Молодим священикам УПЦ МП важче покидати проросійську конфесію, ніж старшому поколінню служителів, адже в них цілеспрямовано виховували вірність Москві.
Як він зазначає, покоління священиків Московського Патріархату, підготовлене вже за часів Незалежності, більш схильне насаджувати проросійські наративи.
“На Волині і Галичині священики переходять зі своїми громадами від Московського Патріархату, хоч колись навчались у Росії. Але тоді їх там вчили, перш за все, бути священиками, а не любити Росію. А вже молодь, 2000-2010-х років, яка хоч і навчалась в Україні, навчена на вірність Росії та московському православ’ю. Звідси ця тенденція: старшим священикам легше було перейти від МП, а сучасним і молодим – легше “терпеть до конца”, бо їх саме такими манкуртами породили й вивчили”, – пояснює о. Грищук.
І переконаний, що через це виховання в лавах УПЦ МП насаджувалося сектантське мислення.
“За 30 років цих людей зробили настільки “русміровцами”, що вони за єдиний варіант православ’я. Вони зростили підпорядкування Московському Патірахату з єдністю у Христі, і порушити цю єдність з Московським Патріархатом, це все одно, що зрадити Христа. Це викривлене, фанатичне і сектантське мислення, але саме таке мислення висаджувалось останні кількадесят років”, – зазначив Роман Грищук.
Тому наголошує, що без тиску громади жоден священик УПЦ МП не покине Московський Патріархат.
“У Московському Патріархаті залишились дві категорії священиків”. Перша – “ждуни”, тобто люди, які безпосередньо чекають “руского міра” та його повернення. Друга категорія – “підкопники”. Це ті, які розвернуться в бік України та української Церкви лише тоді, коли їх правильно підкопнути. І це має зробити громада. Якщо такі священики побачать, що залишаються без хліба, тоді вони перейдуть. Або ж у випадку вказівки зверху, якщо скаже керівник. Тобто вони у будь-якому випадку чекають, і без зовнішнього тиску жодна з цих категорій переходу не здійснить”, – наголосив отець Роман.
Джерело: risu.ua
