Сонце домінує в Сонячній системі майже всіма способами, які тільки можна собі уявити, але багато з його внутрішньої роботи було приховано від людства. Протягом століть, а особливо в останні кілька десятиліть, технологічний прогрес дозволив нам ігнорувати заклики наших матерів і дивитися на Сонце скільки завгодно довго. Ми багато чому навчилися з усіх цих спостережень.
Нове дослідження показує, як Сонце відчуває власні «метеорні дощі».
Ці так звані метеоритні дощі зовсім не схожі на метеоритні дощі, якими ми насолоджуємося літнім вечором. Натомість це згустки плазми, утворені локальним охолодженням. Solar Orbiter Європейського космічного агентства зробив їх зображення.
Метеорний дощ виникає, коли Земля проходить крізь хмару частинок пилу, як правило, від комети, що пролітає. Коли ці крихітні частинки стикаються з атмосферою Землі, тертя їх нагріває, і вони горять. Деякі метеорні потоки виробляють більше ніж 1000 метеорів на годину.
На Сонці немає метеорних потоків. Його потужний сонячний вітер не дає пилу проникати в його простір. Але нові дослідження європейських вчених показують, що на Сонці відбувається щось дивне. Метеоритні вогняні кулі плазми можуть падати на його поверхню.
Команда дослідників на чолі з Патріком Антоліном, доцентом Університету Нортумбрії, представила свої результати на Національній астрономічній зустрічі в Кардіффському університеті. Вони також будуть опубліковані в майбутній статті в журналі Astronomy and Astrophysics під назвою «Тонка структура екстремального ультрафіолетового випромінювання та мінливість, пов’язана з корональним дощем, виявлені Solar Orbiter/EUI HRIEUV і SPICE».
Астрофізики називають це незвичайне явище «корональним дощем». Корона – це зовнішній шар Сонця. Він досягає мільйони кілометрів у космос і надзвичайно гарячий. Екстремальна температура означає, що корона складається з плазми. Але він також схильний до температурних коливань.
Щоб зробити ці зображення, Solar Orbiter наблизився до Сонця на 49 мільйонів кілометрів. Цей близький підхід дозволив отримати зображення корони Сонця з найвищою роздільною здатністю. Орбітальний апарат також спостерігав нагрівання та стиснення газу безпосередньо під згустками сонячного дощу. Температура і тиск різко зростають у згустках, і температура знову поступово падає, коли згустки падають назад до Сонця.
Коли вони падають назад на Сонце, ці згустки не згорають, як земні метеорні дощі. Натомість вони частково іонізовані та слідують за потужними лініями магнітного поля Сонця, коли падають на поверхню. Згустки можуть виробляти короткий, але сильне освітлення, коли вони досягають поверхні. Удари також викликають висхідні стрибки матеріалу, а також ударні хвилі, які можуть знову нагріти матеріал.
«Внутрішня сонячна корона настільки гаряча, що ми ніколи не зможемо дослідити її на місці за допомогою космічного корабля», — сказав провідний автор Патрік Антолін. «Однак SolO обертається досить близько до Сонця, щоб він міг виявляти невеликі явища, що відбуваються в короні, такі як вплив дощу на корону, що дозволяє нам отримати дорогоцінний непрямий зонд коронального середовища, який має вирішальне значення для розуміння його склад і термодинаміка. Просто виявлення коронального дощу є величезним кроком вперед для фізики Сонця, тому що це дає нам важливі підказки про основні таємниці Сонця, наприклад, як воно нагрівається до мільйонів градусів».
Чисто як уявний експеримент, цікаво подумати про те, що сталося б, якби на Землю потрапили ці згустки плазми. 250-кілометрова пляма перегрітої плазми була б неймовірно руйнівною, якби вона вдарилася на Землю. Звичайно, цього не може бути; це чисто спекулятивно. Але це ще одне нагадування про те, наскільки нікчемним і безпорадним є людство перед лицем летальності природи.
Джерело: portaltele.com.ua
