Для мене день пам’яті захисників Донецького аеропорту це 21 січня. Саме в цей день, після втрати будь-якої можливості для спротиву, російські підрозділи захопили уламки оборони, тіла загиблих та небагатьох живих…
Події 17-21 січня неможливо відокремити одна від одної.
17-18 січня противник взяв у щільну облогу останнє приміщення оборони у новому терміналі, кілька бойових машин прорвались з підкріпленням тільки завдяки активним бойовим діям на флангах – підкріплення зайшли під час боїв за Іверський монастир та селище Спартак. Було зрозуміло, що новий термінал повністю оточений, подальше утримання позицій можливе тільки ціною втрат. Оточені це розуміли, але продовжували тримати оборону і відступати буз наказу відмовились.
19-го січня противник повністю перекрив постачання та прострілював з сусідніх приміщень підходи. Група на чолі з комбатом 90-го батальйону Олегом Кузьміних вийшла для посилення, але у щільному тумані потрапила на позиції противника у старому терміналі – 7 воїнів загинуло, 8 потрапило у полон.
20 січня противник наблизився впритул, зайняв приміщення зверху та знизу останнього приміщення оборони і його вже не було чим відкинути назад. Російські сапери безперешкодно встановили вибуховий заряд та підірвали останню залу, в якій тримали оборону українські воїни. Більшість загиблих у новому терміналі – понад 30 бійців, загинули саме через цей вибух.
20 січня було здійснено кілька спроб доставити допомогу в новий термінал, але через повне оточення противником жодна з цих спроб не була вдалою, противник розстрілював усю техніку, яка підходила до нового терміналу. Щільний туман не дозволяв орієнтуватися, група під командуванням комвзводу розвідки 81-ї бригади Андрія Миронюка потрапила на позицію противника та була розбита, 5 воїнів загинуло. Група 95-ї бригади спробувала прорватися, але ще на заїзді на летовище потрапила на мінне поле та під обстріл противника, загинуло та зникло без вісті 3 воїнів.
За наявними даними на цей час, 19-21 січня при обороні нового терміналу, при підриві приміщення, та у полоні загинуло та зникло без вісті 39 воїнів зі складу 80, 81 десантно-штурмових, 93-ї механізованої бригад, 74-го розвідбату.
При спробах прориву до нового термінала 19-20 січня загинуло та зникло без вісті 18 воїнів 79-ї, 81-ї, 95-ї десантно-штурмових, 57-ї мотопіхотної бригади.
Досі залишається без відповідей та жодних офіційних висновків, чому попри критичну обстановку в новому терміналі військове командування не дало наказ на відхід з термінала. Адже 17 січня зірвалась спроба зайняти Іверський монастир, а 18 січня зірвалась спроба зайняти селище Спартак – це означало, що прикрити з флангів підходи до нового терміналу не вийшло. Значить, противник продовжує контролювати підходи та термінал фактично знаходиться в оточенні, шляхи постачання прострілюються з усіх видів зброї. Більшість із тих, хто вийшов у тумані з нового терміналу, навіть поранені 20 січня, змогли добратись до наших позицій на метеостанції – вона була всього за 1,5 кілометра від нового терміналу. Нема сумнівів, що наказ на відхід 19-го січня, після невдалого прориву групи Кузьміних, врятував би більшість захисників. У тумані вони могли відійти непомітно. На жаль, полководці, які командували в той час, це не коментують.
Різку оцінку дав тільки один офіцер – комбат Кузьміних після повернення з полону. “Задача была как рискованной, так и непродуманной, с точки зрения тактики ее не должно было быть”.
Оборона цих бетонних уламків на морозі без тепла, без води, тільки з піхотним озброєнням, під обстрілом з усіх видів зброї, в умовах оточення, назавжди залишиться зразком спротиву та вірності своїм товаришам та військовому наказу. Оборона нового терміналу Донецького аеропорту – це зразок бойового духу та бажання битися до кінця. Ті, хто стояв насмерть, ті, хто йшов їм на допомогу в безнадійних умовах, показали приклад усвідомленої самопожертви. І це ніколи не буде забуто.
Честь і слава українським воїнам. Їхнім родинам, та тим, хто тоді вижив та зараз бореться за своє життя, лікується, і сьогодні потрібна наша допомога.
Джерело: ukrinform.ua
