В Анкеті агента МГБ «Олега» зазначалося, що він «Сташинський Богдан Миколайович, 1931 р.н., ур. с. Борщовичі, Новояричівського району Львівської області. Такий, що проживав у м. Львові на площі Теодора 12, кв. 7». Прізвище Сташинського стане символом зради для представників українського визвольного руху. Згодом його проклинатимуть як «кагебісти» так і «бандерівці», а сам він безслідно зникне у 1966 році й можливо проживає десь зараз в Україні, США, чи Африці…хто зна? Ким був «Олег» та чим він заслужив на прокльони із двох різних таборів?
4
Початки роботи агента
Сам Богдан народився і виховувався в патріотичній українській сім’ї. Його батько був головою «Просвіти» в селі. І як згадував сам Богдан його виховували в патріотичному дусі і він сам розумів, що з часом йому випаде боротися за українську незалежність. Окрім того дві його рідні сестри – Ірина та Марія були пов’язані із підпіллям ОУН, а остання зустрічалась із районним провідником «Кармелюком». З часом свою агентурну діяльність Сташинський і почне з ліквідації того ж хлопця сестри – «Кармелюка».
4
Вбивство Лева Ребета
Першою серйозною справою, яку доручили Сташинському за кордоном, була підготовка вбивства одного з провідників ОУН, редактора газети «Український самостійник» Лева Ребета. У квітні 1957 року Сташинський розпочав стеження за Ребетом. У вересні йому вперше озвучили завдання й показали зброю, якою потрібно було скоїти вбивство. 12 жовтня 1957-го, на сходах офісу, де працював редактор «Українського самостійника», Сташинський вистрілив зі зброї з отруйним газом і зник із місця злочину. Впродовж двох років, допоки агент КГБ не здався владі, офіційною версією смерті Ребета вважали інфаркт. (За вбивство Ребета «Тарас» отримав премію – 3000 руб та 3000 марок)
Влітку 1958 року Сташинський отримав нове завдання – відвідати у Роттердамі панахиду за полковником Євгеном Коновальцем. Саме тут агент КГБ вперше побачив і почув виступ Степана Бандери. А вже з січня 1959-го розпочалося повноцінне стеження за Бандерою, який ховався за прізвищем Попель. Дивно, але адресу Бандери-Попеля Сташинський дізнався зі звичайної телефонної книжки, хоча керівники КГБ стверджували, що цієї інформації там не було.
4
Вбивство Степана Бандери
Здобутими Сташинським даними про Бандеру зацікавилася радянська спецслужба, й агента вперше в житті викликали до Москви на зустріч із керівництвом КГБ. Там йому дали нове завдання – вбити провідника ОУН. Вперше Сташинський отримав нагоду вбити Бандеру, коли застав його самого біля гаража поблизу будинку, але завагався й не виконав наказу. Втім, коли Сташинський вдруге зі своїм завданням вирушив до Мюнхена (15 жовтня 1959 року), то зустрів Бандеру без охорони в під’їзді будинку. Хоча провідник ОУН був завжди озброєний, зустріч із молодою людиною з газетою в руках йому навряд чи здалася підозрілою. В газеті була зброя, з якої вбивця вистрілив отруйним газом. Бандера помер у машині швидкої допомоги.
Попри вдосконалення зброї, якою було вбито Бандеру, лікарі виявили в організмі провідника ОУН сліди ціанистого калію, і вже 19 жовтня 1959 року з’явилася офіційна заява: «Проведені в суботу 17 жовтня в Судово-медичному інституті розслідування для встановлення смерті виявили, що Бандера помер унаслідок отруєння ціанистим калієм. Тепер комісія зі справ вбивств перевіряє, чи це самогубство, чи вбивство».
В травні 1960 року Сташинський одружився із німкенею Інге Поль і певний час проживав з нею в Москві під прізвищем Крилов Олександр та Крилова Інге. Тепер для нього була визначена заробітна платня в розмірі 2500 рублів.
Розчарування у радянській дійсності настало дуже швидко. До того ж невдовзі Сташинські виявили вмонтовані у їхній квартирі підслуховувальні пристрої. Розвідник усвідомлював, що його керівництво добре обізнане з настроями, які панували в родині. Напруження сягнуло апогею на зламі 1960–1961 років – у той час подружжя Сташинських навіть зверталося до Голови КГБ Шелєпіна з проханням дозволити виїхати працювати до Німеччини, але дістало непряму відмову.
У січні 1961 року вагітна Інге Поль отримала дозвіл провідати батьків. Сташинському, попри попередню згоду, виїзд усе ж таки заборонили. 8 серпня, під час пологів, немовля Сташинського і Поль померло. Розвідник переконав керівництво КГБ дозволити йому виїхати з країни й підтримати дружину, адже, перебуваючи у стресі, Інга могла розповісти багато зайвого.
Втеча, суд та зникнення
12 серпня 1961 року, напередодні похорону сина, подружжю вдалося втекти з-під посиленої охорони й перебратися до Західного Берліна. І вчасно: наступного дня почали зводити Берлінський мур.
«Тараса» почали активно шукати, була підготовлена легенда (що він оунівський емісар) на випадок, якщо він почне виступати проти Радянської влади, було встановлене оперативне спостереження за с. Борщовичі та ін.
Богдан Сташинський здався владі. За рік відбувся судовий процес, на якому колишнього агента засудили на вісім років ув’язнення, а головним винним у вбивствах визнали радянський уряд.
Суд відбувався в жовтні 1962 року – в один з найбільш напружених моментів Холодної війни, напередодні Карибської кризи. Процес був дуже ідеологічним. В кінцевому підсумку головними злочинцями були визнані керівники радянської держави. І в цьому світлі Сташинський розглядався судом як знаряддя в руках злочинців. У заслугу йому поставили той факт, що він розповів всьому світу про злочини радянського режиму в той час, коли інших доказів не було. Сташинський був засуджений на 8 років, однак у 1966 році був достроково звільнений.
4
Що стосується його дострокового звільнення, то це норма при хорошій поведінці у в’язниці. Його дострокове звільнення викликає менше запитань, ніж відносно короткий тюремний термін за обидва вбивства. Те, що процес Сташинського виявився ідеологічно забарвленим, і те, що головним обвинуваченим на ньому виявився Олександр Шелєпін, зіграло вкрай негативну роль у долі очільника КГБ. Він був головним політичним конкурентом Брежнєва в 60-ті – на початку 70-х років. Остаточний удар по Шелєпіну Брежнєв завдав навесні 1975 року, коли вивів його зі складу Політбюро. А сталося це після того, як Шелєпін багато років не виїжджав на Захід, де за результатами процесу Сташинського вважався злочинцем. Нарешті в квітні 1975 року він як керівник радянських профспілок виїхав до Великої Британії, де відбулися масові демонстрації протесту. Це було використано Брежнєвим, щоб прибрати його з політбюро.
Процес над Сташинським викликав гучний міжнародний скандал і дуже негативно позначився на образі Радянського Союзу і радянських керівників, причому не тільки Шелєпіна, але і Хрущова. Реакція радянського керівництва на втечу Сташинського відкидає версію спланованої КГБ акції. 17 співробітників КГБ в Східному Берліні були відкликані, частина з них опинилася у в’язниці. Конспіративна теорія, що Бандеру нібито вбив інший агент КГБ, і щоб відвести підозру від справжнього вбивці в оточенні Бандери, пожертвували Сташинським, як і інші теорії, не виглядає переконливою.
Що ж було далі? В низці статей колишнього очільника поліції Південно-Африканської республіки (ПАР) генерала Гельденхейса, які були опубліковані в середині 80-х років він пише, що Сташинський прибув до ПАР наприкінці 60-х років, що йому була зроблена пластична операція, що він знову одружився (шлюб з Інге не пережив його процесу) і що він консультував південноафриканську розвідку. Швидше за все, він був радником південноафриканської влади, яка якраз в цей час починала операцію проти партизанського руху в Родезії. Сташинський цілком міг бути експертом в цій галузі, з огляду на його досвід роботи в Західній Україні під час боротьби з УПА. Сташинський й можливо й досі проживає десь в Україні, США, чи Африці…хто зна?
Джерело: galinfo.com
