Наш найскладніший армійський досвід припав на Бахмут.
Один мій товариш казав мені тоді, що внутрішньо згоден бути тут. Що готовий миритися з тим, що відбувається. Що не проти терпіти погрози та ризики. З однією умовою – якщо рішення про оборону міста ухвалювалося військовими, а не політиками.
Його можна було зрозуміти. Солдат ніколи не бачить загальної картини. Не може оцінити стратегічний задум. Що менше зірок на твоїх погонах, то меншим обсягом інформації ти володієш. Загальним задумом володіють на самому верху, але якщо на твоїх погонах зірок немає зовсім, то тобі залишається лише вірити в розумність плану.
Що ближче ти до “нуля”, то менша твоя особиста зона контролю. Твоєю долею розпоряджаються люди, яких ти не бачиш. Твоє життя залежить від тих, кого ти не знаєш. І тому така важлива переконаність в усвідомленості того, що відбувається. Віра в те, що твоя доля – в руках професійних військових, а не політиків.
Цілком можливо, що самі політики переконані, що вони також займаються війною. Вони можуть сказати, що військова вертикаль так чи інакше замикається на людині без погонів. Що мандат довіри, отриманий під час виборів, дає їм право ухвалювати кадрові рішення і визначати, кого призначати командувачем армією.
Але в тому й особливість, що оптика політиків аж ніяк не має збігатися з оптикою тих, хто воює. Збройні сили звикли розділяти людей у погонах та людей у кріслах. І те, як самі політики сприймають можливу зміну командувача, зовсім не обов’язково співпадатиме з тим, як побачать цю кадрову ротацію ті, хто на фронті.
Сама поява новин про конфлікт між Валерієм Залужним та Володимиром Зеленським закріплює в суспільній свідомості думку про самостійність головкому. Про те, що він здатний заперечувати політикам. Ймовірно, саме ця його якість не подобається главі держави. Але річ у тому, що ця ж якість Валерія Залужного важлива для тих, хто є його підлеглими, а не начальниками.
У випадку його відставки будь-хто, хто буде призначений на його місце, опиниться в максимально вразливій ситуації. Бо сприйматиметься як слухняний інструмент у руках політиків. Його офіцерський досвід, армійська кваліфікація та військовий талант виявляться вторинними порівняно з цим фактором. Для сотень тисяч людей у погонах Валерій Залужний буде людиною, звільненою за власну думку, за готовність сперечатися та відстоювати свою позицію. А будь-хто, хто прийде йому на зміну – сприйматиметься як виконавець волі президента.
Солдат не може оскаржити наказ – тому йому важливо знати, що цей наказ має сенс. А ще важлива віра в командира – і в те, що той наважиться заперечити, якщо отримає нерозумне чи самогубне розпорядження. Віра в командира – це віра в людину, здатну зберегти твоє життя.
Одна річ, якщо армія вважає, що нею керують професіонали. Вихідці з її ж середовища. Люди, які розуміються на стратегії та тактиці. І зовсім інша – якщо армія починає вважати, що нею керують політики. Політик може бути популярним, яскравим, харизматичним, але той факт, що він не носив погони – знижуватиме загальний рівень довіри до його рішень. Він приречений на те, що його сприйматимуть як людину, яка думає про свій рейтинг та популярність. Якщо армія вирішить, що нею керують політики, це позначиться на її настроях.
Утім, ідеться не лише про армію. Якщо суспільство бачить, що популярного, але норовливого генерала позбавляють посади, воно відтепер покладатиме всю повноту відповідальності на того, хто його звільнив. Будь-яке ускладнення на фронті цієї миті ризикує стати особистою відповідальністю президента та його оточення. В момент свого звільнення Валерій Залужний залишиться єдиним спадкоємцем “непрограшу” у війні. А весь наступний літопис війни буде писатися з чистого аркуша.
Ніхто не знає наслідків можливої зміни командувача. Цілком можливо, що на полі бою нічого не зміниться. Але реальність часом складається з того, що люди про неї думають. Особливо якщо йдеться про людей, які тягнуть на собі фронт.
Так уже сталося, що Валерій Залужний для українського суспільства – це “людина та пароплав”. Ім’я загальне. Універсальне узагальнення всього українського військового керівництва. Навряд обиватель знає імена всіх командувачів родами військ. Навряд чи він в курсі, хто саме відповідає за той чи інший напрямок чи операцію. Тому обиватель пакує всі армійські рішення в одну коробку, яка підписана ім’ям чинного головкома. І потім обиватель визначається з тим, чи довіряє він тому, що відбувається, а чи ні.
І зараз ця довіра є. А в разі відставки головкома проблема для Офісу президента буде не в тому, що Валерій Залужний може вирішити піти в політику. І не в рейтингах його потенційної партії – якщо він таку вирішить створити. Проблема буде в тому, що в суспільній свідомості зникне остання “людина-інститут”, яка сприймається армією та суспільством як інструмент стримувань та противаг на високому політичному рівні.
Зміна популярного головкома може не призвести до успіхів на полі бою. І в цьому разі вона вирішуватиме лише приватну проблему конкретних людей у владі, життя яких від Залужного ніяк не залежить. А спостерігатимуть за цим сотні тисяч людей на фронті, життя яких цілком залежить від головкома. І які звикли вірити в його здатність їх захистити.
Знаєте, навіть щоби програти на виборах, до них спершу треба дожити.
Павло Казарін, для УП
