Живучі в будинку з двома психологами, я колись відчув потребу запитати: як у психології називається ситуація, коли хтось, кому ви довіряєте, завдає вам шкоди, але оскільки ваш розум не може усвідомити, що саме ця людина, якій ви довіряєте, нападає на вас, ви завмираєте і відчуваєте, ніби те, що відбувається, нереально?
«Заперечення реальності», – сказали вони мені. І це «завмерти» – це не що інше, як шок, який паралізує жертву. Більш науково це називається «дисоціативною реакцією». Розум відключається від переживання, і подія переживається «ніби вона не відбувається зі мною» або «як у фільмі».
Але навіщо цей психологічний відступ?
Бо я хотів зрозуміти, що саме вражає еллінізм, який майже шість років спостерігає, як Єрусалимський патріархат повстає проти нього, але вдає, що не бачить, ніби нічого не відбувається. Іншими словами, ми завмерли. Ми пережили дисоціативну реакцію.
І я скажу вам, чому я формулюю це саме так. Навіть я — переконаний, що розгортається щось глибоко тривожне, і готовий довести свою правоту в наступних рядках — відчуваю, що частина мене відмовляється в це вірити. Заперечення. Крижане відчуття. Однак факти не холодні; навпаки, вони пекельні
Тож давайте подивимося, що насправді відбувається.
У листопаді 2019 року, через рік після того, як Москва розірвала спілкування з Константинополем та його прихильниками через українське питання, грецький патріарх Єрусалиму Феофіл вирушив до Москви, щоб отримати нагороду. Там він зустрівся з патріархом Кирилом та президентом Путіним. З Москви він оголосив про свій намір провести «братерську зустріч» церковних лідерів у Єрусалимі.
Це було публічне оприлюднення плану, «приготованого» в Сербії, «поданого» в Росії та «спожитого» в Єрусалимі.
Його суть? Протиставляти «Матір Церков» Єрусалиму «Матері-Церкві» Константинополя. Остання, зображена в поширеній російській інтерпретації падіння міста як грішна мати, що впала під тягарем своїх гріхів, мала поступитися перед чистою, незаплямованою матір’ю Церков, що сяє світлом Воскресіння.
Щоб зрозуміти логіку, згадайте, що сказав митрополит Бацький Іриней, якого вважають архітектором цієї ідеї, в інтерв’ю в січні 2020 року: «Існує унікальне, духовне, благодатне верховенство Єрусалиму як «Матері всіх Церков», єдиної Церкви, заснованої безпосередньо Самим Господом Ісусом Христом. Тому я думаю, що Єрусалимський Патріарх має як моральне право, так і відповідальність скликати всі Православні Церкви на собор, перед обличчям стількох випробувань і спокус».
Я схильний пояснювати важливі питання простими словами для ясності, але, гадаю, ми всі бачимо, що це далеко не так просто.
Виправданням повороту Єрусалимського Патріарха до Росії був страх: страх російського «нападу» на Патріархат — щось подібне до того, що ми бачимо зараз в Африці; страх розпалити арабський націоналізм, частина якого хоче вигнати греків, щоб араби могли захопити Патріархат; загалом страх.
Оскільки пояснення звучало правдоподібно, а Братство Гробу Господнього — плоть від плоті еллінізму та Роміосіні, багато хто вирішив розглядати Єрусалимського Патріарха як заручника російського церковного імперіалізму. «Що ж він може зробити — вони розіб’ють Патріархат», — ось таким був поширений рефрен.
Але той факт, що він жодного разу не попросив про допомогу Афін чи Фанару — і навіть не повідомив їх — дав іншим достатньо підстав не висловлювати співчуття.
Тож, коли та «братерська зустріч» відбулася не в Єрусалимі, а в готелі в Аммані, багато хто кричав про зраду. Однак аудиторія для таких слів була невеликою. Переважало заперечення.
Пандемія зірвала плани щодо чергової зустрічі, але ширший задум не зник. Повільно, але впевнено, Єрусалим віддалявся від Константинополя. Відносини скоротилися до мінімуму, зустрічі практично зникли. Тим часом Храм Гробу Господнього став сценою для легітимізації Російської Православної Церкви в Україні, яку підтримує Росія, єпископи якої раптово почали часто відвідувати Єрусалим, позувати з Патріархом і навіть співслужить з ним. Усе стало на свої місця.
Можливо, як сказали б помірковано, ми бачимо ворогів там, де їх немає. Але Єрусалимський патріарх нічого не зробив, щоб розвіяти це враження. Можливо, у нього є на те свої причини.
Безперечно те, що його нещодавні дії — під час кризи на Синайському півострові та те, як він організував свій візит до Стамбула для зустрічі з президентом Туреччини — вивели багатьох із стану заперечення. Лід тане; картина стає чіткішою.
У випадку з Синайським півостровом, хоча у Греції були очевидні причини для занепокоєння, делегація, нібито сформована для посередництва в укладенні миру, прибула до Афін, зустрілася з Даміаном та представником уряду, потім вирушила до монастиря — і після повернення нікому не доповіла. Натомість Патріархат опублікував власні односторонні заяви. Решта відома.
У Константинополі сталося щось не менш показове: Вселенський патріархат був повідомлений про візит Єрусалимського патріарха лише за день, листом. Навіть не було телефонного дзвінка. Він поїхав, зустрівся з президентом Ердоганом, фактично дав йому шанс підірвати Вселенський патріархат (як зазначив депутат Хацівасілею наступного дня), і пішов, навіть не запаливши свічки у церкві Святого Георгія.
Однак через кілька днів з Астани (Казахстан) — місця, розташованого поблизу як Росії, так і Туреччини, — він закликав до діалогу «від імені Матері Церков», як зазначено в прес-релізі Єрусалимського Патріархату. Московський Патріархат опублікував власне повідомлення про його зустріч із Патріархом Кирилом. Єрусалим нічого не опублікував, принаймні на момент написання цієї статті.
Підозра щодо дії Єрусалимського патріарха поглибилася. Але принаймні його дії проривають розбіжності, допомагаючи нам бачити чіткіше. Початковий шок минув. Шматочки пазлу складаються докупи, відкриваючи картину, яка нікому не подобається.
Я не можу знати, що ховається в голові Патріарха чи які його справжні наміри. Однак, спостерігаючи за його діями, насмілюся сказати: якщо колись він був заручником нав’язаного йому плану, то сьогодні він здається його прихильником і добровільним виконавцем. Можливо, колись його змусили підтримати наратив «Матір Церков», тепер він, здається, прийняв його.
Що буде далі, покажуть лише події. Але якщо Єрусалимський патріарх має намір скликати ще одне «братнє зібрання», я б порадив зробити це не в якомусь далекому готелі, а в місці, більш біблійному, — скажімо, в монастирі Святого Онуфрія в долині Гінном, на південний захід від Старого міста Єрусалиму. За переказами, саме там колись розташовувалося «Гончарське поле».
Андреас Лаударос, церковний журналіст з 1999 р., член ESIEA
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»
Джерело:kyiv-pravosl.info
