Народився Григорій Сковорода в 1722 році в сім’ї козака Сави Сковороди та його дружини Палажки. Історики досі розходяться в думці, де жила сім’я. Одні стверджують, що вони проживали у райцентрі Чорнухи, інші – селі Харсіки Київської області. Довгий час – близько двохсот років – також не була відома точна дата народження поета. Правда розкрилася, коли дату народження знайшли в листах поета.
Говорити про те, яку спадщину залишив Сковорода, не має сенсу: будь-який школяр знає його офіційну біографію і твори. Тому ми зібрали найбільш цікаві і неймовірні факти з життя поета.
Дар передчуття
Відомі два разючі факти, які доводять, що поет умів передбачати біду. Так, у 1770 році він гостював у свого друга Іустина – начальника Китаївської пустелі в Києві. Раптом він заявив, що їде. Коли його почали розпитувати, сказав, що під час прогулянки Подолом почув трупний запах. Іустин вмовляв одного не їхати і запевняв, що ніякої небезпеки немає, але Григорій не послухав. А через два тижні у Київ прийшла чума, і місто закрили.
Крім того, Сковорода знав дату своєї смерті. 9 листопада 1794 року поет, за переказами, після обіду викопав собі могилу, потім пішов у кімнату, надів чисту білизну, підклав під голову сумку з власними пожитками і навіки заснув.
Зверхність до чинів
У своїй біографії Григорій Сковорода нікого не боявся і поважав не за чин, а за особисті досягнення. Так, одного разу, коли він йшов по дорозі біля Харкова, до нього підбіг ад’ютант екіпажу генерал-губернатора, який запросив філософа в карету.
– Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, – відповів філософ, продовживши шлях.
Ад’ютант, зорієнтувавшись, знову підбіг до Сковороди, зазначивши, що його запрошує Євдоким Олексійович Щербинін. На що поет усміхнувся:
– Чув я про нього. Кажуть, хороша людина і гарний музика, – і пішов до карети.
Крім того, був випадок з Катериною ІІ. Одного разу вона побажала побачити відомого філософа особисто. Коли Сковорода прибув до палацу, його завели в приймальний зал. Коли зайшла цариця, всі присутні вклонилися їй. Крім Сковороди.
– Чому ти не кланяешься мені, – запитала його Катерина ІІ.
Філософ спокійно відповів:
– Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!
Відзначився був Сковорода і в Харківському колегіумі, де викладав. Замість оцінок викладач писав: “вельми туп”, “справжнє безглуздя”. Розумників оцінював званнями: “досить гострий”, “звєрок востроє” (тобто знання вистачає на льоту). Всього у Григорія було 12 таких градацій. Але незважаючи на це студенти обожнювали свого наставника.
Вважав за краще особисту свободу любові
Одного разу Сковорода закохався, що для нього, відомого своїм зневажливим ставленням до жінок, було справжньою трагедією. Скорившись почуттю, він навіть запропонував дівчині вийти за нього заміж. Однак в останній момент втік прямо з-під вівтаря, вибравши особисту свободу.
Кращі крилаті фрази Григорія Сковороди
Більше думай і тоді вирішуй;
З видимого пізнавай невидиме;
Недостатньо, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене;
Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого ядовитішого від удаваного друга;
Все минає, але любов після всього зостається;
Сліпі очі, коли затулені зіниці;
Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!
Лід на те й родиться, аби танути;
Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний;
Не все те недійсне, що незбагненно дитячого розуму;
Не розум від книг, а книги від розуму створилися.
До РЕЧІ
Жителі села, де похований відомий філософ, стверджують, що вже близько двохсот років його дух оберігає ці краї.
На місці спочинку Сковороди, як він і заповідав, ні хреста, тільки величезний камінь з написом: “Світ ловив мене, але не спіймав”.
У селі Сковородинівка Золочівського району Харківської області видатний український філософ часто гостював у садибі свого учня Андрія Ковалевського. Там же, передчуваючи швидку смерть, він власноручно почав копати собі могилу, де пізніше був похований недалеко від улюбленого дуба-велетня.
Відчув чуму і втік з Києва
Навіть у спекотну погоду біля музею філософа в унікальному парку прохолодно, як і триста років тому. Причиною тому особливі дерева. Їх тут тільки два види: липи і дуби.
– Багато років поспіль на території комплексу проводився ярмарок, і кожен раз в ці дні, що не припиняючись, йшов дощ, – починає розповідь співробітник літературно-меморіального музею Сковороди Анна Ярмиш. – Старі люди казали, що дух нашого великого земляка таким чином протестує проти торгівлі на «його» території. Тоді ярмарок скасували, почавши проводити літературно-фольклорні свята. І що ви думаєте? Погода весь час ідеальна, але тільки на території музею і парку. У самому селі дощик і раніше капає. Наші гості дивуються цьому явищу. І подібних загадкових речей тут діється предостатньо.
– Відомо, що ще в XIX столітті в садибі, де тепер розташовується експозиція, жила поміщиця Кузіна, – підключається до розмови директор музею Наталя Мицай. – Так от їй уві сні був старець в білому одязі, який щось награвав на сопілці. У підсумку поміщиця так злякалася, що не витримала і наказала перенести могилу Сковороди зі своїх земель на церковні. І його прах перепоховали біля церкви. З тих пір бачення перестали турбувати жінку.
– Це не легенда, я сама неодноразово була свідком нез’ясовних явищ, – підхоплює Анна Ярмиш. – Наприклад, увечері дух явно ходить по садибі, сідає на ліжко в тій кімнаті, де помер філософ, і вона скрипить. Раз увечері я доробляли якусь роботу і раптом почула кроки за стінкою. І відразу насторожилася, подумавши: може, не закрила двері? Потім вслухалася уважніше: хтось ходив, немов у старих сандалях, трясучи древніми металевими застібками. Невідомий відвідувач зупинявся біля одного стенду, другий… Повірте, це дуже часто буває, сторожа вже навіть звикли. А в грудні, коли ми святкуємо день народження Сковороди, ще одна дивина проявляється. Обов’язково вимикається світло – хоч на годину, хоч на півгодини! Ми знаємо і заздалегідь запасаємося свічками. Правда, деякі скептики намагаються пояснити, що відбувається, кажуть, мовляв, це зимовий вітер обриває дроти.
У селі впевнені: чудеса відбуваються через те, що філософ був дуже неординарною особистістю.
– Посудіть самі. Весь життєвий шлях Сковороди як би направляла якась рука, – пояснюють співрозмовниці. – Так, коли в 1770 році він гостював у друзів в Києві, раптом попрощався і поїхав. Чому? Тому що, побувавши на Подолі, раптом вловив сильний трупний запах. Філософ покинув місто, а через два тижні в Київ прийшла чума, і місто закрили. Точно так само і з сновидіннями. Відомо, що Григорій Савич був вегетаріанцем. Просто одного разу він побачив сон, в якому люди поїдали один одного, і після того відмовився від м’яса.
Таємниця кишенькових годинників
Навіть у будній день в парку біля старовинної садиби багатолюдно. Кілька компаній шумно обговорюють, як краще почати огляд величезного (18 гектарів) меморіального комплексу. В останні роки інтерес до творчості великого українця різко зріс, і в музей влаштовують справжні паломництва. Зараз спостерігається наплив туристів з усієї країни у зв’язку з 285-річчям від дня народження філософа (відзначається 3 грудня).
– Деякі спеціально приїжджають за сотні кілометрів, щоб поглянути на унікальну скрипку, яку подарували Сковороді його багаті покровителі Травицький, – зазначають співробітники музею. – Адже філософ був відмінним музикантом, в молодості співав при імператорському дворі в хорі. Там же навчився грати на флейті, а потім і на скрипці. До речі, малюнок нашої скрипки зараз красується на 500-гривневій банкноті.
Збереглася і ще одна особиста річ Сковороди – масивні срібні годинники, зроблені в середині XVIII століття австрійськими майстрами.
– З ними окрема історія, – вказуючи на реліквію, посміхається Анна Ярмиш. – Коли годинник потрапив до нас, то він вже не йшов і мав замутнену поверхню. Фахівці вирішили привести його у пристойний вигляд, почали відтирати, як раптом випадково відкрилася намертво притиснута до цього кришка і виявилася невідомий досі дарчий напис, виведена бісерним почерком по-старослов’янськи. Її автори – покровителі Сковороди.
Неспаленний дуб
У парку недалеко від могили філософа можна побачити залишки колись величезного дванадцятиметрова дуба, який своєю тінню покривав сотку землі. У його дуплі часто усамітнювався Григорій Савич, щоб спокійно насолодитися роботою.
– Відомо, що в дуплі містився письмовий столик, стілець. І дві людини могли вільно сидіти і спілкуватися, – пояснює директор музею. – Уявляєте, яким величезним було дерево? До речі, його історія теж оточена містикою. Відомо, що дуб кілька разів підпалювали. На початку двадцятого століття в дупло забралися три пастуха, розвели вогонь, а дерево раптом загорілося, і тільки поливший сильний дощ не дав поширитися вогню. Як тут не згадати про дух філософа, охороняючий цю землю.
А в 1943 році німці знищували все підряд, коли відступали: церква, будинок. Не пощадили і дуб. Старожили стверджують, що полум’я було видно за кілька кілометрів, а дерево нагадувало гігантський палаючий факел і висвітлювало довколишні хутори. Швидше за все, того разу воно б напевно загинуло, але тут знову хлинула злива!
Уже в 1979 році дуб вперше не зазеленів, а через багато років завалився. Нам вдалося врятувати і зберегти тільки верхні частини.
ДОВІДКА
Григорій Савич Сковорода (1722-1794), український філософ, поет, педагог. Народився в селі Чорнухи Полтавської губернії. Навчався в Києво-Могилянській академії, багато подорожував по Європі. Знав десяток мов, вивчав давню і новоєвропейську філософію.
У 1759 – 1769 роки викладав у Харківському колегіумі. Велика частина його життя пройшла в мандрах. Офіційна наука вважає Сковороду першим філософом.
Джерело: na-skryzhalyah.blogspot.com
