Український гетьман чи російський вельможа: таємниці гетьманату Кирила Розумовського

270 років тому – 5 травня 1747 року – російська імператриця Єлизавета І видала указ «Про буття в Україні гетьмана згідно тамтешніх прав та звичаїв». Указ став до певної міри несподіванкою, адже від 1734 року гетьманів в Україні не було, як не було й серйозних передумов для відновлення гетьманства. В 1750 році гетьманом був обраний 22-річний Кирило Розумовський, але в 1764 році гетьманський уряд так само несподівано скасувала Катерина ІІ. Які таємниці приховує гетьманат Кирила Розумовського? Про це Радіо Свобода розповіли історики Володимир Сергійчук та Володимир Пришляк.

– Чим була зумовлена поява указу Єлизавети?

​Володимир Сергійчук: Це було дотримання нею слова, яке вона дала українській козацькій старшині, в першу чергу через прохання її чоловіка – Олексія Розума або, як вона вже «ошляхетнила» його прізвище – Розумовського. Це слово вона дала кілька років тому, коли приїхала на батьківщину Олексія Розума, де її зустрічала козацька старшина. Є щоденник подорожі Єлизавети Україною – від Стародуба до Києва. Там розписано, хто і як кожного дня її зустрічав. До речі, цікава деталь: коли Єлизавету зустрічали в Козельці, і лакеї відкрили дверцята карети, то перше, що вона зробила, ставши на змелю, стала на коліна.

– А навіщо імператриці ставати на коліна і чому саме в Козельці?!

​Володимир Сергійчук: Тому що вона встала на коліна перед матір’ю свого чоловіка, перед простою козачкою Наталкою Дем’янівною Розумихою. Це було закономірно і говорило про виховання Єлизавети, адже вона мала повагу до свого чоловіка на такому рівні.

– Але чи був Олексій Розумовський її чоловіком?

​Володимир Сергійчук: Їх таємно повінчав Федір Дуб’янський – духівник царської родини. І ця обвінчана пара щонайменше мала шлюбне церковне свідоцтво. Та коли померла Єлизавета, і на трон, після того, як було задушено Петра ІІІ, прийшла Катерина ІІ. Вона знала, що Олексій та Єлизавета були обвінчані. Катерина боялася, що Розумовський може претендувати на престол, хоч він і допомагав їй прийти до влади. В цій ситуації вона прислала гвардійців Орлова, які їй допомогли стати імператрицею, додому до Розумовського, аби він підтвердив, чи є у нього свідоцтво про шлюб. Очевидно, він зрозумів, що йому буде після того, як він документ покаже, а тому й сказав, що ніякого документа немає.

Є картина ще із XIX століття, на якій зображений старий із обвислими вусами Олексій Розумовський, в напівтемній кімнаті спалює це шлюбне свідоцтво, а за вікном видно, як гвардійці Орлова сідають на коней.

– Тож, повертаючись до відновлення гетьманства, є підстави говорити, що вся ця комбінація була задумана Олексієм під молодшого брата?

Володимир Пришляк: Мій колега дещо переповів із робіт біографа сімейства Розумовських – Васильчикова, який написав декілька томів на основі документальних свідчень про те, як два брата підкорили Санкт-Петербург. Очевидно, пан Сергійчук має рацію: без старшого брата не було б і молодшого. Але тут йдеться не лише про загравання й певну лібералізацію Російської імперії щодо козацького гетьманату.

Приклад братів Олексія та Кирила Розумовського – це приклад того, як із України в центр імперії забиралися найкращі таланти. Олексій мав чудовий голос, і цей голос зробив його придворним капельмейстером, що і змусило Єлизавету по вуха закохатися в нього. Безсумнівно, що саме вони лобіювали вояж Єлизавети Петрівни до святих київських місць, а паралельно до батьківщини Олексія Розума.

– І все-таки, Олексій Розумовський одразу планував під свого брата гетьманство відновлювати?

​Володимир Пришляк: Безсумнівно, що Кирило Розумовський був персоною, яка мала відродити гетьманат. Але я думаю, що це була мета не лише Олексія, а і козацької старшини, яка у вигідний момент подала Єлизаветі петицію, і 1750 року ми бачимо нового гетьмана у Глухові. Починається золота осінь козацького гетьманату – гетьманування до 1764 року Кирила Розумовського.

​Володимир Сергійчук: Я можу додати, що над проханням козацької старшини, яке подали Єлизаветі, як на мене, розмірковували в родинному колі Єлизавети та Олексій. Можна ж було саме Олексія і призначити гетьманом, але, очевидно, що Єлизавета не погодилася б відпустити від себе чоловіка. Бо чому в 1744 році вони приїжджають до України, а указ з’являється тільки через три роки? А справа в тому, що тоді ж Кирила забрали до Санкт-Петербурга і відправили вчитися. Було вирішено, що це має бути підготовлена людина. Він вчився в Європі, а коли він повернувся, тоді і з’являється указ.

Та все ж Кирила не поспішають відправляти в Україну – насамперед, його призначають президентом Російської академії наук – молодого хлопця, який тільки завершив навчання в Європі. До речі, на цій посаді, він був 50 років, і саме він представив світу Ломоносова.

– Він із Петербурга гетьманував чи бував якось наїздами?

Володимир Сергійчук: Обирали Кирила Розумовського в тодішній гетьманській столиці Глухові заочно – він в цей час був у Петербурзі. Він приїхав вже як гетьман до Глухова аж через рік – у 1751 році.

Розумовський довго не перебував в Україні – кілька місяців, і назад повертався. Родина ж в нього була у Петербурзі. Після повернення з-за кордону його одружили на Катерині Наришкіній, яка дуже швидко народила йому дітей.

Перебуваючи в Петербурзі, Розумовський постійно намагався щось вибити для України – скасувати щось шкідливе, щось реформувати, оскільки він мав постійний вихід на першу особу держави. Тож, поки Кирило Розумовський був у Петербурзі, козацька старшина присилала йому гінців, які надсилали листи із проханнями вирішити ту чи іншу проблему.

​Володимир Пришляк: Мені завжди спадає на думку питання: Розумовський був більше українським гетьманом чи російським графом? Бо в 1750-1764 роках він лише чотири рази був у Глухові, найбільше пробувши там 3-4 місяці. А так, все своє свідоме життя як гетьман він проводив у російських столицях.

– То козацький гетьман чи російський граф?

​Володимир Пришляк: Це риторичне запитання. Бо, скажімо, ліквідовуючи митниці в 1754 році між Україною та Російською імперією, він був більше російський вельможа.

Та коли він, вслід за Данилом Апостолом, захотів відновити мазепинський Батурин і створити там університет, то він безсумнівно стає більше українським гетьманом.

– Відомо, що Кирило Розумовський відігравав дуже активну роль у внутрішніх імперських розкладах. Зокрема, коли Катерина ІІ скинула свого чоловіка Петра ІІІ з престолу й посіла його сама, то Розумовський в цьому відігравав активну роль: і як військовий – а він був шефом Ізмайлівського полку, і як президент академії наук – відповідні прокламації надрукував.

Володимир Сергійчук: Треба сказати, що на час цього перевороту, коли Катерина ІІ брала владу, він фактично командував петербурзьким гарнізоном. І якби не його слово, Катерина би могла й не посісти престол. Кирило Розумовський відіграв таку роль, очевидно сподіваючись на те, що Катерина за це віддячить. Та він прорахувався, бо добре не знав Катерини ІІ. Це дуже швидко виявилося – після того, як він зібрав у Глухові отой великий з’їзд козацької старшини у вересні 1763 року. Цей з’їзд звернувся до українського народу і цариці щодо реформи, права на наслідування гетьманського уряду. До речі, це було повернення до ідеї Богдана Хмельницького.

– Але йшлося про спадкову передачу влади Розумовським?

​Володимир Сергійчук: Зрозуміло, він був гетьманом, і спадкова лінія мала йти саме за ним. Думаю, це найбільше налякало Катерину ІІ і вона, розібравшись з цією петицією, вирішила по-іншому: на початку 1764 року зажадала від Розумовського, аби він склав булаву.

Він не відповів і зник з її очей, намагався бути подалі від Катерини, сподіваючись, що вона забуде і ця справа якось минеться. Але Катерина все розуміла, тому викликала Розумовського до себе і в різкій формі зажадала скласти булаву, обіцяючи йому 150 тисяч рублів річної пенсії і залишити за ним посаду президента Академії наук.

Врахуйте, що він мав 11 дітей – знаючи і бачачи методи, якими Катерина ІІ не гребує, йдучи до влади, він міг потурбуватись про безпеку свої родини. Тож, він і погодився.

– І не став боротися за гетьманат, який він вже бачив своїм фамільним спадком.

Володимир Пришляк: Тут я більше схиляюся до того, що він все-таки більше був російським імперським вельможею. Коли в листопаді 64-го року Катерина ІІ змусила його скласти свої повноваження, то він не виказав якогось помітного спротиву. Кирило ж все-таки був членом Державної ради. Лише наприкінці свого життя, останні 9 років він провів у Батурині, де і помер, де був похований.

Катерина ІІ мала в голові освічений абсолютизм, хотіла створити централізовану і добре керовану державу, де не було місця для козацького гетьманату з козацькими полками. Незважаючи на те, що брати Розумовські доклалися до перевороту, який привів Катерину ІІ до влади, вона знехтувала тією допомогою і ліквідувала козацький гетьманат декількома указами.

​Володимир Сергійчук: Як на мене, Катерина ІІ могла погодитись на жупани й прапори, але не на самостійність України. Якщо втілити в життя документи, які ухвалювала Глухівська Рада, то там було багато рис української самостійності.

Джерело: radiosvoboda.org