Те, що зараз робить Угорщина у справі із затриманням українських інкасаторів та фактичним неповерненням коштів і банківських металів українського державного “Ощадбанку”, виходить далеко за межі двостороннього спору. Заявлена позиція Будапешта зводиться до того, що вилучене майно не буде повернуте, а крім цього ще й намагаються провести окрему внутрішню “легалізацію”.
Розберемо по пунктах, які саме міжнародні норми грубо порушує Угорщина.
По-перше, поводження із затриманими. За інформацією української сторони, людей тримали в кайданках двадцять вісім годин, перевозили із зав’язаними очима, не надавали медичної допомоги (один інкасатор із цукровим діабетом знепритомнів, йому силою вкололи препарат, що спричинив гіпертонічний криз). Спілкувалися виключно російською без перекладача, не допускали адвоката, не повідомляли рідних і головне – не пускали українського консула.
Усе це – пряме порушення:
- Статті 3 Європейської конвенції з прав людини (заборона нелюдського та принижуючого гідність поводження);
- Статті 5 ЄКПЛ (право на свободу та особисту недоторканність), зокрема стаття передбачає що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього;
- Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року (статті 36 обов’язок негайно повідомити консульство та забезпечити доступ);
- Двосторонньої українсько-угорської консульської конвенції.
Окрім цього, Угорщина – це повноправний член ЄС, тому на неї повністю поширюються статті 2, 3, 49 та 63–65 Договору про функціонування ЄС (ДФЄС) і Договору про ЄС (ДЕС). Коли Будапешт свідомо блокує легальний трансграничний рух капіталу, він порушує статтю 63 ДФЄС, тобто абсолютну заборону будь-яких обмежень на рух капіталу між державами-членами та третіми країнами (Україна – третя країна, але операція має чіткий “євро-елемент” через австрійський банк).
Єдиний можливий виняток – стаття 65 ДФЄС: обмеження заради “суспільної політики” чи “громадської безпеки”. Але Суд ЄС у багатьох рішеннях вимагає трьох умов:
- Обмеження має бути передбачене законом.
- Переслідувати легітимну мету.
- Бути пропорційним і недискримінаційним.
В нашій ситуації немає жодної з них.
Немає доказів відмивання коштів, Угорщина досі не пред’явила жодного документа, і, окрім цього, прослідковується чітка мета – політична помста.
Також варто зазначити про юридичну непропорційність заходів, вжитих Угорщиною, а саме: фізичне викрадення готівки та золота, утримання українців в кайданках і зав’язаними очима. Це автоматично активує Хартію основних прав ЄС в частині права на мирне володіння майном, права на ефективний судовий захист і справедливий суд та презумпції невинуватості.
Крім того, дія відбувається в межах “сфери застосування права ЄС” (стаття 51 Хартії), бо стосується руху капіталу та банківських послуг – тому Хартію застосовує навіть національний суд Угорщини.
По-друге, вилучення та утримання майна. Гроші та золото належать банку України, Угорщина не надала жодних доказів відмивання коштів, не провела судового розгляду, а затримання цінностей і намагання “легалізувати” конфіскацію є класичним порушенням:
- Статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ – “мирне володіння майном”. Позбавлення власності можливе лише за законом, у суспільних інтересах і з компенсацією. Тут немає ні того, ні іншого;
- Принципів недоторканності державної власності в міжнародному звичаєвому праві (відповідно до Статуту ООН);
- Норм ЄС про вільний рух капіталу та директив щодо трансграничних банківських операцій.
Чи має реагувати Європейський Союз? Не просто має, а й зобов’язаний. Угорщина – повноправний член ЄС, який підписався під цінностями Договору про ЄС: верховенство права, повага до прав людини, солідарність. Якщо Брюссель мовчки спостерігатиме, як одна країна-член краде активи іншої європейської держави (Україна – кандидат у члени), це стане прецедентом, який знищить довіру до єдиного ринку та банківської системи ЄС.
Європейська комісія вже має всі підстави розпочати процедуру проти Угорщини (infringement procedure) за порушення фундаментальних свобод і прав людини. Європарламент також має повноваження негайно ухвалити резолюцію з вимогою повернути активи.
Тобто, на першому рівні Єврокомісія повинна дати правову оцінку діям Угорщини на предмет відповідності праву ЄС і, за наявності підстав, запускати infringement procedure. На другому рівні ця історія має бути включена в ширший контекст уже чиного моніторингу проблем верховенства права в Угорщині. Адже стосовно Будапешта вже триває процедура за статтею 7 Договору про ЄС, а механізм бюджетної conditionality дозволяє ЄС застосовувати фінансові заходи у випадку порушень принципів верховенства права, якщо вони мають достатньо прямий зв’язок із належним управлінням коштами Союзу.
Юридично найнебезпечніше в цій історії навіть не саме затримання, а спроба перетворити разову силову дію на нову норму. Бо тоді мова вже про прецедент: сьогодні не повертають активи українського державного банку, завтра будь-яка транскордонна операція може стати заручником політичної волі окремого уряду. А це несумісно ні з міжнародним правом, ні з європейською правовою культурою, ні з елементарною безпекою міжнародної торгівлі та банківського обігу.
Саме тому реакція має бути не лише дипломатичною, а й інституційною та юридичною: з боку ЄС, Ради Європи і, за потреби, міжнародних судових механізмів.
Джерело:unian.ua
