Про це повідомляє Радіо Ватикану.
У контексті наближення до великого ювілею 1700-річчя першого в історії Церкви Вселенського Собору, що відбувся в Нікеї 325 року, Халкедонський митрополит пригадав, що саме на цьому Соборі була встановлена формула для обчислення дати Пасхи. Дата Великодня і досі вираховується за цією методикою, хоча і ґрунтується на двох різних календарях: григоріанському та юліанському.
«Питання спільного святкування Великодня, – підкреслив він, – поступово постає як екуменічне питання першого порядку. Дійсно, як же ми можемо свідчити істинність таїнства, що лежить в основі свідчення християнства, якщо ми залишаємось розділеними щодо цього питання? Я вважаю, що ювілей, який стоїть на порозі, повинен спонукати нас замислитися над нашими літургійними практиками у пошані до цілісності тіла Христового».
Архиєрей додав, що для Православної Церкви календарні питання залишаються тернистими і, як показала історія, можуть призвести до розколів.
«Святкування Великодня в ту саму неділю у всьому християнському світі на цій соборній історичній основі, – наголосив він на завершення, – було би могутнім посланням свідчення та примирення».
Митрополит також пригадав дві останні енцикліки Папа Франциска Laudato si’ та Fratelli tutti, зазначивщи, що вбачає в цих двох документах також «чудову нагоду для діалогу та зближення», бо Патріарх Варфоломій І також приділяє велику увагу як захисту навколишнього середовища, так і питанням солідарності.
Халкедонський митрополит поділився також своїми думками про тему наступної XVI Звичайної Загальної Асамблеї Синоду єпископів, що відбудеться у Ватикані в жовтні 2023 року на тему: «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія».
Він зазначив, що у виборі цієї теми він вбачає один із плодів екуменічних стосунків і це не випадково, що в найновіших документах Міжнародної змішаної комісії з богословського діалогу між Католицькою та Православними Церквами мова йде про синодальність та першість.
Митрополит Еммануїл процитував сам документ: «Протягом усього першого тисячоліття, Церква на Сході та на Заході була єдиною у збереженні апостольської віри, у безперервності апостольської спадкоємності єпископів, у розвитку структур синодальності, нерозривно пов’язаних з першістю, та у розумінні влади як служіння (дияконії) любові. Хоча єдність між Сходом та Заходом інколи порушувалася, єпископи Сходу та Заходу усвідомлювали свою приналежність до однієї Церкви».
Джерело:risu.ua
