19 листопада 230 років тому в селі Великі Лучки в родині дяка народився Михайло Михайлович Поп, який увійшов в історію під іменем Михайло Лучкай. Відомий мовознавець та історик, фольклорист, публіцист, педагог. Залишив у спадок фундаментальну п’ятитомну працю “Історія карпатських русинів”, яка понад півтора століття пролежала в рукописному вигляді й лише наприкінці XX століття була перекладена української (в оригіналі латиною) й опублікована в Ужгороді.
Окрім цього, ще за життя мовознавець видав двотомник “Церковныя бесѣды на всѣ недѣли рока”, в якому церковнослов’янська мова тісно перепліталася із посполитою. А ще укладав алфавіти. Проте, найвідомішим здобутком вченого стала граматика Grammatica Slavo Ruthena, надрукована в 1830 році.
У сім’ї із шістьох дітей Михайло був найстаршим. Освіту здобував спочатку в пароха в рідному селі, потім в Ужгородській школі. По закінченню двох класів реальної гімназії, був відправлений до Великовародинської гімназії.
Вищу освіту здобував у Віденській цісарсько-королівській семінарії. Саме тут молодий семінарист сформувався як філолог. Найбільше полюбляв ходити на лекції до видатних славістів, вивчаючи слов’янські мови. Змінив прізвище на Лучкай. Такий псевдонім узяв на честь рідного села, а все тому, що в семінарії було чимало студентів із прізвищем Поп.
По завершенню навчання повертається додому, де стає сільським священником. За рік переїздить до Мукачева, де допомагає єпископу впорядковувати документацію, а незабаром – бібліотеку й архів цієї єпархії. В цей час просувається і його церковна кар’єра. У 1827 році призначають парохом і намісником Ужгорода. На цій посаді Михайло насамперед узявся за просвітницьку реорганізацію й сприяв виникненню нових шкіл, які постійно інспектував.
Влітку 1829 року Лучкай поїхав до Італії, його взяв до себе придворним парохом герцог Карл Людовик Бурбон. У Римі Михайло захопився вивченням архівних документів із філології, на основі яких написав працю “Граматика слов’яно-руська: або старослов’янська і теперішня, поширена у карпатських горах, малоросійська мова, що є живим її діалектом”.
“Граматика слов’яно-руська” або “Slavo – ruthena” принесла авторові визнання європейських філологів. Вона вийшла друком у 1830 році в Буді. Для теперішніх дослідників ця праця є багатим джерелом про місцеві діалекти Закарпаття. Автор у своїй книзі детально описав звуки та форми цих говірок, а на додаток дописав ще біля десятка казок, понад сотню прислів’їв, народні пісні, загадки, примовляння та проклинання тощо. В українському перекладі книгу надрукували в 1989 році.
За рік Лучкай повернувся на Закарпаття, і до кінця днів земних був священником в Ужгороді та посприяв виникненню та впорядкуванню парафіяльних шкіл. Закликав приводити на навчання не лише хлопців, а й дівчат. Ревно слідкуючи, щоб у тих школах предмети викладалися виключно рідною мовою.
У своїй роботі “Історія карпатських русинів” філолог зумів обґрунтувати й довести, що його рідний край, хоч і перебуває під гнітом чужоземних держав, має власну історію й належить до східнослов‘янського ареалу. Дослідник розповів про минувшину рідного краю, використовуючи різні архівні матеріяли, навіть античні, візантійські й західноєвропейські джерела, які сучасному дослідникові майже недоступні. Тоді на друк монументальної праці просто не вистачило грошей, тому понад півтора століття рукопис пролежав у архіві. Лише в 1999 році на світ вийшов перший том книги.
Джерело:uain.press
