Петро Скеля, незалежний оглядач
Ужгород, 27.06.2025 р.
Свобода віросповідання чи прикриття антидержавної діяльності?
Останнім часом у публічному просторі знову активізувалися представники так званої УПЦ МП — осередку, що зберігає ієрархічну підлеглість Російській Православній Цекрві та виконує роль інструмента гібридного впливу Російської Федерації – країни агресора на українське суспільство. Одним із яскравих прикладів такої діяльності є публічний виступ протоієрея Дмитра Сидоровича, настоятеля Хрестовоздвиженського храму в м. Ужгороді, котрий перебуває під кримінальним провадженням за антиукраїнську діяльність, зокрема за розпалювання міжрелігійної ворожнечі.
Під виглядом апології віри він 26 червня 2025 року публікує у соцмережах відверто маніпулятивний текст, у якому намагається тиснути на представників суду, слідства та прокуратури, замінюючи істинне розуміння релігійних понять псевдобогословською риторикою.
Що таке релігійне почуття в християнському богослов’ї?
Релігійне почуття в християнській традиції — це не загальна «реакція на святе», а внутрішній духовний зв’язок із Богом, який заснований на віруванні в Істину, любові, смиренні та покаянні.
- «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правд вклонятисьі»
(Ів. 4:24).
Церква Христова, у своїх догматичних засадах, не визнає за можливе виправдання публічного приниження інших віросповідань, навіть у разі богословських розбіжностей. Святий Василій Великий писав:
- «Істина Христова не потребує злоби чи образ, але переконує лагідністю і чистотою серця».
Таким чином, справжнє релігійне почуття несумісне з фанатизмом, нетерпимістю, обмовою і закликами до дискримінації.
Маніпуляція, підміна понять і духовний шантаж: аналіз публікації священника УПЦ МП Дмитра Сидоровича
Публікація протоієрея Дмитра Сидора містить кілька ключових маніпулятивних прийомів:
- Підміна предмету обвинувачення — намагається видати звинувачення у розпалюванні ворожнечі за «переслідування за віру».
- Присвоєння собі образу мученика — типова тактика інформаційного впливу з боку агентури РФ, покликана спровокувати конфлікти всередині суспільства.
- Тиск на судову систему через релігійний шантаж — мовляв, будь-яке притягнення до відповідальності — це нібито гоніння.
Насправді ж маємо справу не з висловленням віри, а з публічними діями, які об’єктивно створюють міжконфесійну ворожнечу, підривають суспільну злагоду та використовують релігійні платформи в інтересах країни-агресора – Російської Федерації та її церковної структури – Московського патріархату.
Релігійне почуття як об’єкт правового захисту: міжнародне і національне право
Конституція України (ст. 35) гарантує свободу віросповідання, але не допускає використання релігії для:
- порушення громадського порядку;
- приниження прав інших осіб;
- ведення антидержавної пропаганди.
Європейський суд з прав людини у 2005 році підкреслив:
- «Свобода висловлювання не означає права ображати, принижувати або розпалювати ворожнечу щодо інших переконань».
Кримінальний кодекс України, ст. 161 передбачає відповідальність за дії, що розпалюють міжрелігійну ворожнечу. І якщо релігійні переконання трансформуються у ворожу пропаганду, держава має право і обов’язок реагувати.
Церковна риторика як зброя: духовна відповідальність і профанація
Твердження, висловлені протоієрея Дмитра Сидора з УПЦ МП, не тільки вводять в оману світських читачів, але й знецінюють саме поняття віри. Використання Біблії як зброї тиску — це профанація.
- «Не кожен, хто каже до Мене: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Мт. 7:21).
Воля Божа — не в тому, щоб атакувати ближніх, а в тому, щоб свідчити любов, правду і мир. І якщо священник використовує амвон як трибуну ненависті — він сам себе відлучає від духу Євангелія.
Між вірою, провокацією і відповідальністю
Маніпулятивні виступи на кшталт опублікованого протоієреєм УПЦ МП Дмитром Сидором — це не богослов’я, а інформаційна провокація, що служить не Христу, а імперським інтересам агресора – Російській Федерації та її церковній структурі – Московському патріархату. Вони є частиною релігійного фронту гібридної російсько-української війни (2014 – 2025) проти України.
Священнослужитель, який свідомо бере участь у розпалюванні ворожнечі, втрачає моральне і духовне право називатися пастирем. Притягнення його правоохоронними органами за кримінальне правопорушення до відповідальності — це не переслідування за віру, а захист суспільства від духовного тероризму.
- Бо «де Дух Господній, там воля» (2 Кор. 3:17) — а не агресія, не підміна понять і не антихристиянська і антилюдська московська риторика та пропаганда.
