Віктор Бедь, єпископ Мукачівський і Карпатський,
доктор богословських і юридичних наук, професор
Ужгородська українська богословська академія,
Міжнародна академія богословських наук
м. Ужгород, 13 червня 2025 р.
Вступ
На початку червня 2025 року в релігійному середовищі активно обговорювалися різкі публічні заяви одного з церковників високого рангу щодо практики стягнення значних сум за звершення святих таїнств — хрещення, шлюбу та першого причастя. За його словами, віряни не повинні «платити за те, що є основою віри», і така комерціалізація духовного служіння є «гріхом».
«Мені соромно, коли я заходжу до храму і бачу перед входом список цін на послуги», — сказав він, додаючи: «Є дві речі, які народ Божий не може пробачити: священика, закоханого в гроші, і священика, який погано поводиться з людьми».
Також він зазначив, що «віра і спасіння душі — безкоштовні», та закликав вірян не допустити перетворення Церкви на бізнес-структуру.
Ці висловлювання викликали резонанс у всьому світі — як у колах духовенства, так і серед простих вірян. Тож у цьому есе подамо богословсько-пастирський аналіз наведених тверджень — незалежно від того, ким саме вони були озвучені.
1. Очевидна правда: протест проти меркантилізму у Церкві
У висловлюванні справедливо вказано на недопустимість комерціалізації церковного служіння, що суперечить самому духу Євангелія та ґрунтується на його словах:
- «Ви дармо дістали, дармо й давайте» (Мт. 10:8).
У цьому сенсі його позиція відповідає апостольському духові й застерігає від зловживання духовною владою заради особистої наживи:
- «Бо корінь усього лихого – то грошолюбство» (1 Тим. 6:10)
Відтак справедливо засуджується перетворення священиків на адміністраторів платних послуг, що викликає внутрішній спротив у душах вірян.
2. Лукавство риторики: цільові звинувачення — без пастирської відповідальності
Однак риторика частково лукава, бо:
а) замовчується факт централізованої фінансової дисципліни в багатьох церквах (включно з Ватиканом);
б) не розрізняється добровільна пожертва й вимога плати;
в) не озвучено реальних альтернатив утримання духовенства в сучасному суспільстві.
Отже, загальні твердження без пастирських роз’яснень можуть підірвати довіру до самого духовного служіння.
3. Психологічний аспект: «приємне вуху» проти правди життя
Популістська риторика, спрямована на вразливу частину пастви, викликає позитивний резонанс, але водночас дестабілізує пастирську реальність. Священики можуть сприйняти це як знецінення жертовної праці, а віряни — як дозвіл не підтримувати Церкву матеріально.
4. Богословсько-канонічний аспект: що таке «безкоштовне спасіння» і кому воно адресоване?
Спасіння — безкоштовне, бо дарується Богом. Але церковне служіння — це людська праця, що потребує матеріального ресурсу. Пожертва — це не «ціна», а відповідь на Божу благодать:
- «Вартий працівник своєї нагороди» (1 Тим. 5:18);
- «А хто слова навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим» (Гал. 6:6).
Благодать дарується Богом безкоштовно, однак її звершення через церковне служіння вимагає людської участі, зусиль і матеріальних засобів.
5. Висновок: правда потребує мудрості, а не гасел
Моральна сила таких заяв, спрямованих проти зловживань у церковному середовищі, безумовно викликає повагу. Вони звертають увагу на реальні проблеми й покликані захистити чистоту євангельського служіння. Проте їхній узагальнений характер, емоційне забарвлення та відсутність глибшого пастирського пояснення можуть мати й зворотний ефект: знецінення образу священства, розхитування єдності церковної громади та ослаблення моральної й матеріальної основи служіння.
Варто пам’ятати, що поодинокі випадки зловживань, які, на жаль, трапляються в усьому світі, а подеколи й у церковному житті, не можуть бути підставою для узагальнення чи сівби недовіри до духовенства загалом. Зло слід викривати й усувати — але з розсудливістю, в дусі милосердя, а не через публічну емоційну критику, що може породжувати спокусу, осуд і роз’єднання.
Правдива позиція — це рівновага між Євангелієм, соціальною відповідальністю та реалізмом життя. І саме таку позицію має відстоювати Церква — через істину, висловлену з любов’ю, у гідності та з пастирською мудрістю. Бо Христова істина — не в гаслах, а в дії, жертовності та правдивій турботі про людину, зокрема й у вияві поваги до священичого служіння. Безпідставні узагальнення й емоційні обвинувачення не зцілюють Церкву, а лише загострюють її внутрішні рани.
Тож будьмо вищими за популізм, вірні в любові й відповідальні у слові — як миряни, так і пастирі.
