2 жовтня 1990 року на площі Жовтневої революції в Києві кілька десятків студентів Києва, Львова та Дніпропетровська оголосили про початок голодування і акцій непокори, щоб змусити Верховну Раду Української РСР прийняти закони для забезпечення суверенітету республіки. «Революція на граніті» завершилась через два тижні прийняттям практично всіх вимог студентства.На обкладинці: Протестувальники на площі Жовтневої революції в Києві, жовтень 1990 року
Ініційовані Михайлом Горбачовим, який у 1985 році був обраний на пост Генерального секретаря ЦК КПРС, реформи, направлені на модернізацію радянського суспільства, не дали бажаних результатів і призвели до глибокої соціальної-економічної кризи та політизації суспільства. Послаблення ідеологічного переслідування незгідних з політикою комуністів сприяло появі в Україні численних організацій національно-демократичного спрямування, які на перших порівняно демократичних парламентських виборах радянського періоду, що відбулися у березні 1990 року, отримали майже чверть мандатів.
Опозиційні до компартії сили у кінці травня 1990 року сформували в парламенті групу «Народна Рада» під головуванням Ігора Юхновського, до котрої увійшло 126 депутатів, яка протистояла консервативній більшості з 239 депутатів з групи «За суверенну Радянську Україну». Незважаючи на ідеологічні протиріччя, Верховна Рада під головуванням комуніста Леоніда Кравчука 16 липня прийняла «Декларацію про державний суверенітет України», в якій формулювались тези щодо побудови самостійної держави в рамках нового союзного договору, підготовкою якого займався Михайло Горбачов.
Прагнучи запобігти укладанню нового союзного договору і привести у відповідність діючу Конституцію УРСР положенням «Декларації про державний суверенітет», яка, зокрема, проголошувала введення інституту громадянства, незалежності внутрішньої і зовнішньої політики та економічну самостійність, «Студентське Братство Львівщини» та «Спілка незалежної української молоді» розпочали акцію ненасильницької громадянської непокори — 2 жовтня 1990 року в Києві на площі Жовтневої революції (нині — Майдан Незалежності) кілька десятків студентів з Києва, Львова та Дніпропетровська оголосили про початок голодування і близько 20-ї годин звели намети.
Станом на 3 жовтня у голодуванні брало участь 137 чоловік і на площі налічувалося 49 наметів, була створена координаційна рада протестувальників під керівництвом Олеся Донія, Маркіяна Іващишина та Ігора Коцюруби, яка на «круглому столі» з депутатами Верховної Ради 9 жовтня сформулювала вимоги студентства — перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року, повернення на територію УРСР українських солдатів, які проходили строкову службу за межами України, націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ, відмова від підписання нового союзного договору і відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола як активного поборника збереження СРСР.
На підтримку вимог студентів 10 жовтня голодування оголосило 9 депутатів Верховної Ради, біля якої 16 жовтня з’явилося друге наметове містечко з 11 палаток, де було 45 голодуючих. Загалом в цей день у голодуванні брало участь 298 студентів (27 з них голодували з першого дня), яких страйками підтримали вузи та технікуми Києва і Львова. Цього ж дня для розгляду вимог протестувальників була сформована погоджувальна комісія Верховної Ради на чолі з Іваном Плющем, до якої увійшло по п’ять представників від більшості, опозиції та студентства.
«Революція на граніті», як її назвала преса, завершилась 17 жовтня 1990 року, коли Верховна Рада 314-ма галосами «за» при 38-ох «проти» прийняла постанову № 402-XII «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року», котрою задовільнила більшість висунутих вимог — у 1991 році провести референдум з питання довіри Верховній Раді Української РСР 12-го скликання, прийняти Закон про проходження строкової військової служби громадянами України на території республіки, утворити тимчасову комісію з питань націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України, не укладати новий союзний договір до прийняття нової Конституції України та привести діючу Конституцію УРСР у відповідність з положеннями «Декларації про державний суверенітет».
23 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла відставку Віталія Масола, який як діючий депутат, продовжив роботу в комісії ВР України з питань планування, бюджету, фінансів та цін, і ухвалила рішення про скасування 6-ї статті Конституції про керівну роль Комуністичної партії. Після провалу путчу у Москві, 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР 12 скликання конституційною більшістю прийняла Акт проголошення незалежності України і як Верховна Рада України I скликання без перевиборів пропрацювала до 22 квітня 1994 року.
Джерело:jnsm.com.ua
