Іван Богун: доля героя

Життя Івана Богуна було наповнене битвами, як і будь-якого реєстрового козака. Вперше Іван Богун з’являється в історії як очільник козацького загону, що стояв на варті Боревської переправи на Азові. Саме там з 1641 року Богун разом з кількатисячним військом протягом року стримував турецьку навалу.

Ім’я Івана Богуна знову з’являється на сторінках історії у часи Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Від початку 1651 року полковник Іван Богун очолював Вінницький полк, що стояв на захисті західних кордонів і якому довелося одному з перших стримувати натиск ворога. Попри чисельну перевагу поляків, полк Богуна відважно та навіть зухвало стримував натиск супротивника. В один з перших днів наступу полковник разом зі своїм нечисленним загоном пішов в атаку на шляхту. Полякам це здалося безглуздою та легкою перемогою. Тому, коли козаки почали відступати до річки Буг, польські війська пішли на переріз, вийшовши на кригу. І на цьому їхня удача скінчилась, оскільки ще до початку битви козаки прорубали лід та замаскували пастку снігом. Значна частина польського війська каменем пішла під воду.

Ця витівка дуже розлютила польського воєначальника Калиновського. Тому, зібравши основні війська, він узяв в облогу Вінницю. Козаки разом з вінничанами хоробро відбивали атаки та міцно тримали оборону. Через два дні з моменту облоги полковник Іван Богун разом з трьома сотнями свого війська пішов у розвідку та натрапив на польський охоронний загін. Показавши величезну силу та хоробрість, Богун зміг відбитися від нападу та знайти прихисток у монастирі на іншому боці річки. А вже за два тижні на допомогу прийшли полки Глуха та Пушкаря, що змусили поляків тікати до Кам’янець-Подільської фортеці. Проте й там поляки довго не засиділись.

Наступ армії Мартина Калиновського на Вінницю
28 лютого польсько-шляхетське військо, кероване Калиновським, підійшло до Вінниці, яка навесні 1651. р. була на кордоні з польськими військами. Тут були незначні, порівняно з польсько-шляхетським військом, козацькі сили. Богун вирішив затримати польське військо до приходу допомоги від Богдана Хмельницького. У цей же день відбувся перший бій під Вінницею. Залишивши частину козаків свого полку в місті, Богун з кінним загоном виступив проти ворожих сил – кінних авангардних  частин на чолі з Лянцкоронським.

Вінницька битва 
Вранці 11 березня обидва війська зустрілися по різних берегах Бугу біля Вінниці. Лянцкоронський займає передмістя (територія сучасного Старого міста) та замок на острові Кемпа. Навпроти з Мурів виїздить загін козацької кінноти на чолі з Богуном. Зі сторони острівного замку польська кіннота хоробро кидається в атаку. Козаки починають панічно відступати в сторону міста і тут відбувається та подія, з якою зазвичай і пов’язують Вінницьке льодове побоїще. Загін Лянцкоронського з двома хоругвами Киселя і Мелешка провалюються в заздалегідь прорубані за день то того, притрушені сіном і соломою та заметені снігом ополонки. Відступаючі жертви раптово перетворюються на мисливців.

Розгром був страшним: загинуло багато вояків з польської сторони, обидва ротмістри Кисіль та Мелешко потонули в крижаній вінницькій воді. Про останнього вояки в своїх діаріушах писали, «…що собаки його з’їли цілого, лишивши тільки голову і одну ногу…». Він заманив їх на ту частину річки, де козаки навмисно прорубали лід і притрусили його снігом і сіном. Налетівши на ці проруби, значна частина польської кінноти пішла під кригу. Розлючений Калиновський, підійшовши з основною частиною війська до Вінниці, обложив місто і замок. Надвечір 11 березня з Сутисок прибувають основні сили на чолі з Калиновським. З собою він теж привозить гармати, і Богун, розуміючи всю важкість ситуації, в ніч з суботи 11-го на 12 березня підпалює місто, таким чином закриваючи всі підступи до єзуїтського монастиря, і до свого загону в три тисячі козаків додає ще стільки ж міщан. Розпочинається облога Вінниці.  Козаки і мешканці стійко трималися, мужньо відбиваючи атаки. Богун був у перших рядах захисників замку.
У квітні 1651-го за допомогою корпусу Лисовця Богун штурмував фортецю, проявивши військову майстерність і відвагу.

На початку літа 1651-го відбулася Берестецька битва. Військо Богдана Хмельницького, заручившись підтримкою татар під проводом хана, вирушило на кордон між Галичиною і Волинню, де й зустріло польське військо, яке очолював сам король Ян Казимир.
Це була жорстока битва. Протягом двох днів перевага була на боці козаків, велика кількість польської шляхти не встояла під їхніми ударами й полягла. Проте у вирішальний момент удача зрадила українське військо. Оцінивши свого супротивника, поляки зібрали всі залишки своїх сил і вдарили по лівому флангу, який тримали татари. Воїни хана не витримали удару польського війська й залишили поле бою. Передавши командування Филону Джалалію, Хмельницький вирушив наздоганяти татар, щоб змусити виконати умови домовленості, проте вони не тільки не повернулись, а й захопили гетьмана в полон.
Розладнане та оточене військо охопила паніка. Джалалій не міг його згуртувати, тому наказним гетьманом було обрано Івана Богуна. І це стало для них порятунком.
Протягом десяти днів тривали запеклі бої. Козаки, загнані у пастку, оточені ворогом з трьох сторін і болотом позаду, відбивались з останніх сил. Проте втрати були надто великі в обох сторін, тому почалися перемовини. Польські шляхтичі вимагали, щоб козаки склали зброю та прапори, а також видали своїх воєначальників. Ці умови були не до вподоби наказному гетьманові, тому він вдався до хитрощів. Поширивши серед ворогів чутку, що нібито Хмельницький із ханом повернулися та готуються до масивного наступу, Богун наказав козакам створити атмосферу свята, грати на литаврах і сурмах. Задурені поляки відправили значні сили до річки, а козаки змогли тихенько вийти з табору та перебити поляків, які сиділи в окопах.
Зрозумівши, що його обдурили, Казимир вирішує збудувати дамбу, щоб затопити та знищити козацький табір. Проте полковник Богун не здався. Змайструвавши з одягу, бочок, сідел та мішків переправу, козаки вирвалися з польського оточення, пройшовши через болото.
У битві під Берестечком було втрачено значну частину війська, але ці втрати були поповнені повсталими українцями.
Поповнивши свої полки, Іван Богун почав вигнання татарських військ з українських земель. Це була жорстока кара за зраду та руйнування українських сіл, і лише декілька сотень із тисячного татарського війська змогли втекти.
Проте визвольна війна ще не була завершена. Армія українських повстанців зростала, сили її міцнішали. Битва під Батогом 1652 року є яскравим прикладом української мужності, воєнної обізнаності та таланту полководців.
Навесні 1653 року польський король Ян Казимир удруге посягає на українські землі. Та цього разу він відправляє свого поплічника — жорстокого Стефана Чернецького. Чернецький разом зі своїми військами спалює села, полишаючи після себе руїну. Проте полякам не пощастило. На їхньому шляху став Богун разом зі своїм загоном козаків. Він пустив у хід свою хитрість і заманив польське військо до Монастирища, де вщент розгромив його.

 У 1663 р. його звільнив Павло Тетеря, аби використати його славу і героїзм у запланованому польським королем наступі на Україну. Вибір був короткий – або смерть, або подальша боротьба за волю України, хоч підневільним.
Враховуючи інтелект і військові здібності Івана Богуна, його включили до складу військової ради, призначили наказним гетьманом козацьких військ. Знаючи таємні плани Польщі з військової ради, він здійснював складні воєнні операції, подавав таємні повідомлення лівобережним козакам, у фатальний період облоги Глухова Богун потаємно передавав зброю, різні повідомлення, як діяти козакам однієї і другої сторони, внаслідок чого облога Глухова була знята, а поляки ще на місяць затримані. Іван Богун розробив план революційного перевороту для остаточного знищення ворога і об’єднання Правобережної і Лівобережної України в єдину незалежну державу.
Але зрада! Вірний козак передав таємного листа не в призначені козацькі сили, а в руки ворога – короля Казимира.
17 (27) лютого 1664 р. на світанку біля Новгорода-Сіверського, край села Комань Івана Богуна закатовано.

 Про смерть Івана Богуна були різні версії і замовчування. І хоч досі немає належного пам’ятника Богуну, але є один вічний пам’ятник – це висока гора над Десною, де пролилась священна кров Героя, яку народ назвав Івановою горою. Там, на вершині, лежав камінь із написом “Тут спочиває полковник – наказний гетьман Іван БОГУН”. В період приходу “визволителів” цей камінь добрі люди заховали глибше, пересунули убік – щоб не помстились над останками Героя. Зараз там високий дубовий Хрест – Могила Івана Богуна, і нема потреби деталізувати конкретні метри, адже уся ця Іванова гора – то і є велика могила Івана Богуна – адже ВЕЛЕТ ДУХУ заслуговує на таку могилу.
Іван Богун через Переяслав ніколи не мав належної шани. В літературі його постать постійно спотворювалась через святу вірність Україні. Тільки є одна найвища рецензія серця – нашого Національного Генія Тараса Шевченка, який знаємо як висловлювався про гетьманів, а сам їздив під Берестечко на поклін тій землі “де полягли, а не здались…”, де здійснив вражаючий подвиг Іван Богун.

 Тому Іван Богун і колись, і тепер є гордістю України, є той високий вимір ступеня патріотизму, ступеня вірності Україні.

Джерело: НА СКРИЖАЛЯХ