Портрет А.П. Чехова. Йосип Браз (1873–1936). 1898 р. Третьяковська галерея.
29 січня 1860 р. у Катеринославській губернії народився майбутній письменник Антон Чехов. Батько письменника — Павло Єгорович Чехов (1823–1898) — українець, народжений у селі Вільховатка Полтавської губернії, жив у селі Вовча Балка на Харківщині. Бабуся А Чехова Єфросинія Шимко, у якої він часто гостював, розмовляла українською мовою. Від пуп’янку хлопчик спілкувався українською, російську вивчив згодом, тому у творах А.Чехова багато українізмів.
Антон Чехов завжди вважав себе українцем за походженням, письменником українського роду в російській літературі. Письменник говорив і писав: “В моих жилах течет ленивая хохлацкая кровь…”, “Хохлацкая лень берет верх над всеми моими чувствами…”, “Я хохол, я ленив. Лень приятно опьяняет меня, как эфир…”. Чехов дуже часто думав українською. Тому й писав: «А чому б і не приїхати? Поблукали б і побалакали… Хай хоронять Вас українські Феї… Будьте здоровенькі. Ваш Чехов» (Лист Чехова до Смагіна, 30.І.1892). В анкеті перепису 1890-го року Антон Чехов написав: «національність — малоросіянин». «Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко», — писав А. Чехов Агатангелу Кримському.
Україна постала в оповіданнях письменника «Степ», «Щастя», «Печеніг», «У рідному кутку», «На шляху». Знаменита п’єса «Чайка» була задумана А. Чеховим у період його знайомства з актрисою Марією Заньковецькою, яка стала прототипом головного образу твору Ніни Зарєчної. Ось слова Марії Заньковецької про Чехова: «Він теж умовляв мене перейти на російську сцену, а я в свою чергу соромила його, що він, сам українець, підмовляє мене до зради. Дорікала його, що він не пише рідною мовою … Обіцяв написати п’єсу, в якій для мене буде одна роль виключно українською мовою» («Літературна спадщина», 1960, С. 593).
З десяти років Антоша хворів на туберкульоз і ніколи не виліковувався до кінця. Підірвали неміцне здоров’я часті поїздки: на Сахалін, переїзди Москва-Ялта.
Влітку 1904-го раптове загострення хвороби змусило Чехова виїхати на курорт до Німеччини у м. Баденвейлер. Там, у ніч із 14-го на 15-е липня він прокинувся серед ночі і вперше у житті попросив дружину Ольгу Леонардівну послати за лікарем. «Потім наказав подати шампанського. Антон Павлович сів і якось урочисто, голосно сказав лікареві німецькою (він дуже мало знав по-німецьки): «Ich sterbe», повторив для студента або для мене по-російськи: «Я помираю». Потім узяв келих, повернув до мене обличчя, посміхнувся своєю дивною посмішкою, сказав: «Давно я не пив шампанського…», спокійно випив усе до дна, тихо ліг на лівий бік і незабаром стих назавжди».
Труну з тілом письменника у вагоні «для перевозки свіжих устриць» привезли до Москви і поховали поруч із могилою його батька.
У тому й трагедія бездержавного народу, що найкращі виші, театри, видавництва – у метрополії, а не в колонії; що в пошуках читачів, глядачів, талановиті митці переходять на мову окупанта, а їхні нащадки часто стають яничарами. Наприклад, племінник Антона Павловича, Лев Кніппер, композитор, автор пісні «Полюшко Поле», двічі лауреат Сталінської премії, чекіст, бойовик Павла Судоплатова. Ольга Чехова Кніппер, племінниця Михайла Чехова та дружини Антона Павловича була примою німецького кіно, улюбленицею Гітлера (була з ним знайома, фюрер подарував їй власне фото з автографом) і Геббельса; дружила з Євою Браун. Одним словом, як учить Хомівна онука: «Треба чуже шанувати, свого не віддавати! Бо все, що створено під цим небом, належить цій землі. І твори, які написав українець Антон Чехов на території України, – українська творчість…»
Джерело:uahistory
