетики країни, а саме нафти та газу. Вам, напевно, відомо, що мітинг у Жанаозені (перебуває в Мангістауській області – УП) розпочався з підвищення цін на газ у два рази, що дуже критично для області, де все тримається на газі.
Пізніше їх підтримали в Алмати та Шимкенті, третьому за величиною та значимістю місті в Казахстані. І на день пізніше, десь надвечір 4 січня, в Алмати почали горіти перші поліцейські машини. Напевно, це стало для всіх несподіванкою.
– Чи були в цього протесту лідери?
– Лідерів не було. Мухтар Аблязов, біглий банкір-опозиціонер (колишній міністр енергетики, індустрії та торгівлі Казахстану – УП), казав, що це його рук справа, але я в цьому дуже сумніваюся.
– Наразі протест однозначно пішов на спад?
– Так, в Алмати тихо, і навіть попереджувальних пострілів у повітря від “миротворців” не чути, що свідчить про взяття повного контролю над містом. Проте, так звані “бойовики”, як запевняє влада, ховаються в дрібних населених пунктах області.
– Кого влада називає бойовиками?
– Протестувальників, які мають зброю і чинять опір. Зокрема, уряд стверджує, що це “добре підготовлені терористи, якими керують з єдиного центру”. Але… не складається все це. Протести у Жанаозені були стихійними, інші міста підтримали їх лише через нестабільну економічну обстановку країни.
– Як на протест вплинуло введення військ ОДКБ?
– У всіх з’явилось занепокоєння. Навіть російські громадяни Казахстану стверджували, мовляв, миротворці почнуть стріляти по всіх – і по цивільних, і “бойовиках”. Звичайно, не можна заперечувати, що силами ОДКБ погроми зійшли на “ні” за короткий проміжок часу. Але скільки людей загинуло у перестрілках?
На цей момент відомо вже про трьох загиблих в Алмати дітей (інформацію озвучила дитячий омбудсмен Казахстану Аружан Саїн – УП). А хто там і звідки стріляє, навряд чи розбереш, особливо якщо справа була вночі, а саме місто накрите куполом диму.
І не можу не сказати про сам факт введення контингенту ОДКБ у Казахстан. По факту, приводом була заява як уряду Казахстану, так і Кремля, що нібито заворушення в Алмати є справою рук “ворогів із-за кордону”. І що найкумедніше – посилаючись на зовнішній вплив на протести, вони починають на них так само впливати зовні, але вже силами миротворців.
І, звичайно, цей жест “дружньої допомоги” був символом такого собі послання, що говорить – “незалежність” Казахстану написана лише на папері, причому туалетному.
“Те, що ми бачили на вулицях Алмати – це не протести, це терор”, – Надія, журналістка
– Надіє, ви з Алмати, де були найактивніші протести – як за ці два тижні змінилося ваше місто?
– Моє місто постраждало найбільше. Розгромлені вітрини, знищені автомобілі, спалені будинки – ось що ми бачимо на наших вулицях. З наслідками того, що трапилося, ми будемо справлятися не один місяць.
– Для вас протести були раптовими чи очікуваними?
– Для мене та людей навколо мене протести були несподіваними, і ще більш несподіваними були агресія, вандалізм та мародерство.
З першими повідомленнями про вандалізм, ми не могли повірити, що алматинці можуть так поводитися зі своїм містом. Як з’ясувалося пізніше, серед учасників заворушень були іноземні громадяни.
– Підвищення цін на газ, на вашу думку, було єдиною причиною протесту?
– Спочатку протести почалися через різке підвищення ціни на газ на заході країни, але ці протести були мирними. Багато казахстанців підтримували протестувальників, у різних містах країни люди почали виходити на площі.
Вимоги протестувальників задовольнили, ціну газу знизили, уряд відправили у відставку.
Заворушення в Алмати, а це були саме заворушення, а не мирний мітинг, як пишуть багато іноземних ЗМІ, почалися вже після того, як вимоги протестувальників задовольнили.
– Тоді як ви пояснили б іноземцям, українцям природу цього протесту? Що потрібно знати про вашу країну, щоб зрозуміти те, що сталося?
– У нас, як і у більшості країн, є свої проблеми. Під час пандемії соціальна напруга зросла. За останні два роки сильно зросли ціни на продукти, медикаменти, нерухомість – зарплати росли далеко не з такою швидкістю. Можливо, зростання цін стало однією з головних причин невдоволення громадян.
Про природу протестів: те, що ми бачили на вулицях Алмати, – це не протести, це терор. Дії були сплановані, нападники мали при собі зброю, знали, де знаходяться потрібні їм об’єкти. Дуже складно повірити у стихійність події.
У місті ведеться антитерористична операція, працюють спецслужби. Ми, алматинці, намагаємося навіть із дому не виходити.
– Який образ, за вашими спостереженнями, сформований у протестувальників усередині країни?
– Спочатку багато хто підтримував протестувальників. Ми думали, що люди просто мирно висловлюють свою думку. Але коли мирні протести перетворилися на погроми, коли казахстанці почали отримувати повідомлення про спалені будівлі, побитих поліцейських та розгромлені магазини, ставлення до ситуації змінилося.
Серед моїх знайомих немає жодної людини, яка б вважала дії “протестувальників” нормальними та доречними. Погроми в Алмати – справа рук терористів, а не протестувальників.
– А в який момент протести почалися супроводжуватися погромами, пограбуванням та агресією?
– Перші повідомлення про них я та мої близькі стали отримувати 5 січня. У ніч з п’ятого на шосте почалося страшне свавілля.
Коли спецслужби почали заарештовувати бешкетників, з’явилися повідомлення, що серед них багато іноземців. Навіщо громадянам іншої країни виходити на мітинги та відстоювати права казахстанців? У своєму зверненні президент країни сказав, що ці люди фінансово вмотивовані – я вірю в це.
Як мінімум один співробітник поліції був обезголовлений, це офіційна інформація (про це повідомляли росЗМІ з посиланням на дані міської комендатури – УП), молодий хлопець зовсім. Я не можу повірити, що це могли зробити звичайні люди, незадоволені цінами на газ.
– Чи були ви свідком побиття, вбивства з боку силовиків чи протестувальників? Багато інформації про те, що реальну кількість жертв намагаються приховати.
– Я не виходжу на вулицю, тому свідком побиття я не була, але бачила безліч жахливих відеороликів та фотографій. Щодо кількості загиблих сказати нічого не можу.
– Як змінився характер протесту після запровадження військ ОДКБ? Як на їхню появу відреагували місцеві? Чи називав хтось відкрито це вторгненням Росії в Казахстан?
– Після появи ОДКБ у місті стало спокійніше. У нас, в Алмати та Алматинській області зараз практично немає інтернету, тому складно сказати, як реагують люди. Серед моїх знайомих ніхто не вважає за введення ОДКБ вторгненням.
– Яка ситуація в Алмати зараз, 10 січня?
“Неприпустимо, щоб зовнішні сили входили до моєї країни”, – правозахисниця Асель Нургазієва
– Асель, звідки ви, чи були у вашому місті протести?
– Я з Атирау, це захід Казахстану, один із найбагатших регіонів, де і газ, і нафта. Протести у нас розпочалися 3 числа, коли Макс Бокаєв та всього 5-6 громадянських активістів вийшли на площу на підтримку Жанаозена, який був у протесті другий чи третій день (масові протести в Казахстані розпочалися саме з Жанаозена – УП).
(Макс Бокаєв – відомий казахстанський активіст, політв’язень. У лютому 2021 року вийшов на волю після 5 років в’язниці, присуджених йому за організацію мирних протестів проти Земельного кодексу, який дозволяв довгострокову оренду та продаж землі сільгосппризначення, зокрема іноземцям – УП)
Наступного дня, ближче до обіду, на площі зібралося вже біля двох тисяч людей, які вимагали зниження ціни на газ із 120 до 50 тенге.
– Ви особисто виходили на протест? Що керувало вами?
– На протест я виходила як громадянин цієї країни, як людина, яка любить свою батьківщину. Я завжди була небайдужа до конфліктів та соціальної несправедливості. Також я виходила як правозахисниця, моніторила свободу мирних зібрань.
– Як би ви пояснили українцям природу цього протесту? Його причиною була лише ціна на газ?
– Справа не в ціні на газ, це просто відправна точка, мабуть, народ дійшов до краю. Соціальна ситуація в Казахстані дуже напружена. Люди, здебільшого, є заручниками кредитів, ціни ростуть щодня, у людей немає можливості виживати.
Це розпалювалося і в будь-якому разі мало рвонути. Ця абсолютна корупція… Люди при владі демонструють своє халявне життя, а всі ж розуміють, на що вони живуть.
– Ви згадували, що спостерігали за протестом як правозахисниця – чи бачили ви на власні очі побиття, агресію з боку силовиків чи протестувальників?
– Особисто я бачила лише мирних громадян, які максимально конкретно виставили свої вимоги до влади, зокрема відставку уряду. Жодного насильства. Люди досить потужно організувалися, молоді дівчата-волонтери носили чай.
Ми три дні стояли на площі, і все там відбувалося мирно.
Згодом у натовпі з’явилися заклики, що треба йти до акімату (місцевому органу виконавчої влади – УП). З одного боку, це правильно, бо мер міста, голова регіону не приходить на площу, не дослухається свого народу. Майже всі, дві тисячі людей пішли пішки до мерії.
Коли я підійшла, було вже оточення, а буквально за хвилини почалися постріли – це було щось із газом, бо одразу вдарило в ніс, в очах загубилося. Я ледве змогла втекти трохи далі і почула, що стріляють бойовими патронами.
– Стріляла поліція?
– Звичайно, нікого, крім неї, на площі й не було. Протестувальники були абсолютно доброчесними громадянами, які висловлювали своє обурення. Не більше. Стріляла поліція.
– Асель, хто, на вашу думку, скоїв напади на банки та силовиків – місцеві протестувальники чи “закордонні бойовики“?
– Перші два дні мітингами по всій країні керували абсолютно адекватні люди. У нашій Атирауській області це був Макс Бокаєв, який 5 років відсидів за земельні мітинги. Це правозахисники насамперед і люди, які не могли допустити агресії, силових методів.
Раптом увечері зібралися незрозумілі хлопці з битами – не пам’ятаю, це було число 5, 6 чи 7. Вони агресивно діяли, мені було страшно. Поліцейських не було, ніхто не міг це контролювати.
– Це були громадяни Казахстану чи іноземці?
– Ні, не іноземці, це були, мабуть, громадяни нашої країни, бо я з усіма ними говорила казахською. А коли раптом ненароком заговорила російською, вони починали мене гнобити. Моя суб’єктивна думка – це були найняті люди, саме казахи.
– Ваш МОЗ спочатку повідомив про 164 загиблих під час протестів по всій країні, але потім спростував цю цифру. Наскільки близькою до реальності вона може бути?
– Не знаю, скільки реально вбитих, поранених. Але впевнена, що їх набагато більше.
– Як на протест вплинуло запровадження військ ОДКБ? Як до них поставилися люди?
– У нас уже була заява від усіх правозахисників та громадян країни, яка засуджує запровадження військ ОДКБ, я її підписала. Я вважаю неприпустимим те, щоб зовнішні сили приходили в мою країну. Хтось із боку каже – класно, що президент виступив на підтримку ОДКБ, але ні.
Джерело: pravda.com
