Відносно ядерного і стратегічного військового розброєння України у 90-х рр. минулого століття та надалі, можна говорити і писати багато про що, зокрема, і щодо різнопланових ітерпритацій та вигадок. Та є об’єктивні обставити, які призвели до цього критично негативного наслідку, про які у більшості забують згадувати чи не бажають говорити:
- Головним винуватцем ядерного і стратегічного військового розброєння України в 90-х рр. минулого століття та надалі була і залишається першочергово політична влада держави, найперше в особі її президентів та їх політично-владного оточення, а не закордонні держави та їх змінні лідери.
- Збереження після 24 серпня 1991 р., коли Україна відновила свою історичну державну незалежність, всієї повноти московської, промосковської та запроданської так званої інтернаціональної комуністично-радянської номенклатури колишнього Союзу РСР/КПРС, зберегло при державній владі (по всій вертикалі і горизонталі) абсолютну більшість антиукраїнських державних керманичів у найвищих владних інституціях в середині України та зовні (зокрема, у дипломатичному корпусі).
- Збережена при державній владі після 24 серпня 1991 р. московська, промосковська та запроданська так звана інтернаціональна комуністично-радянська номенклатура колишнього Союзу РСР/КПРС і надалі продовжувала тісну співпрацю з політичною Московою (для багатьох з яких, вона була рідною та материнською), рухалася у форваторії московської політики та забезпечувала, поряд із своїми корупційним і політичними інтересами, московські імперські інтереси, розглядала Україну як невід’ємну частину спільного пострадянського геополічного простору, який мав зберігатися і розвиватися у тісній та стратегічно тривалій співпраці з Російською Федерацією.
- Проведення ядерного і стратегічного розброєння України у 90-х рр. минулого століття та надалі, – це була державна зрада на користь Російської Федерації найвищих політичних посадових осіб держави, зокрема, Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та їх найближчого політично-владного оточення, яка проводилася усвідомлено, взаємоузгоджено та взаємосплановано з політичною Московою та без особливого примусу з боку західноєвропейських держав і США.
- Україна, як незалежна і достатньо потужня європейська Держава, могла і повинна була мати та впроваджувати іншу політику щодо питання зберезження свого ядерного військового статусу та стратегічного військового комплексу, з метою забезпечення свої національної безпеки та територіальної цілісності держави після 24 серпня 1991 р., але для цього потрібно було провести осінню-зимою 1991 р. переобрання у своїй абсолютній більшості комуністичної Верховної Ради України першого (чи – дванадцятого, по старому) скликання та усунути антиукраїнську комуністичну номенклатуру КПРС від державної влад. До таких радикальних політичних реформ у той час був готовий у своїй більшості український народ, але більшість керівництва опозиції (Народної Ради у ВРУ, Народного Руху України, Української Республіканської Партії та Демократичної Партії України) з різних причин (!!!) не були готові чи здатні провести такі вкрай необхідні радикальні політичні реформи і допустивши розкол у середині демократичної опозиції, пішли на пагубну і трагічну для українського народу і Держави Україна співпрацю із збереженими при державній владі антиукраїнськими комуністичними силами… Цьому протидіяла невилика група народних депутатів України першого скликання, що були об’єднанні у Радикальній фракції (на чолі з В’ячеславом Чорновлом), яка діяла у складі Народної Ради Верховної Ради України, але їх було занадто мало, щоб реалізувати радикальні перевибори Верховної Ради України осінню-зимою 1991 р.
А далі, все і всім зрозуміло, і не тільки в питаннях ядерного і стратегічного військового розброєння…
Найстрашніший і найгірший результат вищезазначеного – широкомасштабна російсько-українська війна 2014 – 2024 рр. та колосальні людські втрати людських життів, – життів українців…
Віктор БЕДЬ,
голова Всеукраїнського товариства борців
за незалежність України у ХХ столітті,
народний депутат України першого скликання,
відповідальний секретар Радикальної фракції
у ВРУ (1990 – 1994)
м. Ужгород,
11.02.2025 р.
