Віктор БЕДЬ
Інформаційно-аналітична редакція
газети «Срібна Земля»
18 жовтня 2025 р.
Тиша замість прориву
17 жовтня 2025 року у Вашингтоні відбулася зустріч Президента США Дональда Трампа з Президентом України Володимиром Зеленським. Її чекали як можливий дипломатичний прорив. Але насправді вона стала демонстрацією політичної обережності і навіть холодності.
Не було підписано жодних документів, не оголошено про передачу зброї, не оновлено санкцій проти Росії. Формат зустрічі теж показовий: Зеленського зустріли без урочистого протоколу, переговори відбулися не в Овальному кабінеті, а за “робочим обідом” з порожніми тарілками — радше як постановочний кадр, ніж реальний політичний жест. Цей символізм важливіший за слова: Вашингтон залишив Україну в режимі дипломатичного очікування, а головну увагу переніс на підготовку саміту Трамп–Путін у Будапешті.
Будапешт як дзеркало нової гри
Запланована зустріч у столиці Угорщини стала справжнім геополітичним викликом. Сам факт, що перемовини мають відбутися саме в Будапешті — країні, яка відкрито симпатизує Кремлю, — говорить про зміну тональності у відносинах між США та РФ.
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан позиціонує себе як “миротворець”, але фактично виконує роль політичного посередника Москви у Європі. Будапештський саміт може перетворитися на майданчик ревізії світової безпеки — де Росію спробують легалізувати як “необхідного гравця”, а не агресора. Для України це означає ризик опинитися не за столом переговорів, а у списку тем для торгу.
Трамп і Путін: політична психологія “дружнього суперництва”
Поведінка Дональда Трампа — це суміш внутрішньополітичного розрахунку, особистої психології та геополітичного прагматизму. Він прагне виглядати “миротворцем”, але фактично грає на затягування війни, використовуючи Україну як аргумент у переговорах із Путіним.
Його риторика — “мир за 24 години”, “не провокувати Росію”, “шукати компроміс” — звучить привабливо, але повторює кремлівські тези. Фактичні дії — відкладання поставок зброї, пасивність у санкційній політиці — свідчать про байдужість, замасковану під прагматизм.
Будапештський меморандум: не просто історія
Україна має повне моральне і юридичне право вимагати від усіх підписантів Будапештського меморандуму — Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Російської Федерації та України — повернення до виконання його положень, ухвалених 5 грудня 1994 року. Саме цей документ гарантував нашій державі суверенітет і безпеку в обмін на добровільну відмову від третього за потужністю ядерного арсеналу у світі. Його порушення Росією і часткове ігнорування Заходом стали символом кризи міжнародного права та занепаду системи гарантій безпеки, створеної після “холодної війни”. Відновлення дії цих гарантій — питання не лише України, а й довіри до всієї архітектури світової безпеки.
Що робити Україні
Україна повинна діяти одночасно у п’яти взаємопов’язаних напрямках:
- Дипломатія та безпека — вимагати реальних гарантій, запровадити механізми спільного виробництва озброєнь із союзниками, і закріпити “санкційні автомати”, які автоматично спрацьовуватимуть у разі нової агресії. Розвивати розвідувальну співпрацю та інтеграцію у системи безпеки НАТО.
- Посилення Збройних Сил і оборонної стійкості — модернізувати армію, збільшити підготовку особового складу, створити багаторівневу систему ППО, РЕБ і протидії дронам, забезпечити стабільний ланцюг постачання боєприпасів та військової техніки.
- Розвиток оборонної промисловості — нарощувати власне виробництво зброї й боєприпасів, залучати міжнародні інвестиції у спільні виробництва, розвивати технологічні кластери, запровадити державну програму стимулювання підприємств ВПК.
- Економічна мобілізація — перевести частину економіки на воєнні рейки, забезпечивши адаптацію промисловості, енергетики й логістики до потреб оборони. Створити умови для стабільного функціонування критичної інфраструктури, захисту енергосистеми та промислових об’єктів.
- Внутрішня ефективність і професіоналізація управління — підвищити рівень компетентності дипломатії, стратегічного аналізу, роботи спецслужб і державного управління. Сформувати систему ухвалення рішень, що спирається на професіоналізм, аналітику та довгострокове планування, а не ситуативну політику.
Українська відповідь — зрілість і єдність
Сьогодні від України вимагається не лише героїзм, а державна мудрість. Поки світ вагається, Україна має залишатися активним і суб’єктним гравцем, який не дозволить вирішувати свою долю без своєї участі. Мир не може бути компромісом зі злом — він має спиратися на правду, волю та національну єдність. І лише тоді Україна збереже не лише територію, а й свою історичну гідність.
