Богдан Хмельницький народився у січні 1596 року в родині чигиринського підстарости (управителя волості) на службі магната Яна Даниловича, від якого його батько Михайло Хмельницький отримав хутір Суботів під Чигирином, де заклав пасіку, а пізніше осадив власну слободу Новосельці з кількома підданими. Богдан отримав освіту у Львівському єзуїтському колегіумі, де вивчав граматику, поетику та риторику. Пізніше він брав участь у невдалій для Речі Посполитої битві під Цецорою (Молдова) 1620 року, в якій його батько загинув, а сам Богдан Хмельницький попав у османський полон. Викуплений через два роки матір’ю (за іншими даними — обміняний на турецького полоненого), він певний час був конюшим у брацлавського воєводи Миколая Потоцького, згодом повернувся на малу батьківщину, де одружився з Ганною, сестрою багатого переяславського козака Якима Сомка, і вступив до реєстрового козацтва Чигиринському полку, у складі якого брав участь у Смоленській війні 1632-34 років проти Московського царства.
Після поразки повстання Павла Павлюка в битві під Кумейками у грудні 1637 року Хмельницький був серед тої козацької старшини, що пішла на переговори з коронною владою, — його підпис як військового писаря стоїть на акті капітуляції під Боровицею. Понижений до сотника, він все ж зберіг достатньо авторитету, щоб брати участь у складі депутацій для представлення королю і сейму скарг на утиски козаків і бути серед учасників переговорів про найм запорожців на французьку службу, які в 1644 році у Варшаві вів посол граф де Брежі.
Десь після 1645 року Хмельницький овдовів й жив з нібито вихованкою своєї жінки шляхтянкою Мотроною. Через неї у нього стався конфлікт з чигиринським підстаростою Данилом Чаплинським, який весною 1647 року вчинив наїзд на маєток Хмельницького в Суботові: майно було зруйноване, худоба і хлібні запаси — викрадені, син Остап — до напівсмерті побитий (й зрештою помер), а Мотрона була силоміць вивезена і невдовзі обвінчана з Чаплинським.
Втративши надію на легальне вирішення свого майнового питання (не допомогла навіть аудієнція у Владислава IV, від якого, згідно легенди, 52-літній сотник отримав відповідь «Хіба у тебе, дурню, немає шаблі?»), Хмельницький, вибуховий характер якого відзначало багато сучасників, з однодумцями вирішив ударити по ставці урядового козацького комісара Яцека Шемберка в Трахтемирові, щоб захопити артилерію та клейноди Війська Запорозького. Але в кінці жовтня (або на початку листопада) він був викритий, і заарештованого Хмельницького передали під варту чигиринському полковникові Станіславу Кричевському. Доводячись йому кумом, Кричевський погодився звільнити Хмельницького на поруки сотникам Вешняку, Бурляю і Токайчуку, щоб той мав можливість поїхати до ставки Шемберка й виправдатися. Але замість цього всі четверо сотників у кінці грудня рушили не до Трахтемирова, а на Запоріжжя.
4 лютого (25 січня) 1648 року на чолі загону з кількох сотень чоловік Богдан Хмельницький напав на польський гарнізон на мисі Микитин Ріг. Його підтримали реєстрові козаки Черкаського полку, які були в залозі, й невдовзі Хмельницького у козацькому колі обрали гетьманом Війська Запорозького.
Відтягуючи час листуванням із коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким, якого намагався переконати у необхідності скасування ординації 1638 року, Хмельницький готувався до війни: розсилав по Україні універсали із закликом до оборони «стародавньої грецької віри» від «неприятелів-ляхів», одночасно через довірених осіб закуповував порох та інші військові припаси і вів переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про взаємну воєнну допомогу.
Дочекавшись 4-тисячного загону перекопського бея Тугая, наприкінці квітня восьмитисячне козацьке військо рушило з Січі і 16 травня під Жовтими Водами (нині Дніпропетровська область) здобуло свою першу перемогу над військами Речі Посполитої. Через 10 днів війська гетьмана великого коронного Миколая Потоцького були ущент розбиті під Корсунем.
Смерть 20 травня короля Владислава IV дала Хмельницькому сподівання на урегулювання питань козацького самоврядування з більш тверезо наставленим канцлером Єжи Оссолінським. Однак розпочаті у червні переговори успіхів не принесли, і у вересні обидві сторони зійшлись у битві під Пилявцями на Поділлі.
Переконлива перемога військ Хмельницького привела до втрати Річчю Посполитою контролю над її південно-східними територіями. Здійснивши демонстраційний рейд до Львова і Замостя, з яких було узято велику контрибуцію, Хмельницький рушив до Києва, у який тріумфально вступив 2 січня 1649 року (23 грудня 1648 року за ст. ст.) через Золоті ворота. Місто вітало його дзвонами в церквах, гарматними пострілами і тисячними натовпами люду, на чолі якого були єрусалимський патріарх Паїсій і київський митрополит Сильвестр (Косів). Кілька днів по тому у Софійському соборі патріарх відпустив гетьману усі його гріхи, заочно обвінчав з Мотроною (Геленою) Чаплинською, яка перебувала тоді в Чигирині й не була розлучена, і під гарматні залпи благословив на «війну з ляхами».
Закріпивши успіх у переможній битві під Зборовом, 18 серпня 1649 року Богдан Хмельницький, який вже означав себе як «єдиновладець і самодержець руський» уклав з королем Яном II Казимиром угоду, яка серед іншого визнавала автономність гетьманської влади у межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств і східних районів Волині та Поділля до ріки Случ: на території площею 200 тис. кв. км з населенням близько 3 мільйонів чоловік постала самоврядна козацька держава з власними урядом, судовою владою і податковою системою.
Джерело:jnsm.com.ua
