Пропонуємо нашим читачам чергову статтю пов’язану з Сербією. Раніше ми вже розглянули цілий ряд тем: «Що спільного між імперськими ідеологіями сербів та московитів?», «Що спільного між кривавими диктаторами путіним та Мілошевичем?», «Московська пропаганда у війнах колишньої Югославії», «Роль московських найманців у війнах колишньої Югославії», «Сербські найманці в російсько-українській війні 2014 – 2023 років».
Так як ми вже розбивали міфи роспропаганди про начебто майже тисячолітню спільну історію між московією та Сербією, так ми можемо впевнено заявити, що зв’язки між українцями та сербами набагато довші, ніж ми самі собі думаємо, самі довші ці зв’язки серби мають з представниками Закарпаття, але це питання ми розглянемо іншим разом.
Так, під час Визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького в 1648 – 1654 роках, сербські добровольці активно вступали в ряди війська Запорізького, де вихідці з Сербії створили три повноцінні боєздатні полки. Цей факт любила замовчувати «радянська» та «пострадянська» історія, але активно піарили напівфейковий підрозділ «Сербські Гусари», який утворився під кінець Північної Війни в 1700 – 1721 роках.
В подальші століття військова співпраця між українцями та сербами була незначна, але постійно були контакти між духовенством та інтелігенцією. З початку відновлення Незалежності в 1991 році україно-сербські відносини проходять плавно та без будь-яких глобальних коливань.
Тут треба зазначити, що українські миротворці в складі ООН приймали участь в Боснії, Воєводині, Хорватії, Македонії та Косово.
Перший дипломатично-політичний конфлікт між Києвом та Белградом стався в 2007 році, коли українська громада Сербії намагалася встановити пам’ятник жертвам Голодомору 1932 – 1933 років, на який не давали дозвіл місцеві проросійські політики. Україна не визнала незалежність Косова, що є одним з позитивних аспектів в міждержавних відносинах між нашими країнами.
Дійсно складні відносини між Сербією та Україною розпочалися в 2014 році з початком анексії АР Крим та окупацією Луганської та Донецької областей. В цей час офіційний Белград розпочав політику “сидіння на двох стільцях”, бо з однієї сторони серби засудили та не визнали російську збройну агресію, а з іншого боку продовжили активно співпрацювати з рф у різних сферах, в тому числі і військовій, та не долучилися до Західних економічних санкцій проти рф.
З початком повномасштабної війни серби максимально пробують дотримуватися нейтралітету, але при тому ряд світових ЗМІ повідомляли, що Сербія через треті країни передавала Україні боєприпаси на радянські зразки зброї.
Олександр ТИВОДАР
