1 Активна робота щодо перепоховання в Україні загиблих у радянських тюрмах українських діячів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого почалася у 1989 році.
Для цього рідні вели тривалі переговори з владою, а громадськість збирала гроші
2 Радянські закони були такими, що не дозволяли забирати тіла в’язнів до завершення їхнього терміну ув’язнення. Тож певний час Олекса Тихий був похований у Пермі на кладовищі «Северноє», а Юрій Литвин і Василь Стус поблизу Кучина, у селі Борисові, під стовпчиками з номерами 7 і 9.
Окрім того, ексгумацію забороняли проводити й через нібито загрозу погіршення санітарно-епідемічної ситуації, але вивезення тіл Стуса, Литвина і Тихого на батьківщину таки вдалося домогтися
3 18 листопада 1989 року о 20.30 літак із трунами Стуса, Литвина і Тихого приземлився в київському аеропорту «Бориспіль».
Зі спогадів очевидців, зустрічати їх тоді зібралися сотні людей, які тримали в руках свічки та корогви
5 Пізніше труни з тілами Стуса, Литвина і Тихого повезли на Софійську площу, де їх, зі спогадів очевидців, зустрічало дуже багато людей, які попри острах бути розігнаними силовиками все одно прийшли провести загиблих у радянських тюрмах українських діячів в останню путь.
«Люди ховалися по маленьких вуличках. Як тільки три автобуси з домовинами приїхали, площа раз, і наповнилася. Ми хотіли нести тіла на плечах аж на Байкове. Але КГБісти наполягали, що ні, везти у машинах», – пригадує колишній політв’язень Василь Овсієнко.
Перепоховання Стуса, Литвина і Тихого стало ледь не першим випадком, коли людей з великою кількістю українських прапорів не порозганяли
6 Далі труни перемістили до пам’ятника Шевченку. А звідти вже несли на руках до Байкового кладовища. Уздовж Володимирської вулиці стояли люди зі свічками.
За спогадами очевидців, на вулиці Києва тоді вийшло близько 30 тисяч людей
7 Чимало хто з учасників жалобної ходи згодом виступав із промовою. Наприклад, Іван Драч, В’ячеслав Чорновіл, Михайлина Коцюбинська.
А ось як свій тодішній виступ згадує колишній політв’язень Василь Овсієнко: «Я взяв тоді слово: Кого ми ховаємо? Ховаємо «особливо небезпечних рецидивістів». Ось Олекса Тихий відбув 17 років в неволі, Юрко Литвин 22 роки, Василь Стус 12 років. За що? За слово істини, за правду»
8 А от громадському діячеві Володимирові Шовкошитному, одному зі співорганізаторів перепоховання Стуса, Литвина та Тихого, тоді говорити не дуже хотілося.
«На велелюдному жалобному мітингу на Байковому кладовищі промовляли колишні соратники героїв, я не говорив, розумів: починається політика. Не дуже й хотів говорити… Відчував, що й сам Стус переходить у нову якість – він стає символом незламності українського духу, взірцем жертовного служіння нації, Батьківщині та власному сумлінню. Промовці запалювали серця – чи то людські, чи то свої, – а люди стояли над могилами, в які зараз мали опустити три труни, і кожен думав про своє», – пригадував він
10Тіла Стуса, Литвина та Тихого поховали на 33-й ділянці Байкового кладовища у Києві, встановивши однакові дубові хрести.
У березні 1990-го їх підпалили невідомі. Винних тоді не знайшли.
Вже у 1993 році на могилах загиблих дисидентів з’явились три козацькі хрести із сірого пісковику
