“Європейська правда” детально розповідала, як зростає напруження між США та іншими членами НАТО. Події навколо Гренландії навіть змусили європейські столиці відмовитися від мовчанки і перейти до публічного опонування Дональду Трампу.
Та є дещо важливіше за заяви лідерів.
Це – зміна суспільної думки. І саме це відбувається зараз.
Європейські виборці переглядають ставлення до США, до відносин з Америкою та до власної безпеки. І якщо нові вимоги виборців виявляться стійкими, вони точно потягнуть за собою розворот зовнішньої політики.
“Європейська правда” має у розпорядженні дані масштабного дослідження у 13 державах Європи, яке замовив авторитетний аналітичний центр ECFR – Європейська рада з міжнародних відносин. Частина цього дослідження охоплювала також Україну, де “ЄвроПравда” є ексклюзивним партнером ECFR у поширенні цих даних. (наразі ECFR також опублікував свій варіант аналізу цих даних)
Головний тренд останнього року – втрата довіри до Америки.
Юридично США лишаються союзником європейських держав у складі НАТО. Та європейські суспільства у це вже не вірять.
У більшості держав, де відбулося опитування, лише 10–15% громадян вважають США союзником. Натомість у державах, що є драйверами Євросоюзу, – у Німеччині, Франції та Іспанії – по 28% людей назвали США суперником або супротивником. А домінуюча думка сприймає Вашингтон як “вимушеного партнера”. Одночасно – підтримує зростання оборонних витрати і позбавлення залежності від США.
Падіння довіри до США було очікуваним, дивує радше його швидкість та всеохопність: навіть “протрампівські” виборці у ЄС вже не розуміють дій американського президента.
Також опитування засвідчило, що європейці не мають добрих очікувань щодо майбутнього – ані власної країни, ані усього світу. Єдиною державою Європи, що зберігає оптимізм, виявилася… Україна.
А ще у ЄС знайшлася країна, де аномально висока частка людей чекає на швидку перемогу Росії у війні (та, відповідно, повну поразку України). І ні, це не Угорщина.
Про все це – у статті “Європейської правди” за даними опитування ECFR.
Данія впала, Польща тримається
Нещодавні заяви та дії адміністрації США та особисто президента щодо Гренландії – коли Дональд Трамп та його найближчі соратники певний час навіть натякали на можливість військової операції для захоплення та силової анексії цього данського острова – відкрили нову сторінку в міжнародних відносинах та стали вододілом у відносинах між державами НАТО.
Ці події змусили політиків у багатьох державах змінити тактику у відносинах із США та почати відкрито говорити про свою незгоду з політикою Білого дому. Поворотною подією стала промова канадського прем’єра Марка Карні, яку підтримали й інші лідери (“ЄП” публікувала її текст, детальніше читайте тут “У часи Трампа світ має припинити прикидатися“).
Втім, руйнування трансатлантичних зв’язків почалося задовго до січня 2026-го.
Це наочно підтверджує опитування, яке ECFR провела у листопаді 2025 року в 11 європейських державах НАТО – це Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Польща, Данія, Естонія, Португалія, Угорщина, Болгарія, а також у двох державах поза Альянсом – в Україні та Швейцарії.
Падіння показників США було очікуваним.
Зважаючи на досвід першого терміну президентства Трампа, очікування в Європі від його перемоги були не дуже оптимістичними. Та реальність перевершила прогнози.
Ще до вступу на посаду, у грудні 2024 року, обраний президент Трамп заявив, що вважає “абсолютною необхідністю” отримати Гренландію у власність, а до того він жартував про анексію Канади. Спершу мало хто сприймав ці заяви всерйоз, та від перших днів президентства Трамп засвідчив готовність діяти всупереч інтересам союзників у Європі.
Зважаючи на все це, довіра європейців до США почала танути.
Важлива деталь: в Україні ми звикли говорити про “держави-члени НАТО”. Однак у самому Альянсі це словосполучення взагалі не вживають.
Офіційно цей термін звучить як “союзники” (англ. Allies), він підкреслює суть відносин в Альянсі.
Але європейські суспільства у “союзництво” із США вже не вірять.
Темно-синім кольором позначена частка опитаних, що вважають США союзником, і це – катастрофічні дані. Лише у трьох з 11 держав НАТО, де проводилося опитування, понад чверть респондентів бачать за США таку роль – це Польща, Британія та Угорщина.
Натомість у семи державах НАТО у союзництво з США вірить від 10% до 15% людей.
Це явно не той рівень, який дозволяє говорити про щирість в Альянсі.
Але – увага, навіть цей відверто поганий результат є очевидно завищеним у порівнянні з нинішнім станом. Це опитування на замовлення ECFR проводили ще у листопаді минулого року – тобто до початку нової гренландської кризи, погроз застосувати силу проти європейської держави та анонсованої Трампом (але потім скасованої під тиском однопартійців) нової торгової війни проти Європи.
Є всі підстави припускати, що на цьому тлі реальні показники зараз – ще гірші.
Також показовим є графік падіння віри у союзництво за рік.
У листопаді 2024-го, після перемоги Трампа на виборах, але до всіх його конфліктних заяв, ECFR проводила аналогічне опитування у тих самих країнах, з тим самим питанням.
За рік довіра до США впала всюди.
Але якщо у Польщі чи Угорщині падіння було мінімальним, менше 1%, то у Данії воно очікувано є найбільшим – з 30% у 2024-му до 15% у 2025-му.
Від “союзника” до “супротивника”
Зверніть увагу на Україну: з показником у 18% ми лишаємося в топі проамериканських настроїв у Європі. Попри всі проблеми у діях Трампа та його адміністрації стосовно України та Росії.
Та ще більше вражає порівняння з квітнем 2023 року, тобто з періодом до виборів у США.
Це дослідження ECFR включало трохи інший перелік держав, але ключові учасники збереглися.
Тоді у Європі дійсно вірили у те, що США – це союзник.
Навіть попри загальне геополітичне похолодання, навіть попри перший термін Трампа, що лишався у пам’яті, середній показник опитаних – 32% тих, хто вважає США союзником…
Це – більше, ніж у 2025-му отримала лідерка рейтингу, Польща.
А у самої Польщі 2,5 роки тому цей показник сягав 50%, але все одно був меншим, ніж підтримка у Данії – 55% довіри до союзництва США. Гренландська криза перетворила Данію із найбільшого євроатлантиста на скептика, що не довіряє Трампу та США.
І так само вражає те, що в останньому опитуванні – повторимося, ще до завуальованих погроз Трампа силою відібрати Гренландію та розпочати війну всередині НАТО – ми бачимо значну “червону зону”, тобто тих європейців, хто називає США суперником (rival) або навіть супротивником чи то ворогом (adversary).
З держав НАТО, де проходили опитування, лише у Польщі та Естонії ця група склала 9%. У решті “союзників” – це двозначна кількість. Подекуди йдеться навіть про двозначну кількість тих, хто класифікує Штати як ворога Європи.
У більшості країн НАТО “червона зона” перевищує кількість тих, хто вважає США союзником. А у Німеччині, Франції та Іспанії – трьох з чотирьох найсильніших економік Європи – ще до нещодавнього загострення відносин було аж 28% тих, що вважає США суперником/супротивником.
Це небачена ситуація для оборонного альянсу. Тим більше – для альянсу, де США історично є неформальним лідером.
Ця ситуація не може зберігатися довго.
Напруження всередині НАТО має або владнатися в осяжному майбутньому, або, за браком довіри, Альянсу доведеться пройти через внутрішні зміни.
Наразі немає ознак, що йдеться про перший варіант, і до зміни влади у США це навряд чи можливо. Трамп тепер відкрито позиціонує Сполучені Штати саме як суперника решти держав НАТО та як їхнього потенційного супротивника. А після Гренландії ставлення до Штатів у Європі є очевидно гіршим, і це додатково прискорює процеси.
Навіть друзі йдуть від Трампа?
Ще одна, насправді дуже важлива деталь.
Європейські ультраправі, на яких Трамп так сподівається, також його не розуміють та у переважній більшості втрачають довіру до дії президента США.
Дані за партійною розбивкою є у дослідженні ECFR лише на найбільших державах ЄС та лише за кількома питаннями, з яких найбільш показовим є таке:
“Чи стала перемога Дональда Трампа на президентських виборах хорошою чи поганою подією для самих американців?”
Це питання людям ставили двічі – у листопаді 2024 та 2025 років – і відповідь ультраправих виборців за рік карколомно змінилася.
Рік тому серед прибічників “Братів Італії”, тобто партії Джорджі Мелоні, 47% відсотків казали, що це – добра подія для США, та ще 21% – дуже добра (тобто сумарно 68% оптимістів). Зараз лише 29% позитивно оцінюють політику Трампа і 5% – дуже позитивно. Падіння удвічі і втрата стійкої більшості прихильників – це карколомні зміни, і вони сталися лише за рік.
І, відповідно, різко зросла кількість тих з “Братів Італії”, хто тепер вважає, що обрання Трампа було поганою або дуже поганою подією – з 9% до 29%.
Трохи меншим є падіння підтримки дій Трампа серед виборців “Альтернативи для Німеччини” – тут у Трампа спершу вірили 51% виборців (з них 29% вважали його обрання дуже доброю річчю), а тепер він має лише 34% підтримки (з них 11% – сильної підтримки).
Польська ультраправа “Конфедерація” має ще м’якшу динаміку – з 62% позитивної оцінки скоротилося до 51%, але з них дуже позитивних було 38%, а лишилося 16%. Навіть у польській партії “Право і справедливість”, якій саме Трамп допоміг зберегти посаду президента, дещо втратили довіру до його дій (падіння з 63% до 52% загальної підтримки і з 34% до 23% сильної).
Так само помірним є падіння серед французьких ультраправих – з 45% (21%) до 37% (14%)
Все це означає, що навіть у разі перемоги ультраправих у ключових державах Європи, на що Трамп дуже сподівається, це не обов’язково призведе до моментального потепління у ставленні європейських столиць до нього. Дії президента США перетнули ту лінію, коли йому бракує довіри навіть з боку тих груп, на які він покладався у Європі.
Непевна підтримка переозброєння
Але на найближчі роки США залишаться неуникним, “вимушеним” партнером Європи, бо альтернативи американського захисту, на який Європа покладалася десятиріччями, а також альтернативи американській ядерній парасольці просто не існує. І те, й інше необхідно побудувати.
І якщо у політичних колах є розуміння такої потреби, то у суспільстві воно і досі є нечітким – хоча обриси дійсно з’являються.
Наразі лише відносна більшість громадян підтримують ідею подальшого зростання оборонних витрат (графік ліворуч) та побудови своєї, європейської системи ядерного стримування потенційної агресії (графік праворуч, у нього не включені ядерні Франція та Британія).
|
|
Чи потрібна Європі своя “ядерна парасолька”? Здавалося б, на тлі нинішніх подій відповідь має бути однозначною, але опитування не дають такої картини.
Так, у більшості держав є відносна більшість, а у Польщі, Португалії та Іспанії – переконлива більшість за. Після останніх подій до них напевно доєдналася і Данія. Але проти цього шляху – суспільства Угорщини (48% опонентів, 34% прихильників) та Італії (40% на 33%)
Та й у самих ядерних державах немає суспільної готовності до нарощування потужностей.
У Франції 46% підтримують зростання власного ядерного арсеналу, 32% – проти. А у Британії зворотна картина: 34% підтримують, 44% проти.
Зі зростанням оборонних витрат – картина краща, але теж не ідеальна. Тут у багатьох державах є абсолютна більшість за, але не усюди.
А Італія – це просто біда.
Ця країна, що є третьою економікою Європи, досі не прокинулася, не усвідомила, що відбувається у світі. А як інакше можна описати те, що тут лише 27% населення підтримують збільшення витрат на оборону, а 59% – виступають проти?
І це – попри те, що з іншого питання 48% італійців заявили, що вважають можливим вихід російської агресії за межі України. Але озброюватися не хочуть…
Хто у ЄС не вірить в Україну
Окрему вагу для нас має ставлення європейців до війни та до України.
Питання про ставлення до РФ також було в опитуванні, але ми отримали його без деталізації по країнах; відомо лише, що абсолютна більшість вважає Росію ворогом/супротивником, а якщо додати ще й тих, хто вважає її суперником – то маємо переконливу більшість європейців. Думка про Росію-союзника є, але маргіналізована, а от вимушеним партнером її бачать 20–25%.
Натомість ставлення до України заслуговує на окрему увагу та може, у деяких елементах, здивувати.
Віра у завершення війни у 2026 році серед європейців не є домінуючою. Найбільш популярна думка – що за рік війна досі триватиме
За цим показником Україна цілком відображає середньоєвропейську позицію. 46% відповіли у листопаді 2025 року, що за рік війна ще триватиме.
А от віра у перемогу України притаманна лише українцям.
21% опитаних обрали цей варіант, у жодній іншій державі Європи немає близьких показників. Найближчі – Естонія та Португалія, по 8%.
Португалія загалом здивувала високим рівнем віри в Україну. Тут лише 30% тих, хто чекає, що війна за рік триватиме, і аж 51% віри у підписання мирної угоди.
Натомість у перемогу Росії вірять значно більше людей, ніж нам би хотілося. У 7 з 12 держав це – двозначні числа.
Але справжня біда – у Болгарії, де 30% опитаних вважають, що Росія отримає військову перемогу (а це означає тотальну поразку ЗСУ). Навіть в Угорщині, де керівництво країни веде відкрито антиукраїнську політику, такого немає, там перемоги Кремля чекають “лише” 14%.
Тут є серйозні питання до посла України в Софії Олесі Ілащук і до того, чи спілкується вона взагалі з болгарським суспільством.
Українці – це осередок позитиву
І насамкінець – про унікальну рису українців.
Це – віра в позитив та у те, що ми зможемо здолати навіть найскладніші проблеми.
Частково це ілюструє попередня глава, де ми згадали, що українці – єдина охоплена дослідженням нація, де значний відсоток людей заявили, що вірять у перемогу ЗСУ у війні проти Росії.
У загальноєвропейському опитуванні були також два схожих питання:
- Чи є у вас оптимізм/песимізм щодо майбутнього вашої країни?
- Чи є у вас оптимізм/песимізм щодо майбутнього світу?
Європейці, відображаючи турбулентність у світі, вплив Трампа тощо, виявилися вельми песимістичними. І якщо щодо майбутнього своєї держави у низці країн є хоч якісь позитивні очікування, то стосовно майбутнього світу наприкінці 2025 року у Європі панує песимізм.
|
|
За єдиним винятком.
І цей виняток – Україна.
58% українців мають позитив щодо майбутнього своєї держави (лише 18% – песимісти); 41% українців вірять у майбутнє світу (19% песимістів). Це – радикально відмінні показники, ніж будь-де у Європі.
Напевно, це нам просто необхідно, щоб, як то кажуть, “втримати кукуху”, в той час як європейці мають таку розкіш, як очікування гіршого.
Щоправда, світ у нас із рештою європейців один. Інша річ, що його майбутнє дійсно радикально залежить перш за все від розвитку подій в Україні, які ми відчуваємо часом краще за інших. І точно – краще за багатьох болгар або угорців.
Автор тексту:
Сергій Сидоренко, редактор “Європейської правди”,
на базі даних, наданих European Council on Foreign Relations
Дослідження громадської думки на замовлення ECFR було проведене в листопаді 2025 року в 13 європейських країнах (Болгарія, Данія, Естонія, Франція, Німеччина, Угорщина, Італія, Польща, Португалія, Іспанія, Швейцарія, Велика Британія, Україна). Опитування є репрезентативним для дорослого населення (віком від 18 років).
Опитування проводилися онлайн компаніями Datapraxis та YouGov у Болгарії (кількість опитаних – 1020 осіб); Данії (1029); Франції (1518); Німеччині (2028); Угорщині (1020); Італії (1501); Польщі (1525); Португалії (1030); Іспанії (1566); Швейцарія (1104) та Британії (2034), а також компаніями Datapraxis та Norstat в Естонії (1018). В Україні опитування проводили компанії Datapraxis та Rating Group методом телефонного інтерв’ю (1501).
Джерело:eurointegration
