“Ми повинні ухвалити рішення: чи терпимо ми мережу агентів впливу інших країн у нашій святій святих?” – таку заяву, виступаючи 13 листопада у парламенті, зробив прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян.
І відразу ж дав відповідь на своє запитання: “Моя відповідь – ні, бо інакше навіщо така істерика? Адже це їхній останній шанс повернути нашу державу і запхати її в ту саму кишеню, з якої ми вибралися”.
Попри те, що очільник вірменського уряду не назвав прямо, кого має на увазі, це не є таємницею.
Щонайменше пів року триває гостра фаза “війни” уряду з Вірменською апостольською церквою.
А точніше – з її керівництвом.
При цьому досі Пашинян звинувачував церковне керівництво лише у порушенні канонів (що не є злочином за законами світської держави). Однак тепер прем’єр, нехай і завуальовано, але звинуватив церковне керівництво у роботі на РФ.
Тим важливіше розібратися, що відбувається у Вірменії і заради чого Нікол Пашинян пішов на такий політично небезпечний конфлікт.
Як Пашинян почав “війну” з церквою
Нікол Пашинян ніколи не мав добрих відносин із керівництвом вірменської церкви. Ще до приходу до влади, будучи опозиційним політиком та журналістом, він закликав до відставки католикоса Гарегіна II.
І це мало свої наслідки. Після революції 2018 року сформувалася потужна група активістів, яка вимагала слідом за очищенням світської влади провести аналогічне очищення й влади церковної. В тому числі – розраховуючи на підтримку новообраного прем’єра Пашиняна.
Втім, голова уряду тоді не став йти на конфлікт із церквою. І як наслідок, її керівництво залишилося незмінним.
Втім, добрих відносин нової влади Вірменії та церкви все одно не вийшло.
Вже за два роки, після завершення Другої карабаської війни 2020 року, у церкві почали напряму вимагати відставки Пашиняна, покладаючи на нього виключну відповідальність за програш.
Втім, у парламентських виборах 2021 року роль церкви була відносно незначною. І попри підтримку з боку РФ, опозиція (а точніше – попередня вірменська влада) ці вибори вщент програла.
Усе змінилося у 2023 році, коли Азербайджан остаточно відновив свою територіальну цілісність, а Вірменія почала діалог із Баку про розмежування кордону на підставі радянських карт.
Поява кордону стала ударом для багатьох вірмен, адже десятиліттями там вважали, що лінія розмежування з Азербайджаном проходить набагато східніше. А відповідно – селилися на землях, які тепер довелося віддавати Азербайджану.
Відповіддю на це став протестний рух, які очолив єпископ Тавушської єпархії Баграт Галстанян. З дозволу католикоса у 2024 році його навіть було висунуто на посаду прем’єр-міністра.
Дострокових виборів домогтися не вдалося, проте Вірменська апостольська церква, яка залишалася єдиною опозиційною Пашиняну структурою з високим рівнем суспільної довіри, стала все більше і більше втручатися у політичні процеси. Звичайно – на боці опозиції.
Проте справжня криза розпочалася лише цього року. Поступово риторика Пашиняна ставала дедалі гострішою.
Для початку він звинуватив церкву у неналежному поводженні з переданими їй давніми храмами, назвавши їх “комірками”, де складають непотрібні речі.
А потім голова уряду почав вимагати відставки Гарегіна II, адже він має доньку, а отже, порушив обітницю безшлюбності, а тому не може бути ані главою церкви, ані навіть простим монахом.
Відтоді Пашинян принципово називає Гарегіна II його світським ім’ям – Ктрич Нерсісян, тим самим демонструючи свою неповагу.
Разом із тим спецслужби Вірменії заявили про розкриття спроби державного перевороту, за яким стоять єпископи – вже згаданий Баграт Галстанян та Мікаел Аджапахян (їх заарештували прямо в храмовому комплексі Ечміадзін – духовному центрі вірмен), а також найбагатша людина країни – російський олігарх вірменського походження Самвел Карапетян.
А згодом було затримано ще одного єпископа – Мкртича Прошян, який є племінником католикоса.
За даними вірменської влади, захоплення влади планувалося провести 21 вересня, а головне – місцем для зберігання зброї та вибухівки були церкви.
Фактор виборів-2026
“Як віруючий послідовник Вірменської апостольської церкви, я з цієї трибуни оголошую: Ктрич Нерсісян давно позбавлений сану і не є представником духовенства. Він – людина, яка захопила патріарший престол разом з такими ж, як він… Я покладу своє життя, щоб звільнити від них нашу святість, нашу церкву”, – заявив у жовтні Нікол Пашинян.
Вірменський політолог та координатор Вірменської національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства Едгар Хачатрян звертає увагу на те, що партія влади у критиці церкви використовує подвійну риторику.
“Прем’єр, як правило, зосереджується на питанні невідповідності церковним канонам, виступаючи як простий віруючий, який обурений таким порушенням. Натомість в його партії напряму визнають, що ця атака має на меті заблокувати перед виборами агентів впливу РФ”, – розповідає він.
Таким чином, пояснює політолог.
Пашинян намагається здобути підтримку в різних суспільних групах.
“Складно сказати, наскільки риторика Пашиняна зайде релігійному виборцю, проте він має підтримку частини міського електрата”, – додає Едгар Хачатрян.
В тому числі такі дії підтримує певна частина прозахідних виборціів, для якиих не є таємницею, що керівництво церкви є противником західного курсу країни, а також часто діє в інтересах РФ.
Зазвичай у контексті зв’язків із Кремлем згадують рідного брата католикоса – архієпископ Езраса, який керує єпархією у Росії. Пашинян називає його “агентом КДБ”. І ймовірно, небезпідставно, адже, за даними вірменських ЗМІ, саме через нього до католикоса йде фінансування від Кремля, а разом – і вказівки, що робити.
Тож нинішня риторика Пашиняна має суто передвиборчий характер – наступні парламентські вибори пройдуть у червні наступного року. Проте де-факто виборча кампанія вже йде і нинішня “церковна війна” – один із ключових її елементів.
“Пашинян шле сигнал, що він впевнений у своїй перемозі настільки, що не боїться атакувати найбільш потужні опозиційні йому сили: церкву та найбагатшу людину країни”, – додає почесний президент Єреванського пресклубу Борис Навасардян.
Мета “війни” Пашиняна
Символом нинішнього протистояння світської та церковної влади Вірменії став монастир Ованаванк поблизу столиці.
У вересні настоятель цього храму Арам Асатрян заявив, що керівництво церкви тисне на священників, щоб вони збирали парафіян для участі в заходах опозиції.
За такі звинувачення священника було позбавлено сану. Проте, маючи підтримку уряду, він продовжує служби, на які приходять і сам Пашинян, і члени його уряді, і депутати партії влади.
Втім, наразі це ледь не єдиний випадок опозиції всередині церкви.
Не виключено, що ситуація зміниться після виборів – звичайно, за умови, що Пашинян їх виграє та збереже владу.
Проте, навіть не домігшись повалення католикоса, Пашинян може досягти своєї програми-мінімуму: гучні звинувачення суттєво підірвали вагу голосу церкви, а можливо – зменшили бажання втручатися у політичну боротьбу.
“Зрозуміло, Москва хотіла б змістити Пашиняна, замінивши його більш лояльним до Кремля політиком, хоча сам Пашинян не позиціонує себе як прозахідного лідера. Проте в опозиції зараз немає постаті, здатної його перемогти. У такій ситуації Кремль може зробити ставку на дискредитацію результатів виборів, щоби максимально послабити переможця”, – розповідає Едгар Хачатрян.
Позиція церкви може виявитися визначальною в такій дискредитації – і цей фактор пояснює, чому Пашинян саме зараз турбується про моральне обличчя її керівництва.
При цьому, зазначає політолог, ймовірність того, що навіть після обрання нового католикоса церква стане пропашинянівською, фактично нульова. Особливо – якщо після виборів Вірменія чітко стане на проєвропейський курс та почне перемовини про вступ до ЄС.
За його словами, вірменська церква була та залишиться консервативною та критичною до західних цінностей. Але принаймні – вона вже не буде діяти в інтересах РФ.
Джерело:eurointegration
