Суди розглянули як правильно призначати покарання, якщо є пом’якшувальні обставини. Ключова проблема — коли і як можна застосовувати статтю 69-1 Кримінального кодексу, яка дозволяє суду пом’якшити покарання за певних умов.
Коротко про ситуацію
Особу засудили за тяжкі наркозлочини.
Суд першої інстанції визнав вину та призначив покарання.
Апеляційний суд частково змінив кваліфікацію, але залишив суворе покарання.
У касаційній скарзі сторона обвинувачення заявила, що місцевий суд, врахувавши обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, його щире каяття, не встановив обставин, які б обтяжували покарання, однак, призначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, хоча і призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 307 КК, однак безпідставно не застосував положення ст. 69-1 КК.
ККС ВС передав кримінальне провадження на розгляд ВП ВС.
Підстава: необхідність відступити від правозастосовної позиції ВСУ в постанові від 14.04.2016 в справі № 5-23кс(15)16.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вважає, що позиція, викладена у постанові ВСУ від 14.04.2016 (справа № 5-23кс (15)16), згідно з якою неможливість застосування положень ст. 69-1 КК до осіб, які вчинили злочини за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, коли збитки або шкоду злочином заподіяно не було, порушує принцип справедливості, обмежує принципи рівності та індивідуалізації юридичної відповідальності, оскільки ступінь суспільної небезпечності злочинів без заподіяння збитків або шкоди значно нижчий, ніж злочинів, якими такі збитки або шкоду було заподіяно, суперечить точному змісту правової норми та не відповідає спрямованості Закону № 270-VI від 15.04.2008 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності», яким КК був доповнений ст. 69-1.
Натомість, якщо керуватися зазначеним висновком ВСУ щодо застосування ст. 69-1 КК, в цьому провадженні за ч. 3 ст. 307 КК, за санкцією якої покарання визначено в межах від 9 до 12 років позбавлення волі, і встановлено лише щире каяття, як обставина, яка пом`якшує покарання, то воно не може бути призначено більше ніж 8 років позбавлення волі, що прямо суперечить приписам частин 1, 3 ст. 65 КК.
Колегія суддів ККС вважає обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій щодо незастосування положень ч. 1 ст. 69-1 КК в цьому провадженні і вбачає підґрунтя для передачі провадження на розгляд ВП ВС для відступу від вказаного вище висновку ВСУ.
На думку колегії суддів ККС, висновок про застосування ч. 1 ст. 69-1 КК має бути таким:
Підстава до застосування ч. 1 ст. 69-1 КК складається із сукупності таких елементів, як:
а) наявність обставин, що пом’якшують покарання, які передбачені у пунктах 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК, не менше як по одній із кожного пункту;
б) відсутність обставин, які обтяжують покарання; в) визнання обвинуваченим своєї вини.
Призначене з урахуванням правил ч. 1 ст. 69-1 КК покарання не може бути більш м’яким, ніж передбачено законом, оскільки підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж це передбачено відповідною санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, визначаються лише статтями 69 і 69-2 КК.
Відсутність відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди є підставою до застосування спеціальних правил призначення покарання, передбачених ст. 68 КК, а не ч. 1 ст. 69-1 цього Кодексу.
Ухвала колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 6.11.2025 у справі № 214/2983/24 (провадження № 51-2289км25).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
Джерело:sud.ua
