Примушування України до “миру” перед Росією, до якого вдається США, відбувається на тлі складної для Сил оборони ситуації на фронті.
Навряд за чотири роки повномасштабної війни було багато періодів, коли обстановка виглядала інакшою – адже Україна протистоїть противнику з кратно більшою та забезпеченішою армією. Однак зараз, перед початком п’ятого року великої війни, труднощі на фронті відчуваються особливо гостро.
Росіяни намагаються повністю “закрити” Донеччину та витіснити Сили оборони за річку Оскіл на Харківщині. Паралельно вони активно просуваються Запорізькою областю та кілька місяців як відкрили новий фронт на Дніпропетровщині.
Причин, чому це стало можливим, кілька.
По-перше, в Силах оборони закінчується піхота, тобто люди, які своїм тілом та автоматом закривають передній край. А воювати суто дронами, будьмо чесними, ми поки що не навчилися.
По-друге, управлінські рішення на найвищому рівні, про що як відкрито, так і анонімно говорять авторитетні військові, стають дедалі більш запізнілими та сумнівними.
По-третє, російська армія, на жаль, зберігає за собою перевагу в небі за кількістю дронів на лінії фронту та на 10–20 кілометрів углиб неї.
З одного боку, це все може скидатися на те, що Дональд Трамп називає “відсутністю карт на руках”. Об’єктивно Україна з різною швидкістю відступає на кількох ключових напрямках фронту і вже не має контролю над частиною Курської області Росії, яку можна було б покласти на стіл переговорів.
З іншого – якщо говорити з військовими, стає зрозуміло, що фронт насправді не сиплеться. І шанси на те, щоб утримати лінію зіткнення, якщо Україна вирішить продовжувати битися, все ж є. Необхідні для цього умови – посилення мобілізації, вчасні компетентні рішення командування, чесні доповіді командирам корпусів, головнокомандувачу, Генштабу (що нерозривно пов’язано з попереднім пунктом) та перехоплення ініціативи в небі.
Це перша частина тексту про детальну ситуацію на фронті й те, якою вона може бути в 2026 році – ця публікація стосується Донеччини. У другій частині, що вийде згодом, ми розповімо про прорив на Запоріжжі та Дніпропетровщині, а також про стан справ на Харківщині.
Імовірно, найтяжчі битви на фронті в 2026 році будуть на Донеччині. За найоптимістичнішим сценарієм, Сили оборони битимуться за Лиман, Сіверськ, Костянтинівку, Дружківку, Мирноград та Добропілля. За більш песимістичним – за Краматорськ і Слов’янськ.
Окреслимо обстановку навколо ключових міст Донецької області – таких залишилося 9:
1. Покровськ – великою мірою втрачений. На північній околиці міста все ще є українські позиції; втім, більша частина Покровська перебуває під контролем окупантів. Уся частина населеного пункту нижче залізниці, яка “розрізає” місто навпіл, за даними УП, перебуває під росіянами. Лінія бойового зіткнення, за інформацією “Української правди”, проходить ледь не по північній околиці міста. Карта Генштабу по Покровському напрямку відстає від реальності щонайменше на місяць.
Запізнілі спроби зачистити Покровськ не дали і в принципі не могли дати бажаного результату – росіян вже було надто багато.
Контрдії в сусідньому селі Родинське, через яке проходить одна з доріг до міста, а саме Добропілля – Покровськ, були успішними, проте згодом його повторно зайняв противник.
Свіжа заява 7-го корпусу Десантно-штурмових військ щодо зачистки центру Покровська, за даними УП, не відображає реальний стан справ.
Щонайменше з 6 листопада окупанти почали затягувати в Покровськ техніку. Відео із заїздом у місто в стилі постапокаліптичного екшену “Шалений Макс” – колоною роздовбаних машин і мотоциклів, набитих бойовиками, – розійшлося по всіх соцмережах.
19 листопада в місто закотився перший російський танк. 20-го пропагандисти показали, як спокійно, на повний зріст окупанти ходять найпівденнішим мікрорайоном міста – Шахтарським.
“Пі*арські танки вже в Покровську, пі*арські міномети вже в Покровську. Історія (з брехнею вищих командирів – УП) продовжується, вони далі грають у цю гру. Як і вся країна. Про місто вже треба забути, росіяни готуються штурмувати наступні села, які лягатимуть, як доміно”, – констатує в розмові з УП заступник командира батальйону з Покровського напрямку.
Покровськ став першим містом цієї війни, яке Україна втратила не на землі, а в небі. Приблизно в серпні цього року росіяни встановили дроновий контроль над повітряним простором Покровська, зокрема силами одного з їхніх найефективніших підрозділів БПЛА “Рубікон”. Відповідно це унеможливило логістику та заміну людей на позиціях.
Уніфікованого та масштабованого рішення по протидії ворожим пілотам на рівні Сил оборони все ще немає.
2. Мирноград, місто-супутник Покровська – під контролем Сил оборони. Однак окупанти регулярно намагаються зайти в місто з різних боків, зокрема зі сторони Покровська.
Найбільший ризик Мирнограда – втратити останні дороги до міста, що означатиме “закриття” вже сформованого напівоточення. Нагадаємо: дороги через Покровськ більше немає, шляхи до Мирнограда обмежені, і росіяни це чудово розуміють.
“У нас по маршруту заходу в Мирноград уже скрізь фактично “сіра зона”. Але замість відводу ми отримуємо накази завести в місто для оборони ще більше людей. Це виглядає абсурдно, м’яко кажучи”, – ділиться з УП один із офіцерів-морпіхів.
3. Костянтинівка – у місто вже понад місяць проникає противник, регулярно спалахують стрілецькі бої. “І це вже не ДРГ”, – підкреслює в телефонній розмові з УП командир одного зі взводів БПАК 93-ої бригади, що працює на Костянтинівському напрямку.
“Констаха”, як називають місто військові, повністю проглядається противником з дрона, росіяни регулярно її обстрілюють. Окупанти, як розповідають УП в 19-му корпусі, дотримуються своєї ідеї не штурмувати Костянтинівку, а обійти її щонайменше по Дружківці. Тобто захопити одразу два міста.
Саме тому вони продовжують старатися “наростити” свої клешні: східну – з боку Часового Яру, західну – з боку Добропільського виступу.
4. Лиман і Сіверськ, міста-ворота до Слов’янська – окупанти вже кілька разів “заскакували” в обидва міста, проте Силам оборони вдавалося їх вибити. Імовірно, в обох населених пунктах найближчим часом почнуться вуличні бої.
Багатостраждальні Сіверськ і Лиман та підрозділи, що їх обороняють, практично завжди перебувають поза увагою журналістів та суспільства. Хоча на цих напрямках росіяни регулярно штурмують. А на деяких ділянках, як-от, наприклад, від Невського до Шандриголового, окупанти цьогоріч просунулися майже на 20 (!) кілометрів. Це більше, ніж у деякі місяці на Покровському напрямку.
Чи не єдиними помітними новинами з Лимана та Сіверська стають жорсткі та болючі розстріли росіянами цивільних – противник тут також “інфільтрується” між українських позицій і проходить по 5 кілометрів за лінію фронту.
Також російські дрони дотягнулися до однієї з ключових доріг сходу – Ізюм – Слов’янськ. За даними УП в одному з підрозділів БПЛА, це стало можливим саме через втрату частини висот на Лиманському напрямку.
Деталізуємо трохи про Сіверськ і Лиман поокремо.
Сіверськ. Натиск окупантів на це місто посилився після непоміченого весняного падіння Білогорівки.
Станом на кінець осені Сили оборони повністю або частково втратили ще три села західніше від Білогорівки: Григорівку, Серебрянку та Дронівку. Це оголило Сіверськ з півночі, а також, враховуючи втрату Серебрянського лісництва (про що йтиметься далі), створило росіянам суцільний коридор від окупованої Білогорівки, Верхньокам’янського до лісу та зрештою Лимана.
Захоплення Сіверська відкриє росіянам дорогу до Слов’янська.
Лиман. В історії з пожвавленням російського наступу на Лиман є деталь, яка не вийшла за межі військових кіл – це остаточна втрата Серебрянського лісництва наприкінці вересня цього року. Це був густий лісовий масив на 8–10 тисяч гектарів, який разом із Сіверським Дінцем прикривав собою велику частину півночі Донецької області.
Новою лінією розмежування на цьому напрямку стала залізниця, що йде від Лимана до Ямполя. Наразі Сили оборони намагаються втримати цей рубіж.
Після витіснення українських підрозділів з лісництва окупанти сміливо пішли на Ямпіль, біля якого вже утворилася широчезна “сіра зона”, а звідти – на околиці колись деокупованого Лимана. Сам Лиман, за даними УП, росіяни планують обходити – як і всі великі міста в останні роки. Зі сходу – по згаданому Ямполю, із заходу – по Дробишевому, де вже також фіксували противника.
Захоплення Лимана відкриє противнику ще одну дорогу на Слов’янськ – пряму і коротшу за ту, що веде із Сіверська, але з подоланням водної перешкоди, Сіверського Дінця.
5. Добропілля, Дружківка, Краматорськ, Слов’янськ – повністю під контролем Сил оборони, розташовані за 10–20 кілометрів від ЛБЗ, регулярно зазнають атак російськими дронами та КАБами.
Добропілля та Дружківка щодня стають усе менш придатними для життя. В обох містах з літа проходить евакуація цивільних громадян. Краматорськ і Слов’янськ лишаються останнім бастіоном великої цивілізації на Донеччині – як для цивільних, так і для військових. Втім, і їхня перспектива, на жаль, сумнівна.
“Те життя, яке є зараз у Краматорську, піде, місто почне вимирати в квітні – травні 2026-го. Влітку Краматорськ почне, на жаль, перетворюватися на Костянтинівку. Краще не буде”, – ділиться з УП своїми роздумами командир одного з підрозділів БПЛА, який нині має в Краматорську тилову базу.
Джерело:pravda.com.ua
