«Залишилося 7 кілометрів нещасних». Люди масово покидають прифронтові села Дніпропетровщини

На захід від Покровська російська армія впритул підійшла до Дніпропетровської області. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) побували у селі Новопідгородне Межівської громади, яке розташоване на межі з Донеччиною – і за 7 кілометрів від лінії фронту.

Тривожну тишу порушує гуркіт артилерії. Ці звуки нагадують, що війна близько, хоча саме Новопідгородне зовні ще не надто схоже на прифронтове село. На одному подвір’ї помічаємо рух, з будинку один за одним виносять диван, шафу, холодильник.

«Тут [армії РФ] залишилося фактично 7 кілометрів нещасних чи 8. Що це таке? Ніякої евакуації, допомоги. Ось діти – ніхто не допомагає, нічого», – обурюється Микола.

Він разом із дружиною і трьома маленькими дітьми вирішили цієї ночі остаточно покинути дім, де прожили майже 24 роки. Каже, ледве знайшов перевізника, який попри небезпеку погодився приїхати сюди і допомогти забрати речі.

Новопідгородне розташоване на межі з Донецькою областю. Далі – дорога на Покровськ, до якого раніше на машині залишалось проїхати ще три села: Молодецьке, Удачне і Котлине. Нині за два останні ідуть тяжкі бої.

«Ви ж чуєте, що відбувається, і до останнього мовчок такий. По Покровську ще місяць тому вивозили дітей, їздили додому. А ми сидимо у невідомості, нам ніхто нічого не сказав», – розповідає Микола.

Його найменшому сину два роки, тому сім’я, як тільки стало гаряче, навіть не задумувалася, їхати чи ні. Поки що родина знайшла прихисток у знайомих за кількадесят кілометрів звідси – у іншому районі Дніпропетровщини.

«Сьогодні о 4 ранку так шандарахнуло, що отак хата вся [хиталася]. Зараз постійте хвилин десять, почуєте. Це капець просто. Оця дитина вже вночі просинається від вибухів і плаче. Куди вже далі», – з розпачем говорить дружина Миколи Оксана.

Чоловік до останнього працював на єдиній в країні шахті з видобутку коксівного вугілля біля Покровська. Але у січні її роботу зупинили через бойові дії.

«Думки не було, що це може бути і з нами»

Не набагато краща ситуація у сусідніх населених пунктах, навіть попри те, що вони дещо далі від лінії фронту. Школа в іншому селі Межівської громади після нового року перейшла на дистанційне навчання. Віктор Іванович – у порожньому класі на онлайн-зв’язку зі своїми учнями-першокласниками.

«Взагалі-то у мене в класі 6 учнів. З них вже 2 дитини виїхали. Одна – у Полтавську область, інша – у Харківську. Всі інші поки що тут, на території нашої сільради», – каже учитель.

Директорка школи Олена Федорівна під час розмови ледве стримує сльози. Каже, що попри все школа працює з четвертого дня повномасштабної війни і нині вчителі щодня на роботі, хоч і навчають дітей онлайн.

«Дзвінки йдуть, хлопці (військові – авт.) сьогодні пишуть, Федорівно, що треба? Може, треба допомагати вивозити людей? Нічого, все нормально. Єдине, знаєте, що обурює – ота влада, яка в Дніпрі сидить і каже, що не потрібна евакуація. Евакуація потрібна не нам. Я тут, люди тут. Діти. Тут діти», – додає Олена Федорівна.

Від початку навчального року село залишили вже понад 20 учнів. Причини очевидні – навіть крізь шкільні стіни час від часу долітає відлуння вибухів.

«Я ще тижні два тому думала про те, що ми сюди повернемось. Я думала про те, що хай буде в мене розбитий сарай або навіть в мене є такий курник, де кури живуть, – буду жити там, але буду тут. Зараз я не вірю», – розмірковує директорка.

Колега Оксани Федорівни Євгенія виросла у вже згаданому Новопідгородному. Ще донедавна там жили її батьки, та через наближення фронту змушені були виїхати.

«Минулого року ми з подругою їздили у місто Селидове до її чоловіка, він воював у Селидовому, ми там зустрічалися. Для мене так було дико бачити дуже багато хлопців [військових], вони були скрізь. Думаю, що ж їх так багато, як це взагалі може бути? І проходить рік-півтора, і ми це все бачимо тут. Тоді в мене навіть думки не було, що це може бути і з нами», – розповідає Євгенія.

За даними Дніпропетровської обласної військової адміністрації, з початку року із прифронтових Новопавлівської, Межівської та Великомихайлівської громад виїхало 75% мешканців, але евакуація залишається добровільною. В ОВА запевняють – всім охочим виїхати пропонують допомогу з транспортом та тимчасовим житлом. Нині переселенців розміщують переважно у Самарівському і Кам’янському районах.

«Сподіваюсь, він у Дніпропетровську область уже не піде»

Село Українка Межівської громади нині є порівняно у тилу, за майже 20 кілометрів від лінії фронту. Але і тут війна має свій вплив. У Миколи Володимировича дружина родом з Покровська, а сам він ще влітку минулого року щотижня їздив туди на місцевий ринок продавати власну птицю і городину.

Нині, каже, також в думках тримає слово евакуація. Ми запитуємо, чи вірить він у результативність переговорів про мир і реальну зупинку бойових дій.

«Та все одно порушення [перемир’я] будуть – особливо тут, на кордоні. Я сподіваюсь, він у Дніпропетровську область уже не піде. Але що у цього клоуна на умі, я маю на увазі – у Путіна?», – риторично запитує чоловік і додає, що, звісно, не хотів би покидати село, де виріс і прожив 60 років.

Впритул до Дніпропетровської області російська армія підійшла ще у 2022 році. Наприклад, від окупованих територій Запоріжжя до Нікополя – кілька кілометрів. Але там є природна перешкода – річка Дніпро. А от на захід від Покровська таких бар’єрів немає.

Джерело:radiosvoboda