Історія про можливе залучення працівників з Бангладешу на підприємства Закарпаття стала справжнім інформаційним вибухом. Кілька днів тому соцмережі заполонили емоційні обговорення: хтось обурювався, що місцевим мешканцям пропонують «конкурувати» з працівниками з Азії, інші вбачали в цьому чергову змову проти українців
У підсумку, історія набула такого масштабного розголосу, що закарпатське підприємство офіційно заявило: жодного набору іноземців не буде й на роботу готові брати лише українців. Але чому закарпатські підприємства для залучення працівників змушені вдаватися до таких кадрових вивертів?
Сенсація чи крик про допомогу?
Якщо говорити про запрошення бангладешців чи інших працівників з Азії для роботи в Україні, то це давно не сенсація і Закарпаття тут точно не претендує на перше місце за креативність. До прикладу, серйозно про працівників із Бангладешу на нараді з ексголовою Львівської ОВА Олегом Синюткою говорили підприємці Львівщини приблизно 7 років тому у 2018-му. «Високий Замок» детально тоді описував робочу кризу та бажання місцевих роботодавців скористатися робочою силою з Азії у матеріалі «Бракує робочих рук? Привезуть із Бангладеш!»…
Зараз, коли на Закарпаття релокувалися понад чотири сотні підприємств і з’явилися тисячі робочих місць, проблема безробіття в області постала гостро як ніколи і логічно, що хоч і у доволі нестандартний спосіб, але отримала потрібний розголос. Місцевий бізнес, перед загрозою зупинки виробництва, вирішив зробити «хитрий хід»: запустити тему про «іноземців», щоб привернути увагу до питання. І це спрацювало…
Корені кадрової кризи на Закарпатті
Дефіцит робочої сили у Закарпатській області став проблемою № 1 для промислового сектору ще понад десять років тому. Підприємства-гіганти, такі як Jabil та Yazaki Україна, почали активно залучати працівників з інших регіонів — з Донбасу, Запоріжжя та східних областей. Самі закарпатці завжди віддавали перевагу заробіткам за кордоном: Чехія, Німеччина, Словаччина, Угорщина, а в останні роки — Голландія, Канада і навіть США — традиційні напрямки трудової міграції. Що з того часу змінилося?
Війна. З початком повномасштабного вторгнення область стала одним із головних хабів для релокації підприємств. Сюди переїхали великі і середні виробництва. Місцеві підприємства теж не зупинилися, а навпаки — розширили потужності. Це призвело до ще більшого розриву між кількістю робочих місць і наявністю працівників. За різними даними від самого бізнесу і від обласної влади, на підприємствах Закарпаття брак кадрів складає у районі 30%!
Куди зникають місцеві робочі руки?
Такий кадровий дефіцит має три ключові причини. По-перше, це — масовий виїзд закарпатців за кордон. За два роки війни область покинуло близько 300 тисяч мешканців, які поїхали, в основному, до ЄС. І, цілком імовірно, що частина з них не повернеться навіть після перемоги, бо облаштувалася у нових країнах.
По-друге, переселенці, які приїхали на Закарпаття, не поспішають виходити на ринок праці. Так само 300 тисяч з гаком внутрішньо переміщених осіб приїхало на Закарпаття. Більшість із них або вже мають віддалену роботу, або не розглядають місцеві вакансії взагалі. Чому так є? Питання риторичне…
Третій фактор — мобілізація та страх перед ТЦК. Реальність така, що чимало чоловіків уникають офіційного працевлаштування, бо бояться отримати повістку. Є люди які намагаються навіть не виходити з дому, а не те, що йти працювати. Навіть попри хороші умови праці, зарплату вище середнього рівня. Очевидно, що бізнес, який готовий надати бронювання, не може у традиційний спосіб донести меседж про позитив працевлаштування до потенційних працівників.
Бангладешці як інформаційний привід
Відтак одна з компаній, ДП «Ламелла», що розташована в Тячівській громаді, аби цей меседж таки донести, вирішила діяти нестандартно. Вони анонсували можливий набір працівників з Бангладешу, хоча головна мета була зовсім іншою — змусити українців подивитися на вакансії вдома. І справді, підприємство пропонує 25 тисяч гривень зарплати, безкоштовне житло, обіди та транспорт. Проте 700 місць залишаються вакантними. Цей кейс ще раз показав: проблема не в тому, що роботи немає, а в тому, що українці її не шукають тут.
Українцям треба повертатися — вдома є робота
Поки соцмережі запитували: «А чому не українців?», місцевий бізнес відповів: «Ми і є тут для українців!». Головна мета цієї історії – залучити наших людей. Робочі руки зараз потрібні не лише в Закарпатті. Україна втрачає понад 3 мільйони працівників через війну, міграцію і демографічні зміни. Тому питання залучення кадрів стає національним викликом. Історія з бангладешцями показала, що коли українцям нагадують про можливості вдома, вони починають замислюватися. Якщо це допоможе хоча б частині людей повернутися і працювати в Україні – значить цей інформаційний привід спрацював.
Джерело:groza-news
