Республіка Кіпр, яка вже 20 років в ЄС, почала активно просувати свій вступ до НАТО. Греки-кіпріоти прагнуть зміцнити безпеку, адже пів століття перебувають в стані конфлікту з турками-кіпріотами Північного Кіпру, який, за міжнародним визначенням, окупований військами Туреччини. Вступ до Альянсу може мати важливі наслідки як для самого острова, так і для України, яка має схожу проблему – через війну з РФ втрата контролю над частиною своїх територій та таке ж бажання долучитися до НАТО. Подібність ситуацій створює важливі прецеденти в міжнародній політиці та колективній безпеці
Історичний контекст: чому Кіпр розділений і не може помиритися

Розділений Кіпр, південь – Республіка Кіпр, північ – Турецька Республіка Північного Кіпру
Кіпр має довгу і багату історію, що сягає найдавніших часів. Розташований на перехресті торгових шляхів між Європою, Азією та Африкою, він був важливим центром різних цивілізацій. Та найважливіші події, які досі впливають на життя острова та висять над ним, як Дамоклів меч, сталися не так давно.
Якщо грецька колонізація та поширення елліністичної культури на Кіпр почалися приблизно ще 3,5 тис. років тому, то турецьке нав’язування своїх традицій та людей стартувало лише 450 років тому, коли Османська імперія захопила острів. Якщо спершу дві культури співжили у відносному балансі, то за останні століття все змінилося.
Етнічний розкол між греками й турками особливо поглибився в час в британського правління (1878–1960 роки). Грецька більшість прагнула об’єднання з Грецією (або енозіс), тоді як турецька меншість виступала за розподіл острова (чи таксим) і тісніші зв’язки з Туреччиною.
Після здобуття незалежності в 1960 році Кіпр став республікою зі складною системою розподілу влади між греками-кіпріотами і турками-кіпріотами. Однак міжетнічні напруження швидко загострилися. У 1963 році спалахнули заворушення через суперечки щодо конституції, що призвело до створення буферної зони під егідою ООН.
Греція і Туреччина, країни-гаранти незалежності Кіпру, активно втручалися у справи острова. Тодішня грецька військова хунта підтримувала ідею енозісу, що викликало занепокоєння Туреччини.
У липні 1974 року на Кіпрі стався переворот, організований грецькою хунтою. Новий уряд прагнув об’єднання з Грецією. У відповідь на переворот Туреччина здійснила військову операцію під назвою “Аттіла”. Турецькі війська висадилися на півночі Кіпру, заявивши, що діють для захисту турецької громади. Протягом кількох тижнів Туреччина захопила приблизно 37% території острова.
Війна завершилася створенням фактичної лінії розмежування, відомої як “Зелена лінія” (контроль здійснюють миротворчі сили під егідою ООН), що розділила Кіпр на північну частину, контрольовану Туреччиною (близько 35 тис. турецьких військових перебувають на острові), та південну частину, де збереглася Республіка Кіпр, яка має тісні зв’язки з Грецією, США та Великою Британією (остання володіє 2% території острова, де розташовані британські військові бази Акротирі і Декелія).
На сьогодні офіційно визнана міжнародною спільнотою держава, член Європейського Союзу є Республіка Кіпр. Вона контролює близько 63% території острова. Натомість Турецька Республіка Північного Кіпру – це самопроголошена держава, визнана лише Туреччиною, вона контролює близько 37% площі Кіпру.
Чому конфлікт триває десятиліттями, найперше через відсутність компромісу. Грецька та турецька громади мають принципово різні погляди на майбутнє Кіпру.
Греки-кіпріоти прагнуть єдиної держави, а турки-кіпріоти — визнання їхньої незалежності. До того ж Туреччина вважає Кіпр стратегічно важливим і виступає проти інтеграції острова з Грецією. ЄС підтримує Республіку Кіпр, що додає складності у переговорах. Туреччина також має сильний військовий контингент на півночі Кіпру, а це викликає напругу. З іншого боку, Республіка Кіпр спирається на підтримку ЄС, Греції, Великої Британії та США.
Найближчим до компромісу був план Кофі Аннана у 2004 році, але він провалився на референдумі, бо греки-кіпріоти не підтримали ідеї, що на острові збережеться турецька військова присутність.
Якщо провести паралель, то конфлікт у Кіпрі може частково нагадувати і ситуацію в Україні. Коли є українська більшість, та проросійська меншість на сході, яка виникла там внаслідок імперської політики Росії. Як Туреччина, так і Росія заявили про введення війська для “захисту своїх громадян”, однак насправді важливішими є приховані політичні мотиви таких дій, які пов’язані з імперськими амбіціями зберегти свої зони впливу.
Джерело:espreso.tv





