Ужгородець Віктор Ільчак — ром за походженням. 9 років тому Віктор вирішив змінити цивільний одяг на військову форму. Тепер він той, ким пишеться країна.
Як розповідає hromadske, в 33-річного ужгородця Віктору Ільчаку 4 дітей — найстарший син Віктор та молодші доньки: Жанна, Анастасія і Нарін. Чоловік належить до етногрупи роми-ловари. Їхні предки в минулому прийшли на українські землі з Угорщини. Тож традиції та побут цього ромського етносу більшого вібрав у себе вдосконалення угорського культурного пласта, а ромський діалект ловарів вирізняється з-поміж інших великого числа запозичених слів з угорської мови та своєю рідною експресивною інтонацією, яку виразно чути в мовленні Віктора.
У 2015 році, коли розпочалася війна, прийшов до місцевого військового комісаріату, щоб приєднатися до Збройних сил України. Але й тут укотре отримав відмову. Висновок медичної комісії був коротким: непридатний для військових. Ромська вдача та характер не дозволяли здаватися. Тож згодом Віктор підписав контракт і потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
«Я собі вирішив: якщо живу в Україні, то значить, треба йти воювати за нашу землю українську», — зазначив Віктор.
За весь час військової служби чоловік пройшов найгарячіші точки. Напередодні 24 лютого 2022-го чоловік мав передчуття, що почнеться велика війна. У переддень розпалу повномасштабного вторгнення бригади, в якій він служив, відправили до Волновахи, що в Донецькій області. У перші ж дні там почалися нерівні бої. Коли вже не було чим відбиватися, надійшов наказ командира покинути позицію.
“Коли побачив бойові дії у Волновасі, то вже думав — усе. Ну, тіпа, не повертайся живий і здоровий додому. Там руки, ноги відповідало хлопцям. Дзвонив своїм, прощався. Жінка і діти плакали”, — згадує чоловік.
Під час відступу Віктор, водій-механік БМП-2, допомагав вивозити поранених побратимів. Якось сам вискочив із машини, а за лічені секунди відчув жахливий удар і нестерпний біль у тілі. Кров лилася цівкою на землю. Солдат Ільчак зазнав важкого осколкового поранення в руку та сильної контузії. У той немилосердний день із десятьох бійців роти живими зосталося лише кілька українських солдатів. Серед них був і Віктор.
«Но буває так, коли бачу дітей на фото, дуже сильно скучаю за ними. Буває, що й плачу за ними. Але найголовніше — я знаю, чого я на війні: бо захищаю своїх дітей», — додає Віктор.
За те, що зберіг життя людей, вивозячи побратимів у Волновасі весною 2022 року Віктора Ільчака президент відзначив орденом «За мужність» третього ступеня. А за кілька років до цього, у 2016-му, Віктор отримав нагороду «За героїзм та особисту мужність».
Зараз чоловік перебуває на довготривалій реабілітації, але весь час назад хоче до побратимів. Каже, що війна зрівняла всіх, незалежно від етнічного походження чи соціального статусу.
Під час своєї служби на фронті Віктор жодного разу не відчував прояв дискримінації або неприйняття. Навпаки: всі, з ким пройшов бойовий шлях, стали близькими й дорогими серцю друзями.
«Но, мені відразу сказали: “Бароном будеш”. Так я отримав свій позивний», — згадує Віктор Ільчак.
Поки Віктор Ільчак відновлюється вдома, то працює інструктором на військовому полігоні — навчає і тренує нових бійців. А головне: мотивує молодих ромських хлопців вступати в армію. Попри непростий досвід війни, який носити під шкірою, Віктор вірить, що війна здатна навчати людяності.
«Знаєте, коли йшов служити, то всі дивилися. А потому самі казали, що я не ром, а циган. І так ми подружилися (з побратимами — ред.)», — додає на завершення Віктор.
Джерело: Громадське
