13 листопада 2019 року виповнилося 76 років визнаному лідеру кримськотатарського народу, одному з моральних авторитетів сучасної незалежної України Мустафі Джемілєву. Крим.Реалії повторює цикл публікацій про долю відомого кримчанина.
Дитинство та юність Мустафи
Йому було півроку, коли разом з сім’єю та його народом малюка Мустафу вигнали з Криму. Він не запам’ятав той страшний день 18 травня 1944 року та перші роки життя в Узбекистані. Але розповіді про це й про прекрасну, далеку батьківщину були тією духовною атмосферою, в якій хлопчик ріс та дорослішав.
У кримських татар у місцях депортації було заведено ходити один до одного в гості увечері. Під час цих вечірніх візитів гостей майже завжди точилися відверті розмови, зокрема й на політичні теми. Будинок батьків Мустафи Абдулджеміля та Махфуре також завжди був відкритий для гостей. Щоправда, ступінь сміливості та відвертості розмов залежала від особистості гостя. Якщо батько вів розмови тільки на побутові теми та всіляко уникав політичних питань ‒ було зрозуміло: він цьому гостю не дуже довіряє.
Так у колі великої кримськотатарської родини ‒ без впливу фальші та брехні офіційної радянської пропаганди ‒ формувався світогляд дітей. Хоча в Абдулджеміля не було навіть середньої освіти, але він дуже багато читав, а от Махфуре практично напам’ять знала Коран. Коли настав час вступати до комсомолу, батько сказав Мустафі: «Ми не можемо примушувати або наказувати, але якщо тобі вдасться не вступити в комсомол ‒ ми будемо дуже раді».
Якщо тобі вдасться не вступити в комсомол ‒ ми будемо дуже раді
Великий вплив на світогляд Мустафи мав і брат Анафі, який був старшим за нього на два роки. Анафі багато читав і вчив Мустафу вибирати зерна правильної інформації з величезного масиву офіційної друкованої продукції. Коли у дітей накопичувалися невеликі гроші, вони купували досить серйозні для їхнього віку книжки.
Дещо подорослішавши, Мустафа став відвідувати Ташкентську публічну бібліотеку. В її фондах він виявив підшивки легендарної кримськотатарської дореволюційної газети «Терджиман», яку видавав видатний просвітитель тюркського світу Ісмаїл Гаспринський, ім’я та діяльність якого в той час вже були заборонені в СРСР. Коли Мустафа розповів про це батькові, у того від хвилювання аж сльози з’явилися на очах. Батько розповідав, який це був великий і святий чоловік, як вони свого часу зберігали номери цієї газети поруч із Кораном.
Оскільки «Терджиман» з 1883-го до 1905 року видавався паралельно російською мовою, то Мустафа швидко перечитав усі випуски. Далі було складніше, оскільки пізніше, аж до смерті Ісмаїла Гаспринського в 1914 році й надалі під редакцією його сина Рефата та Асана Сабрі Айвазова, до приходу більшовиків, газета виходила тільки кримськотатарською мовою арабським шрифтом. За допомогою батька Мустафа став інтенсивно вчитися читати та писати арабською графікою. Навчався він цього ще й для того, щоб прочитати не тільки інші номери «Терджимана», а й інші кримськотатарські видання з арабською графікою ‒ «Янъы Чолпан», «Илери», «Окъув ишлери».
Мустафа став вчитися читати та писати арабською графікою
Як розповідає сам Мустафа Джемілєв, «вивчати кримськотатарську мову за підручниками було неможливо ‒ їх в Узбекистані не було, ‒ але батьки розмовляли вдома тільки кримськотатарською мовою». В умовах культурного геноциду, який влада планомірно здійснювала щодо кримськотатарської мови та культури репресованого народу, це був єдиний спосіб вивчити рідну мову.
Йому не було ще й двадцяти, коли зміст і головна мета життя були для нього визначені: відтепер усі його помисли були пов’язані з мрією про повернення до Криму його народу…
Ще наприкінці 1950-х, коли Мустафа навчався в десятому класі, йому в руки потрапив лист, що починався словами: «Дорогий Микито Сергійовичу…». Це було звернення до першої особи держави від групи кримських татар, в якому говорилося про необхідність повернення народу до Криму. Хоча тональність петиції була Мустафі не по духу, але те, про що в ній йшлося, Мустафу надихнуло, він навіть написав маленький вірш на цю тему. Юнак наполегливо розпитував старшу сестру Васфіє, яка давала йому почитати ту петицію, як би познайомитися з тими, від кого ці петиції надходять, але вона категорично відмовилася повідомити, у кого взяла примірник петиції, адже їй це дали «під великим секретом».
Після закінчення школи в узбекистанському Гулістані Мустафа працював токарем на авіаційному заводі в Ташкенті.
Наприкінці 1961 року Джемілєв бере участь у діяльності нелегальної молодіжної організації «Союз кримськотатарської молоді». Молоді кримські татари збиралися, спілкувалися, читали вірші, співали пісні. Мустафа встиг підготувати та зачитав доповідь про історію кримських татар. Тривало це недовго ‒ навесні 1962 року організація була розігнана владою, заарештовані Марат Омеров і Сеїт-Амза Умеров. За словами Джемілєва, обидва вони займали провідні позиції на зборах: «Марат Омеров ‒ дуже ерудована людина, автор проекту статуту, програми організації та тексту клятви його членів. Сеїт-Амза Умеров, до того ж, був тоді єдиним серед кримських татар студентом юридичного факультету Середньоазіатського державного університету, куди зазвичай кримських татар не брали. Не виключено, що при його зарахуванні сталася якась помилка ‒ втратили пильність і не звернули увагу на його національність. Можливо, ця обставина послужила додатковим аргументом для його арешту».
«Союз кримськотатарської молоді»
Мустафа Джемілєв згадує: «Розгром «Союзу кримськотатарської молоді» викликав у народі неоднозначну реакцію. Було багато обивателів, які говорили: «Серсемлер, къарынлары тойду да, энди Къырымны истемеге башладылар. Бунларын себебинден халкъымызнын башына даа буюк белялар ачыладжагъындан хаберлери екъ… (Тобто: «От же, придурки, перестали голодувати, так тепер їм і Крим подавай. А те, що через них на голову народу може нахлинути нова біда, вони не відають…»). Але дуже скоро, всього через 3-4 роки, ті ж люди, які нас називали «придурками», самі стали ініціативниками, тобто долучилися до національного руху».
Перестали голодувати, так тепер їм і Крим подавай
Спочатку це була переважно петиційна діяльність. Під зверненнями та петиціями збирали підписи відомих кримських татар, потім стали проводитися масові зібрання, збиратимуться підписи всіх охочих і надсилатимуться великі делегації в Москву для вручення цих звернень у державні інстанції. Оскільки це було пов’язане з чималими матеріальними витратами, то одночасно з підписами збиралися й гроші. Збиралися гроші й на весіллях.
У 1962 році Мустафа Джемілєв вступив на навчання до Ташкентського інституту інженерів іригації та меліорації сільського господарства, звідки був виключений у 1965 році за приписом КДБ СРСР. Основною причиною виключення з інституту була поширений серед кримськотатарської молоді його рукопис «Короткий історичний нарис тюркської культури в Криму в XIII-XVIII століть», зміст якого було розцінений співробітниками КДБ як «націоналістичний і антирадянський». Вигнанню з інституту передувало обговорення «персональної справи Мустафи Джемілєва»…
Фото із сімейного архіву надані редакції Мустафою Джемілєвим.
Вперше текст був опублікований в листопаді 2018 року.
Джерело: krymr.com
